печерський районний суд міста києва
Справа № 757/33835/23-к
26.12.2024 Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретарів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023110000000166 від 02.06.2023 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сніжне, Донецької області, громадянина України, з повною вищою освітою, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -
ОСОБА_6 , будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду в незаконно створеному окупаційною владою судовому органі, так званого «голови Верховного Суду Донецької Народної Республіки», за наступних обставин.
Так, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН усі Члени вказаної організації утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що свідченням акту агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН.
Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також в Заключному Акті наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей належить до території України.
Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб із числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники із числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використанням протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року, для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини четвертої статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
У подальшому представниками влади РФ вчинено ряд дій, унаслідок чого здійснено окупацію частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, та спробу легітимізувати вказані дії.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Так, указаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для подальшої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд з основною функцією - здійснення терористичної діяльності повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України і нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем не встановлених на цей час представників влади та ЗС РФ 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Ураховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
7 квітня 2014 року за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
13 квітня 2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконувач обов'язків Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької і Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини, вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
Отже, Верховною Радою України як єдиним законодавчим органом державної влади констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ, під виглядом органів державної влади створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
З огляду на викладене між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною другою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 19 лютого 2014 року.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати «військову операцію» в Україні.
У подальшому Збройними Силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і Збройних сил Російської Федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах і складах Збройних сил України, а також підрозділами Збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Законом України № 3057-IX від 02.05.2023 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 (в редакції від 07.05.2022, далі за текстом - Закон №1207-VII), тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
Крім того, відповідно до п. 6 ст. 11 Закону: окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях, та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
А також, згідно з п. 7 ст. 11 Закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або: в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Достовірно знаючи про вищевказані обставини,
ОСОБА_6 , будучи громадянином України, достеменно знаючи про факт окупації території Донецької області збройними силами Російської Федерації, знаючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, що Україна є унітарною державою, а її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаним про те, що місто Донецьк та Донецька область є невід'ємною складовою частиною України, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше 13.04.2023), будучи обізнаним із діяльністю поліції в Донецькій області, оскільки є колишнім начальником УБЗПТЛ ГУМВС України у Донецькій області, діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, діючи всупереч інтересам держави Україна, її суверенітету та територіальній цілісності, підтримуючи агресію Російської Федерації на території України, погодився на пропозицію представників держави-агресора - Російської Федерації та добровільно зайняв, в незаконно створеному окупаційною владою судовому органі, посаду так званого «голови Верховного Суду Донецької Народної Республіки».
В судовому засіданні допит обвинуваченого ОСОБА_6 не здійснювався через проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3 ст. 323 КПК України.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження проводився за відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 (in absentia), який показань суду не надав, що відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
Відповідно до ухвали суду від 01 травня 2024 року, вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України.
Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_6 на судові засідання до Печерського районного суду м. Києва, а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались судом відповідно до вимог ст. 323 КПК України, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр» та внесенням інформації на офіційному веб-сайті суду. В жодне судове засідання обвинувачений ОСОБА_6 не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив.
Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_6 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді не бажає, а так само свідчать про його наміри ухилення від кримінальної відповідальності.
В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Захисник у судовому засіданні просив виправдати обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину за ч. 7 ст.111-1 КК України, оскільки його причетність до нього, а також вина ОСОБА_6 , не доведені належними доказами, не встановлені і не з'ясовані судом мотиви вчинення ним цього злочину, а тому вважав, що без з'ясування позиції самого обвинуваченого, судом не можливо приймати рішеня щодо його винності у вчиненні злочину.
Суд, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за вищевикладених фактичних обставин, повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню і дослідженими в судовому засіданні наступними доказами, а саме:
- даними протоколу огляду від 13.06.2023 із додатком - диском (т.1 а.с. 121-132), відповідно до якого проведено огляд публікації у месенджері «Telegram» (посилання на Telegram канал: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), де містяться наступні відео публікації:
- « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_4 о 13 год. 57 хв. за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Відеозапис, який триває 02 хв. 05 секунд, встановлено, відеосюжет в формі інтерв'ю про роботу т.зв. «министерства юстиции ДНР». Починаючи з 00 хв. 04 сек. відеоролику, інтерв'ю дає колишній заступник начальника УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_6 ;
- « ІНФОРМАЦІЯ_5 », яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_6 о 18 год. 51 хв. за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Під час відтворення вказаного відеозапису, який триває 01 хв. 37 секунд, втановлено відеосюжет у формі інтерв'ю про роботу т.зв. «отделения ЗАГС в роде Мариуполе министерства юстиции ДНР». Починаючи з 00 хв. 04 сек. відеоролику, інтерв'ю дає колишній заступник начальника УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_6 ;
- «Министерства юстиции ДНР и России подписали соглашение о сотрудничестве», яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_7 о 16 год. 35 хв. за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Під час відтворення вказаного відеозапису, який триває 00 хв. 48 секунд, встановлено відеосюжет в формі інтерв'ю про роботу підписання угоди про співпрацю т.зв. «министерства юстиции ДНР» та міністерства юстиції РФ. Починаючи з 00 хв. 21 сек. відеоролику інтерв'ю дає колишній заступник начальника УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_6 .
