26 грудня 2024 року
м. Чернівці
справа № 726/2627/24
провадження № 22-ц/822/1051/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
секретар Тодоряк Г. Д.
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на ухвалу Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2024 року в частині визначення підсудності справи Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області
головуючий в суді першої інстанції суддя Асташев С. А.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .
Просила суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб, укладений 05 травня 2017 року між відповідачем ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 , про що у Печерському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено актовий запис № 1018. Після розірвання шлюбу залишити за позивачкою прізвище ОСОБА_4 .
Позов обгрунтований тим, що 05 травня 2017 року між нею та відповідачем укладено шлюб.
Проте з березня 2022 року по даний час із відповідачем спільно не проживають, сімейних відносин не підтримують, ведення спільного господарства не здійснюють.
За вказаних обставин подальше спільне проживання та збереження сім'ї є недоцільним, а формальне продовження перебування сторін у шлюбі виключно у юридичній площині не відповідає призначенню інституту шлюбу.
За час спільного проживання у сторін народилося двоє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Додатково вказувала на те, що у звязку з військовими діями на час звернення із позовом проживає в АДРЕСА_1 , на її утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, а тому вважала, що справа відповідно до положень частини 2 статті 28 ЦПК України підсудна Садгірському районному суду міста Чернівці.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2024 року:
- у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи до Верховного Суду для визначення підсудності відмовлено;
- цивільну справу № 726/2627/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу передано для розгляду за підсудністю до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Ухвала суду обґрунтована тим, що статтею 29 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Зі змісту указаної норми процесуального права вбачається, що Верховний Суд визначає підсудність справ про розірвання шлюбу у двох випадках: за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами; між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.
З аналізу наведеної процесуальної норми суд прийшов до висновку, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянами України визначається ухвалою Верховного Суду виключно у тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України.
Доказів того, що обидві сторони спірних правовідносин проживають за межами території України матеріали справи не містять, а суд неуповноважений на підставі припущень вважати доведеними юридичні факти.
Сам відповідач вказує про своє проживання на території України.
Також з матеріалів справи вбачається, що сторони у справі є громадянами України.
За таких обставин, правових підстав для вирішення підсудності цієї справи Верховним Судом не має, оскільки не встановлено, що позивач чи відповідач є іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, а також що обидві сторони спірних правовідносин проживають за межами території України.
Також з наведеного вище суд першої інстанції прийшов до висновку, що провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності.
З наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено дійсне місце проживання та реєстрації відповідача, а тому з метою недопущення порушення підсудності у справі, враховуючи, що розгляд справи не розпочався, така справа повинна бути передана за підсудністю до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Вказаний висновок суду обгрунтований також тим, що позивачкою не доведено відповідно до частини 2 статті 28 ЦПК України факт її фактичного проживання на території підсудній суду, а також факт наявності саме на її утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей. Також не доведено, що позивачка не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2024 року в частині визначення підсудності справи Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області змінити.
Підсудність цієї справи визначити Деснянському районному суду міста Києва.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянтка посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права за неповного з'ясування обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції визначаючи підсудність справи за зареєстрованим місцем проживання відповідача не врахував обставину перебування на утриманні позивачки двох малолітніх дітей.
Відповідно до частини 2 статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
Звертаючись із позовом у справі до Садгірського районного суду міста Чернівці, позивачка мала на меті реалізувати право обирати суд за правилами альтернативної підсудності.
З огляду на те, що її офіційним зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_2 , справа підлягала направленню за підсудністю до Деснянського районного суду міста Києва.
В звязку з цим, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про направлення справи за підсудністю до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
05 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис № 1018 (том 1, а.с. 18).
Згідно з копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2012 року та серії НОМЕР_2 від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітніх дітей - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно (том 1, а.с. 6, 7).
Відповідно до копії договору від 01 травня 2024 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , останньою строком до 01 грудня 2024 року орендовано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 8-10).
