91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
18.11.10 Справа № 6/271пд.
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганський гофротарний комбінат”, м. Луганськ
до Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі ЛОД ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, м. Луганськ
про визнання договору недійсним
Суддя Василенко Т.А.
за участю представників сторін:
від позивача - Андраханов В.І., дов. №558 від 14.06.10;
від відповідача - Рубан О.Г., дов. № 3491 від 11.10.10..
Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним кредитного договору № 010/07-02/413 від 04.09.08.
Відповідач за відзивом на позовну заяву від 19.10.10 проти позову заперечує та зокрема вказує на те, що 27.06.2006 між сторонами у справі укладено Генеральну угоду про надання кредитних ресурсів № 010/09-11/478/Г.
Відповідно до п. 1.2 генеральної угоди граничний розмір позичкової заборгованості не повинен перевищувати суму у розмірі 3 653 000,00 дол. США.
Пунктом 1.3 генеральної угоди встановлено, що в межах ліміту кредитної заборгованості, субліміти позичальнику в розрізі окремих банківських операцій встановлюються кредитними договорами, укладеними в рамках цієї угоди.
В межах реалізації Генеральної угоди сторонами укладено додаткову угоду №3 -кредитний договір № 010/07-02/413 від 04.09.08, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит на фінансування витрат, пов'язаних із поточною діяльність в розмірі 515 400,00 дол. США зі сплатою процентів у розмірі 11.25% та кінцевим терміном повернення -01.12.10.
В рамках вказаного договору відповідач надавав відповідачу відповідні кредитні кошти в іноземній валюті, що не суперечить діючому законодавству.
Зазначений договір є договором займу у розумінні ст. 1054 ЦК України і позивач повинен повернути власні кошти банку, які були отриманні. В даному випадку укладання подібного виду договорів не потребує отриманні індивідуальної ліцензії, оскільки банк має відповідну банківську ліцензію, яка надає банку право використовувати кошти в іноземній валюті та здійснювати відповідне кредитування
АТ «Райффайзен Банк Аваль»є зареєстрованим комерційним банком, який на дату укладання спірного договору мав банківську ліцензію № 10 від 27.03.92.
Крім цього, Генеральна угода та спірний кредитний договір підписаний представниками Луганської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», які діяли на підставі виданих довіреностей. Підписи повноважних осіб скріплені печатками дирекції, що не є порушенням, оскільки Луганська обласна дирекція є уповноваженим органом та здійснює свою діяльність від імені ВАТ «Райффайзен банк Аваль».
Разом з цим, умовами договору передбачена відповідальність обох сторін за неналежне виконання зобов'язань.
Розглянувши матеріали справи, суд
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне.
04.09.08 між сторонами у справі було укладено кредитний договір № 010/07-02/413 з відповідними додатковими угодами до нього.
Умовами договору передбачено, що кредит надається у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 5115 400,00 дол. США строком до 01.12.09 зі сплатою 11.25% річних.
Надання банком грошових коштів у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх зобов'язань за вказаної угодою є валютною операцією.
Відповідно до норм діючого законодавства, а саме ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що здійснення валютних операцій проводиться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.
Проте індивідуальна ліцензія на надання банком позивачу кредитних коштів відсутня у жодної сторони.
На думку позивача кредитний договір є недійсними оскільки не відповідає вимогам діючого законодавства. Так, відповідно до діючого законодавства, одиниця розрахунку на України встановлена гривня, відповідно до п. "г" ч.4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. В даному випадку, позивач та відповідач таких ліцензій не мають.
На думку позивача вказаний договір суперечить положенням Генеральної угоди 27.06.2006 № 010/09-11/478/Г, а також особи, що підписали кредитний договір не є повноважними щодо укладення такого типу угод та договір скріплений не юридичною особою.
Відповідач проти позову заперечує підстав вказаних у відзиві та наведених вище.
Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
27.06.06 між сторонами у справі підписано генеральну угоду про надання кредитних ресурсів № 010/09-11/478/Г та додаткові угоди до неї. За умовами вказаної угоди загальний розмір позичкової заборгованості позичальника (позивача) за наданими в рамках даної угодами кредитами не повинен перевищувати 3 653 000,00 дол. США (в редакції додаткової угоди № 4 від 01.12.09).
04.09.08 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі директора з питань корпоративного бізнесу Луганської обласної дирекції Дюжевої І.О (на підставі довіреності від 11.12.06) та в особі заступника директора з питань малого та середнього бізнесу Луганської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен банк Аваль»Фрончка Є.Р. (на підставі довіреності від 11.12.06) з одного боку та ТОВ «Луганський гофротарний комбінат»в особі виконуючого обов'язки генерального директора Сєдова В.В. було підписано кредитний договір № 010/07-02/413.
За умовами кредитного договору відповідач зобов'язується відповідачу кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 515 400,00 дол. США, а останній зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути позивачу кредит, сплатити проценти та виконати інші обов'язки визначені цим договором. Сторонами була встановлена процентна ставка за користування кредитом у розмірі 11,25% річних та кінцевий термін повернення кредиту -01.12.10
Статтею 9 договору передбачений перелік прав та обов'язків відповідача, а статтею 10 - позивача.
Статтею 10 договору передбачає перелік прав та обов'язків відповідача, а стаття 10 - позивача.
Окрім цього, статтею 14 договору сторони узгодили обсяг відповідальності за невиконання умов договору та зазначили, що за неналежне виконання договору наступає відповідальність згідно законодавства України.
В той же час, між сторонами відсутній спір щодо отримання та повернення кредиту.
Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановленому законом.
Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно ч. З ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет).
Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральний та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень статей 47,49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.
Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.
Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного Банку України.
Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.
Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, а весь період дії режиму валютного регулювання.
Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету с наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, згідно з вимогами пункту «г»частини 5 Декрету, то слід відзначити, що відповідно до цієї статті порядок і термін видачі ліцензій, перелік документів для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним Банком України.
В той же час, Національним Банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028.
Відповідно до пункту 1.4 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаються.
Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів (відсотків) за кредитним договором укладеним сторонами у справі не потребує наявності індивідуальної ліцензії.
До компетенції комерційних банків віднесено надання кредитів резидентам в іноземній валюті за ліцензією Національного банку України (пункт 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Пунктом 8.12. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою правління Національного банку України від 30.05.2007 р. № 200 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
У відповідності до зазначених нормативних актів Національним банком України ВАТ «Райффайзен банк», а потім ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»видана банківська ліцензія № 10, зареєстрована 27.03.92 за № 94 на здійснення банківських операцій та Дозвіл № 10-4, 10-5 та додатки до дозволів на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та 4 статті 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»згідно з додатком, а саме на операції з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
У відповідності до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. за № 15-93.
Як вбачається із тексту спірної кредитної угоди, за її умовами відповідач надає позивачу власні кредитні кошти в доларах США.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за Договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України.
Тобто, з норм вищезазначених статей випливає обов'язок позичальника повернути позику в тій валюті, в якій позика була отримана, якщо інше не встановлено в договорі.
Також, наведені вище норми діючого законодавства свідчать про те, що банківський кредит є одним з видів договорів займу, за яким відповідно до ст. 1046 одна сторона передає у власність іншій стороні грошові кошти або інші речі, яки повинні бути повернені.
Тобто, за вказаним договором мова йде не про проведення розрахунків, а про повернення речі або коштів власнику.
Разом з цим, договір було підписано від імені юридичної особи уповноваженими особами на підставі відповідних довіреностей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсними також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач -спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази допущення відповідачем порушень. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачами, на останніх покладається обов'язок їх спростування.
В даному випадку позивачем не доведено суду, що відповідачем порушені норми діючого законодавства в частині валютного регулювання та укладення договорів.
З огляду на викладене слід зазначити, що підстав для визнання недійсним вказаного вище договору у суду не має, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України суд , -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Дата підписання рішення - 23.11. 2010.
Суддя Т.А.Василенко
Помічник судді Т.В.Цибулько