25 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/884/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Баранця О.М., Губенко Н.М.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пошнакян Анжели Арутюновни
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024
(суддя Золотарьова Я.С.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2024
(головуючий - Іванов О.Г., судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.)
у справі за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"
до Фізичної особи-підприємця Пошнакян Анжели Арутюновни
про стягнення заборгованості у розмірі 142 496,81 грн.
1. У березні 2024 року Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Пошнакян Анжели Арутюновни, в якому просив стягнути заборгованість у розмірі 142 496,81 грн, з яких заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з 05.11.2021 по 30.11.2023 у розмірі 139 853,10 грн, заборгованість за абонентське обслуговування за період з 05.11.2021 по 30.11.2023 у розмірі 956,30 грн, суму збитків від інфляції у розмірі 575,49 грн (з вересня 2023 року по січень 2024 року), 3% річних у розмірі 500,87 грн (з 01.09.2023 по 13.02.2024), пеню у розмірі 611,05 грн (з 01.09.2023 по 13.02.2024) та судові витрати.
2. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 05.10.2021, в частині оплати наданих послуг.
3. 23.07.2024 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю, стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за послугу з постачання теплової енергії у розмірі 139 853, 10 грн, плату за абонентське обслуговування в розмірі 956, 30 грн, суму збитків від інфляції - 575, 49 грн, 3 % річних - 500, 87 грн, пеню - 611, 05 грн та судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.
4. 19.11.2024 Центральний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
5. Суд першої інстанції дійшов наступних висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції:
- матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань;
- відповідачкою спожита теплова енергія та оплачена повністю не була, внаслідок чого у останньої перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 139 853, 10 грн та заборгованість за послуги з абонентського обслуговування в сумі 956, 30 грн;
- станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло;
- належних доказів на підтвердження факту відключення приміщень від мереж централізованого опалення, а також законність такого відключення згідно з встановленою законом процедури відповідачкою не надано;
- розрахунок пені у розмірі 611,05 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню;
- позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки 3% річних у розмірі 500, 87 грн та інфляційних втрат у розмірі 575, 49 грн також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
6. 07.12.2024 представник відповідачки надіслав до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також скаржниця заявила клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
8. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
9. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.
11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
12. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
13. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
14. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
15. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
16. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
17. Скаржниця посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
18. Відповідачка вважає, що розглядаючи цю справу в касаційному порядку Верховний Суд зможе сформувати єдиний підхід у вирішенні даної категорії справ з дотриманням принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами та верховенства права. Відповідачка посилається на постанови судів апеляційних інстанцій, зокрема, від 09.08.2023 у справі № 904/2679/22, від 19.06.2024 у справі № 920/1061/23(589/5218/23), від 30.04.2024 у справі № 904/5162/23, від 14.03.2023 у справі № 908/1453/22, від 24.07.2024 у справі № 212/6532/23, від 14.03.2023 у справі № 915/1695/21, від 27.12.2022 у справі № 915/756/2, від 14.11.2022 у справі № 904/8263/21, від 23.11.2021 у справі № 908/984/21, від 06.09.2021 у справі № 923/442/21, від 30.06.2021 у справі № 920/916/20, щодо іншого підходу вирішення справ, пов'язаних зі стягненням заборгованості за постачання тепла, а саме: в одному з яких суди визначають за основу дотримання процедури відключення від систем централізованого опалення та стягують відповідні борги навіть за відсутності факту споживання відповідних комунальних послуг, а в іншому суди визначають, що першочерговим у даній категорії справ є дослідження питання споживання (користування) відповідних комунальних послуг і за відсутності такого споживання теплопостачальник не має право на стягнення нарахованого боргу. Скаржниця також посилається на необхідність формування правозастосовчої практики щодо застосування положень частини другої статті 638 та частини першої статті 642 Цивільного кодексу України та вважає, що в процесі касаційного розгляду Суд має можливість з метою дотримання принципу пропорційності (належного балансу між інтересами сторін у справі) усунути невизначеність на нормативному рівні правових питань в частині доказів, які можуть підтверджувати факт поставки тепла до приміщень, що знаходяться у багатоквартирних будинках.
19. На переконання скаржниці, ця справа має виняткове значення для неї (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) через те, що згідно з оскаржуваними судовими рішеннями з неї було стягнуто заборгованість за послуги, які вона фактично ніколи не отримувала, а сума стягнення у розмірі 142 496,81 грн є дуже значною для неї, що може значною мірою вплинути на її майновий стан, а тим більше під час воєнного стану в Україні та істотного збільшення вартості життя в нашій країні. Відповідачка також вважає, що, як власниця відповідних приміщень ризикує отримати таку ж ситуацію у майбутніх періодах, коли у її приміщеннях теплопостачання не подається, а оплата за неіснуючі послуги нараховується та примусово стягується, оскільки позивач матиме право подавати позовні заяви з предметом позову аналогічній цій справі та призведе до фактично "автоматичного" задоволення цих позовних вимог на підставі вже встановленої преюдиції.
20. Верховний Суд вивчив доводи скаржниці щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
21. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
22. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
23. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
24. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
25. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
26. Наведені скаржницею у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржниця належним чином не обґрунтувала існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.
27. Суд також не може взяти до уваги посилання скаржниці на судові рішення в інших справах, оскільки рішення у кожній справі ухвалені з урахуванням установлених судом конкретних обставин справи.
28. Крім того, посилання скаржниці на те, що справа, яка переглядається, має для неї виняткове значення належним чином не обґрунтовано, оскільки є лише власними припущеннями відповідачки, не підтвердженими жодними доказами.
29. Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
30. Водночас доводи заявниці, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
31. Верховний Суд зазначає, що незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржниці внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
32. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
33. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
34. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
35. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
36. Таким чином скаржниця не дотримала умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 142 496,81 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
37. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).
38. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
39. У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржниці про зупинення дії оскаржуваних рішень не розглядається.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/884/24 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пошнакян Анжели Арутюновни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Н. Губенко