26 грудня 2024 року
м. Чернівці
справа № 713/4041/24
провадження № 22-ц/822/1015/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І.
секретар Тодоряк Г. Д.
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа: виконавчий комітет Вашківецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області як орган опіки та піклування
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 листопада 2024 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Кибич І. А.
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення опіки та призначення його опікуном ОСОБА_3 .
Просив суд встановити опіку над недієздатною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є інвалідом другої групи внаслідок психічного розладу, яка за рішенням суду від 29 вересня 2003 року визнана недієздатною, і призначити її опікуном ОСОБА_1 .
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, який фактично здійснює заявник, у зв'язку із тим, що попередній опікун ОСОБА_4 зник безвісти під час виконання бойового завдання за призначенням в ході ведення бойових дій на території Донецької області.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала.
Ухвала суду мотивована тим, що заявник не має процесуальної дієздатності для звернення до суду із заявою про призначення його опікуном, а тому, його заява підлягає поверненню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано правової позиції Верховного Суду у справі № 545/1691/16-ц, відповідно до якої «…законодавством не передбачено обов'язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов'язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі, оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною при розгляді заяви ОСОБА_5 про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.».
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).
Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд з'ясовує, зокрема, чи відповідає заява за формою та змістом вимогам статей 175, 177 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначених статтями 185-186 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, у якій просив суд встановити опіку над недієздатною особою ОСОБА_3 , та призначити його опікуном, посилаючись на те, що вона потребує постійного стороннього догляду, який фактично здійснює заявник, у зв'язку із тим, що попередній опікун ОСОБА_4 зник безвісти.
Відповідно до статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Згідно з частиною 1 статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення містяться у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року №34/166/131/88 (далі за текстом - Правила опіки та піклування).
Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
З обставин справи вбачається, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2003 року у справі № 2-525 ОСОБА_3 визнано недієздатною, та відповідно до рішення № 95 від 03 грудня 2003 року виконавчого комітету Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області ОСОБА_4 призначено опікуном над його недієздатною сестрою ОСОБА_3
ОСОБА_4 від 24 лютого 2022 року був мобілізований на військову службу. Догляд за недієздатною особою здійснював заявник ОСОБА_1 .
Згідно з сповіщеннями від 06 серпня 2024 року та від 07 серпня 2024 року, опікун ОСОБА_4 зник безвісти 03 серпня 2024 року виконуючи бойове завдання за призначенням в ході ведення бойових дій на території Донецької області, а тому не здійснює опікунство, ОСОБА_3 позбавлена можливості отримувати пенсію з серпня 2024 року.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про повернення заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України, виходив із того, що ОСОБА_1 не має процесуальної дієздатності звертатися із заявою про встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатною ОСОБА_3 , оскільки з вказаною заявою на підставі вимог частини 2 статті 300 ЦПК України може звертатися лише орган опіки та піклування.
Колегія суддів із зазначеним висновком суду не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Частиною 2 статті 300 ЦПК України визначено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна. У свою чергу, у частині п'ятій Правил опіки та піклування надано чітке розмежування правового механізму звільнення опікунів (піклувальників) від їх обов'язків та підстави і умови припинення опіки (піклування).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №545/1691/16-ц (провадження № 61-4475св18) сформульовано висновок про те, що законодавством не передбачено обов'язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов'язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі. Оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною під час розгляду заяви фізичної особи, яка бажає стати новим опікуном, про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
При цьому колегія суддів зауважує, що законодавцем вказано саме про подання органу опіки і піклування, а не про звернення останнім до суду із відповідною заявою та не наведено обмежень щодо правового механізму отримання відповідного подання під час розгляду заяви у судовому порядку.
Відповідно до змісту статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У порушення наведених положень процесуального закону суд першої інстанції не вирішив питання про відкриття провадження у справі, що дало б змогу суду вирішити у подальшому питання про отримання від органу опіки і піклування відповідного подання. При цьому суд першої інстанції при вирішенні питання про повернення заяви ОСОБА_1 помилково зазначив про відсутність у заявника процесуальної дієздатності для звернення до суду із відповідною заявою.
Колегія суддів наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом та бути почутим.
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine, заява № 49069/11), у якій Суд наголосив на тому, що існування засобів юридичного захисту має бути достатньо визначеним як на практиці, так і в теорії, оскільки без цього їм бракуватиме належної доступності та ефективності. Відсутність можливості у недієздатної заявниці особисто звернутися із заявою до суду, з огляду на тривалість і серйозність обмеження, яке вплинуло на багато аспектів життя заявниці, у тому числі її приватне та сімейне життя, становило порушення її права на доступ до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви на підставі пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України, колегія суддів, приходить до висновку проте, що суд першої інстанції не врахував відсутності імперативної заборони у процесуальному законі щодо звернення особи з заявою про встановлення опіки та призначення опікуна, не навів достатнього тлумачення норм права та належним чином не мотивував своє рішення.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні аргументи сторін були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору/заяви, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Суд зобов'язаний тлумачити норму права, використовуючи при цьому як загальний, так і казуальний підхід, самостійно застосовувати право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин та тлумаченні права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 638/5358/23, відповідно до якої: «Системне тлумачення норм права, зокрема статті 300 ЦПК України, статті 60 ЦК України, свідчить про відсутність імперативної заборони щодо звернення особи, яка має намір стати опікуном, із заявою про встановлення опіки над недієздатним, а отже, і підстав для повернення такої заяви без розгляду.».
Також Верховний Суд у постанові від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 вказав на те, що законом не заборонено встановлення опіки над недієздатною особою кільком опікунам.
З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про те, що заявник не може звертатися до суду із заявою про призначення опікуна з посиланням на частину 2 статті 300 ЦПК України, є помилковим та свідчить про неправильне тлумачення і застосування судом норми права, оскільки указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна.
З урахуванням зазначеного ухвала суду про повернення заяви ОСОБА_1 з посиланням на те, що її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і підлягає скасуванню з направленням для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з частиною 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 01 листопада 2024 року з порушенням норм процесуального права, а тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 листопада 2024 року скасувати.
Направити справу № 713/4041/24 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повна постанова складена 26 грудня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА
Мирослава КУЛЯНДА