Крім того, під час вказаної слідчої дії проведено огляд публікації у месенджері «Telegram» (посилання на Telegram канал: « ІНФОРМАЦІЯ_8 »), де виявлено канал з назвою « ОСОБА_7 » (мовою оригіналу) з цільовим відео контентом, в якому серед іншого міститься відео публікація: «Первые кадры с места содержания военнопленных, вышедших с завода «Азовсталь», яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_9 о 18 год. 37 хв. за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_8 ». Під відеозаписом мається опис наступного змісту: «300 человек, вышедших с предприятия, включают в себя националистов из « ІНФОРМАЦІЯ_10 »,нацгвардии и ВСУ. Место их содержания сегодня посетил министр юстиции ДНР ОСОБА_8 . «Эвакуация», по слова Зеленского прошла удачно, прям в одну из тюрем ДНР.», - мовою оригіналу. Під час відтворення вказаного відеозапису, який триває 03 хв. 06 секунд, встановлено відеосюжет в формі інтерв'ю про військовополонених з Азовсталі
м. Маріуполь. Починаючи з 00 хв. 00 сек. відеоролику інтерв'ю дає колишній заступник начальника УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_6 .
Ці чотири відеоролики за участю ОСОБА_6 було скопійовано та записано на оптичний носій диск для лазерних систем зчитування, який було переглянуто в судовому засіданні;
- даними протоколу огляду від 13.06.2023 із додатком, згідно якого за участю свідка ОСОБА_9 проведено огляд відеопублікацій у месенджері «Telegram», за посиланнями: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 », де містяться чотири відео публікації: «Об организации работы структурных подразделений Министерства юстиции ДНР на освобожденных териториях», « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «Министерства юстиции ДНР и России подписали соглашение о сотрудничестве», «Первые кадры с места содержания военнопленных, вышедших с завода «Азовсталь». В ході вказаної слідчої дії свідок ОСОБА_9 показав, що на цих відеозаписах зображено колишнього заступника начальника УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_6 , з яким він неодноразово бачився на оперативних нарадах в УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області з 2013 по 2015 рік, та який, як йому відомо, перейшов на бік ворога (т.1 а.с. 133-143);
- даними протоколу огляду від 14.06.2023 із додатком, згідного якого за участю свідка ОСОБА_10 проведено огляд відеопублікацій у месенджері «Telegram», за посиланнями: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 », де містяться чотири відео публікації: «Об организации работы структурных подразделений Министерства юстиции ДНР на освобожденных териториях», « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «Министерства юстиции ДНР и России подписали соглашение о сотрудничестве», «Первые кадры с места содержания военнопленных, вышедших с завода «Азовсталь». В ході вказаної слідчої дії свідок ОСОБА_10 показав, що на цих відеозаписах зображено колишнього заступника начальника УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_6 , з яким він працював з 2009 по 2015 рік, та який, як йому відомо, перейшов на бік ворога (т.1 а.с. 144-149);
- даними протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.06.2023, згідно яких свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 впізнали знайому їм по колишній роботі разом особу - ОСОБА_6 (т.1 а.с. 150-155);
- висновком судової фототехнічної, портретної та голографічних зображень експертизи №СЕ-19/125-23/6805-ФП від 28.06.2023 (т.1 а.с. 214-236), відповідно до якого:
1. Особа чоловічої статі зображена у відеозаписі під назвою «IMG 7579», формату «MOV» на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «Verbatim», яка надає коментар у проміжку часу з 02:17 хв по 02:28 хв та особа чоловічої статі зображена у графічному файлі « ОСОБА_6 », формату «pdf», на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «VIDEX», є одна і та ж особа.
2. Особа чоловічої статі зображена у відеозаписі під назвою
«Министерства _ юстиции _ ДНР _ и _ России _ подписали _ соглашение _ о _ сотрудничестве», формату «mp4» на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «Verbatim», яка надає коментар у проміжку часу з 00:19 хв по 00:48 хв та особа чоловічої статі зображена у графічному файлі « ОСОБА_6 », формату «pdf», на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «VIDEX», є одна і та ж особа.
3. Особа чоловічої статі зображена у відеозаписі під назвою «Министр _ юстиции _ ДНР _ Юрий _ Сироватко _ о _ работе _ отделения _ ЗАГС _ в _ Мариуполе», формату «mp4» на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «Verbatim», яка надає коментар у проміжку часу з 01:15 хв по 01:33 хв та особа чоловічої статі зображена у графічному файлі « ОСОБА_6 », формату «pdf», на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «VIDEX», є одна і та ж особа.
