Дата документу 10.12.2024 Справа № 335/12181/24
судді Запорізького апеляційного суду
ОСОБА_1
у провадженні №11-кп/807/1178/24
10 грудня 2024 року м.Запоріжжя
10 грудня 2024 року ухвалою колегії суддів Запорізького апеляційного суду відмовлено у задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 , і залишено без змін ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 12 листопада 2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2
ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.4 ст.28, ч.5 ст.190 КК кримінальних правопорушень.
Вищевказаною ухвалою районного суду до 10 січня 2025 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 на визначених ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 25 жовтня 2024 року умовах. Заставу, як альтернативний запобіжний захід, обвинуваченому визначено не було.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення колегія суддів не встановила підстав для його скасування чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.
Будучи не згодним з рішенням апеляційного суду, висловлюю свою окрему думку.
Згідно із вимогами ст.ст.177, 178 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків; а підставою - наявність передбачених ч.1 ст.177 КПК ризиків.
Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов'язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави.
Згідно положень ч.4 ст.183 КПК, враховуючи передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу підстави та обставини, суд має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні в передбачених ч.4 ст.183 КПК випадках.
На моє переконання, суд під час постановлення оскаржуваної ухвали, а також судова колегія апеляційного суду, залишаючи її без змін, не у повній мірі врахували зазначені вимоги кримінального процесуального закону, конкретні обставини вчинення злочинів, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, а також відомості про подальші перспективи тривалості судового розгляду даного кримінального провадження.
Оскаржувана ухвалу суду не містить достатнього та відповідного обґрунтування підстав невизначення обвинуваченому ОСОБА_2 застави як альтернативного запобіжного заходу.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що запобіжний захід у виді тримання під вартою було застосовано до ОСОБА_2 25 жовтня 2024 року.
В обґрунтування рішення про обрання відносно останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави покладено в основу зміст п.4 ч.4 ст.183 КПК, тобто обставини вчинення передбаченого ст.255 КК злочину, а також тяжкість пред'явленого обвинувачення.
При цьому судом не взято до уваги, що закріплена ч.4 ст.183 КПК міра можливої поведінки (право) суду не є імперативною. Положеннями вказаної частини статті регламентовано саме право, а не обов'язок суду не визначити розмір застави у встановлених вказаною частиною статті КПК випадках.
А сама по собі тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про що неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.
З матеріалів провадження встановлено, що інкриміновані обвинуваченому злочини не віднесено до передбаченого п.п.1-3, 5 ч.4 ст.183 КПК переліку, тобто їх не було вчинено із застосуванням насильства або погрозою його застосування; вони не спричинили загибель людини; стосовно обвинуваченого не раніше в рамках даного кримінального провадження запобіжний захід у вигляді застави не обирався, та відповідно він обвинуваченим не порушувався; інкриміновані ОСОБА_2 злочини не віднесено до особливо тяжких злочинів саме у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.
Судом не враховувались обставини того, що до інших членів злочинної організації із аналогічним обсягом пред'явленого обвинувачення, у тому числі до її організатора, наразі запобіжні заходи у виді тримання під вартою не застосовано.
Водночас, обвинувачений є особою раніше не судимою, має місце реєстрації, постійного проживання, а також стійкі соціальні зв'язки.
Встановлені відносно обвинуваченого передбачені ч.1 ст.177 КПК ризики на даному етапі якщо і існують, однак їх може бути зменшено або усунуто шляхом покладення на обвинуваченого передбаченого ст.194 КПК обов'язків у разі внесення застави, а саме: прибувати до суду за викликом до моменту закінчення розгляду справи; повідомляти суд про місце свого проживання; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими тощо.
Водночас нормами кримінального процесуального закону передбачено правовий механізм дій у випадку потенційного недотримання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків шляхом застосування положень ч.ч.8, 10 ст.182 КПК в частині звернення в дохід держави застави та обрання іншого запобіжного заходу, а також положень п.3 ч.4 ст.183 КПК як підстави для подальшого невизначення розміру застави.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний суд мав право та можливість принаймні частково задовольнити апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 . Змінити оскаржувану ухвалу, продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_2 строком до 10.01.2025 року включно з одночасним визначенням розміру застави в передбачених п.3 ч.5 ст.182 КПК межах та з покладенням на обвинуваченого передбачених ст.194 КПК обов'язків.
Суддя ОСОБА_1