Згідно з відомостей Єдиного державного демографічного реєстру, отриманих у відповідь на запит Садгірського районного суду міста Чернівці, офіційним зареєстрованим місцем проживання на території України:
- ОСОБА_2 є АДРЕСА_3 (том 1, а.с. 13);
- ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 14).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина 1 статті 27 ЦПК України).
Загалом перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у статті 28 ЦПК України, за змістом якої зокрема, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача (частина 2 статті 28 ЦПК України).
За змістом частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред'являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.
За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»:
- вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;
- місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) врегульований Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок № 265).
Відповідно по абзаців 1, 2 пункту 4 Порядку № 265 особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
В пункті 35 Порядку № 265 наведений перелік документів які подає особа або її представник для реєстрації місця проживання (перебування). Зокрема, документами, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, можуть бути: свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи.
Зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) передбачено пунктом 50 Порядку № 265.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини 1 статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Вищенаведені висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.
В звязку з цим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою відповідно до частини 2 статті 28 ЦПК України факту її фактичного проживання на території підсудній суду, оскільки як зазначалось вище фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення при вирішенні судом питання дотримання правил територіальної підсудності. З'ясуванню у цій частині підлягає лише зареєстроване місце проживання фізичної особи.
Також колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 585/1461/19, правовідносини у якій є подібними, і відповідно до яких: «…для того, щоб позивач при зверненні з вимогами про розірвання шлюбу мав право скористатися можливістю обрати суд за правилами альтернативної підсудності, необхідною є наявність однієї з таких умов: 1) на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти; 2) він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
Звертаючись до суду з даним позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 пред'явила його за зареєстрованим місцем свого проживання. При цьому, позивач вказувала, що її неповнолітня дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, відповідачем не спростовувано.
Ураховуючи, викладене суди дійшли правильного висновку про те, що визначальною обставиною для встановлення підсудності справи за позовом про розірвання шлюбу є саме факт перебування малолітньої дитини на утриманні позивача. А відповідач не заперечував обставин того, що малолітня дочка сторін знаходиться на утриманні матері.».
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту позовної заяви, звертаючись із позовом позивачка мала на меті реалізувати встановлене процесуальним законом право обрати суд за правилами альтернативної підсудності, проте помилко вважала, що справа підсудна Садгірському районному суду міста Чернівці за вказаним нею фактичним місцем проживання.
Також в позовній заяві ОСОБА_1 вказувала на те, що їх спільні з відповідачем малолітні діти проживають із нею, знаходяться на її утриманні.
У відзиві на позов обставина проживання та перебування на утриманні дітей на утриманні позивачки, відповідачем не оспорювалась. Зокрема як вбачається зі змісту відзиву відповідач підтвердив те, що ОСОБА_1 разом з дітьми виїхала за кордон та на даний час фактично проживає в Іспанії (том 1, а.с. 31).
В звязку з цим колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою наявності саме на її утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей.
Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи, зокрема реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , перебування на її утриманні двох малолітніх дітей, остання відповідно до положень частини 2 статті 28 ЦПК України в праві була звернутись із цим позовом до Деснянського районного суду міста Києва за правилами альтернативної підсудності.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в звязку з чим визначаючи підсудність даної справи на підставі статті 27 ЦПК України Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області за зареєстрованим місцем проживання відповідача порушив право позивачки на визначення підсудності цієї справи за її вибором.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, постановив ухвалу від 12 листопада 2024 року в частині визначення підсудності справи Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області з порушенням норм процесуального права, а тому її слід змінити.
Підсудність справи № 726/2627/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначити Деснянському районному суду міста Києва.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2024 року в частині визначення підсудності справи Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області змінити.
Підсудність справи № 726/2627/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначити Деснянському районному суду міста Києва.
Матеріали цивільної справи № 726/2627/24 направити до Деснянського районного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 26 грудня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ПОЛОВІНКІНА