4. Особа чоловічої статі зображена у відеозаписі під назвою «Об _ организации _ работы _ структурных _ подразделений _ МІнистерства _ юстиции», формату «mp4» на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «Verbatim», яка надає коментар у проміжку часу з 00:03 хв по 02:01 хв та особа чоловічої статі зображена у графічному файлі « ОСОБА_6 », формату «pdf», на диску для лазерних систем зчитування DVD-R «VIDEX», є одна і та ж особа;
- даними протоколу огляду від 13.06.2023 та додатком до нього (т.1 а.с. 133-137), відповідно до якого в мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_11 розташована веб-сторінка т.зв. «Народного совета донецкой народной республики» (мовою оригіналу) з цивільним контентом. Далі в меню «Нормативные правовые акты» був здійсненний перехід на сторіну «Постановления» - мовою оригіналу. Після чого відбувся перехід на сторінку «Постановления народного совета днр» - мовою оригіналу, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 На зазначеній сторінці міститься т.зв. «Постановление «О назначении ОСОБА_11 на должность Председателя Верховного Суда Донецкой Народной Республики» №II-825П- НС від 13.04.2023, після чого була відрита зазначена сторінка за посиланням https://dnrsovet.su/doc/post/II-825P-NS.pdf.
Оглядом т.зв. «постановления» встановлено, що ОСОБА_6 призначений на посаду т.зв. «Председателя верховного суда донецкой народной республики» з 13.04.2023 року, вказана постанова роздрукована і є додатком до протоколу слідчої дії;
- даними витягу з бази даних ДМС України, відповідно до якої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Сніжнянським РВ УМВС України в Донецькій області, та паспортом громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_3 , виданий 1401 від 12.02.2013 (т.1 а.с. 101).
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством України та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.
Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена поза розумним сумнівом.
Суд виходить із установлених фактичних обставин справи та вважає, що органом досудового розслідування вірно кваліфіковані дії обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території.
Суд при призначенні покарання враховує дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_6 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії особливо тяжкого злочину, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та наявність/відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Обставини, які відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлені.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_6 злочину проти держави України, відсутність пом'якшуючих обставин, хоча і приймаючи до уваги, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_6 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно господарських функцій в органах державної влади і місцевого самоврядування на певний строк, та з конфіскацією майна.
При цьому, з огляду на те, що на даний час ОСОБА_6 є особою, що засуджена вироком Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2024, який його засуджено за за ч.6 ст. 111-1 КК України на 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 років та з конфіскацією майна, суд вважає необхідним остаточне покарання йому за сукупністю злочинів призначити із застосуванням положень ч.4 ст. 70 КК України.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 слід обраховувати з моменту звернення цього вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання на виконання вказаного вироку суду.
З метою забезпечення виконання вироку в частині призначеного покарання у виді конфіскації майна, суд вважає, що майно обвинуваченого ОСОБА_6 , на яке ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.08.2023 (справа №757/30572/23-к) (т.1 а.с. 171-173) накладено арешт, слід залишити під арештом.
Процесуальні витрати за проведення експертизи (т.1 а.с. 215) суд на підставі ст.124 КПК України стягує з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави.
Цивільний позов не заявлявся. Речові докази у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374, 376 КПК України, суд -
ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді 15 /п'ятнадцяти/ років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 /п'ятнадцять/ років та з конфіскацією майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2024, більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 15 /п'ятнадцяти/ років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 /п'ятнадцять/ років та з конфіскацією майна.
Строк відбуття основного покарання ОСОБА_6 слід обрахувати з моменту його фактичного затримання для поміщення під варту на виконання цього вироку.
Строк відбуття додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в органах, що надають публічні послуги, слід рахувати з моменту відбуття ОСОБА_6 основного покарання.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової фототехнічної, портретної та голографічних зображень експертизи Чернігівським НДЕКЦ МВС України ( висновок №СЕ-19/125-23/6805-ФП від 28.06.2023) в сумі 5258 грн. 00 коп.
Майно обвинуваченого ОСОБА_6 , на яке ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.08.2023 (справа №757/30572/23-к) накладено арешт із забороною розпорядження та відчуження ним, а саме:
- квартира АДРЕСА_2 , (Реєстраційний номер майна: 34556967);
- квартира № 1, що знаходиться за адресою: Донецька область, м.Шахтарськ, вул. Берегового, 1 (Реєстраційний номер майна: 925061);
- квартира АДРЕСА_3 (Реєстраційний номер майна: 22105503);
- квартира АДРЕСА_4 (Реєстраційний номер майна: 13429142);
- квартира АДРЕСА_5 (Реєстраційний номер майна: 21941489);
- гаражний бокс № НОМЕР_4 , що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, бульвар Шкільний, 24г (Реєстраційний номер майна: 28462503);
- 1/2 комплексу (належить ОСОБА_6 на праві приватної спільної часткової власності), що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Шахтарськ, вул. Шкільна, 13 (Реєстраційний номер майна: 5973366), -
залишити під арештом з метою виконання вироку в частині кофіскації майна.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити учасникам кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1