іменем України
16 грудня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/6550/23
Головуючий у першій інстанції - Бездідько В. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1203/24
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю »Фінансова
компанія »Європейська агенція з повернення боргів»
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Бездідька В.М. від 04 липня 2024 року, місце ухвалення рішення - м.Прилуки, дата складення повного тескту рішення - 04 липня 2024 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2023 року ТОВ »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування вимог заявленого позову ТОВ »ФК »ЄАПБ» вказувало, що 07.03.2021 року між ТОВ »Інфінанс» та відповідачем було укладено договір позики №0993212621. Вказаний договір позики було підписано шляхом підписання акцепту оферти від 07.03.2021 року на укладення договору надання позики, в тому числі, на умовах фінансового кредиту № 0993212621 від 07.03.2021 року та отримання кредиту згідно заявки-анкети, та надано згоду на використання при укладенні цього правочину одноразового ідентифікатора, в якості аналога власноручного підпису позичальника. 22.06.2022 року між ТОВ »Інфінанс» та позивачем було укладено договір факторингу №22/06-22, відповідно до якого до позивача від ТОВ »Інфінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним договором. Відповідно до реєстру боржників до договору відступлення права вимоги ТОВ »ФК »ЄАПБ», заборгованість відповідача за вищевказаним кредитним договором становить 107 299 грн. 98 коп., з яких: 9 999 грн. 98 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 97 300 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0 грн. - сума заборгованості за пенею. За доводами позивача, всупереч умовам договору позики, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості на рахунки ТОВ »ФК »ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. При цьому, з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме, з 26.02.2022 року позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій. За даних обставин, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за договором позики №0993212621 в розмірі 107 299 грн. 98 коп., з яких: 9 999 грн. 98 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 97 300 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0 грн. - сума заборгованості за пенею. Також позивач ставив питання про стягнення із відповідача на свою користь понесених судових витрат.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04.07.2024 року позов ТОВ »ФК »ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ »ФК »ЄАПБ» суму заборгованості за договором позики №0993212621 у розмірі 107 299 грн. 98 коп., з яких: 9 999 грн. 98 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 97 300 грн. - сума заборгованості за відсотками. Також судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ »ФК »ЄАПБ» 2 684 грн., у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04.07.2024 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог заявленого ТОВ »ФК »ЄАПБ» позову в повному обсязі. Також апелянт просить стягнути з ТОВ »ФК »ЄАПБ» на його користь витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 04.07.2024 року є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, має місце недоведеність вимог заявленого позову. В доводах апеляційної скарги апелянт не заперечує факту укладення 07.03.2021 року між ним та ТОВ »Інфінанс» договору позики №0993212621 в електронній формі, згідно якого банк надав йому кредит у розмірі 10 000 грн., на строк 30 днів. Разом з тим, за доводами апелянта, судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що відповідач повернув отриманий кредит позивачу. Апелянт зазначає, що за умовами договору було передбачено надання позики в розмірі 10 000 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків в розмірі 5 250 грн., всього підлягає сплаті 15 250 грн. Таким чином, позивач ТОВ »ФК »ЄАПБ» мало право на стягнення процентів за користування позикою за вказаним договором тільки за 30 днів, що виходячи із установлених у договорі процентних ставок, становить 5 250 грн. На виконання умов договору відповідач переказав кошти в рахунок погашення кредиту: 06.04.2021 року - 5 425 грн. 01 коп., 06.05.2021 року - 5 250 грн. 01 коп., таким чином відповідач погасив 10 675 грн. 02 коп. Отже, розмір зобов'язань не може перевищувати 4 574 грн. 98 коп., що є різницею між сумою, що підлягає сплаті та сумою сплачених коштів на погашення кредиту. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не було витребувано у позивача детального розрахунку заборгованості за договором, виписки по рахунку, які підтверджують зарахування коштів на погашення заборгованості. При цьому, позивачем не спростовано доводи відповідача відносно погашення заборгованості, не виконано обов'язку по доведенню позовних вимог, надані позивачем докази є недопустимими. Апелянт вказує, що у випадку надання позивачем достатніх доказів, може бути стягнута заборгованість за договором позики від 07.03.2021 року № 0993212621 у розмірі 4 574 грн. 98 коп., що є залишком суми позики, відсотки погашені в повному обсязі. Апелянт стверджує, що нарахування та стягнення процентів за користування позикою за кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивач ТОВ »ФК »ЄАПБ» просить залишити рішення суду першої інстанції від 04.07.2024 року - без змін, та залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у зв'язку із її безпідставністю.
В судове засідання апеляційного суду сторони даного спору, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з'явились. Позивач ТОВ »ФК »ЄАПБ» у відзиві на апеляційну скаргу просив розглядати справу за відсутності представника ТОВ »ФК »ЄАПБ», відповідач у апеляційній скарзі просив розглядати справу за його відсутності. Згідно приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 07.03.2021 року між ТОВ »Інфінанс» та відповідачем було укладено договір позики №0993212621, згідно якого банк надав кредит у розмірі 10 000 грн., на строк 30 днів. Договір укладений у електронній формі, дані відповідача ідентифіковані. Підписуючи договір позики відповідач підтвердив, що він ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі, і на умовах фінансового кредиту та умовами програми (далі - правила). Відповідачем також було підписано паспорт споживчого кредиту, згідно якого сума кредиту - 10 000 грн., строк кредитування - 30 днів, загальні витрати за кредитом - 5 250 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 15 250 грн. Аналогічні умови кредитування зазначено і в пропозиції укласти договір надання позики, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту №0993212621/6 від 07.03.2021 року (оферта) та отримання кредиту згідно заявки-анкети №3517111. Даною пропозицією також визначено, що строк користування кредитом - 30 днів, строк дії договору - 3 роки. На виконання умов вказаного договору, відповідачу на його картковий рахунок було зараховано 10 000 грн. Факт укладення договору та отримання кредитних коштів у зазначеному розмірі відповідачем не оспорюється (а.с.7-11).
22.06.2022 року між ТОВ »Інфінанс» та позивачем було укладено договір факторингу №22/06-22 (а.с.12-15), відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором позики №0993212621.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до вказаного договору факторингу (а.с.16), заборгованість відповідача за договором позики № 0993212621 становить 107 299 грн. 98 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу - 9 999 грн. 98 коп., сума заборгованості за відсотками - 97 300 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 0993212621 від 07.03.2021 року, складеним ТОВ »ФК »ЄАПБ» (а.с.17), за період з 22.06.2022 року по 30.09.2023 року, станом на 30.09.2023 року, заборгованість за договором не погашена, та складає 107 299 грн. 98 коп., із яких: заборгованість за основною сумою боргу - 9 999 грн. 98 коп., сума заборгованості за відсотками - 97 300 грн.
Як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 0993212621 від 07.03.2021 року, який було надано первісним кредитором ТОВ »Інфінанс» (а.с.49-52), 06.04.2021 року відповідачем було сплачено 5 425 грн. 01 коп., а 06.05.2021 року - 5 250 грн. 01 коп. які було зараховано банком в рахунок сплати основних відсотків за користування кредитом. Факт переказу відповідачем грошових коштів зі своєї карти 06.04.2021 року - в розмірі 5 425 грн. 01 коп. та 06.05.2021 року - в розмірі 5 250 грн. 01 коп. підтверджується копією виписки по рахунку відповідача в АТ КБ »ПриватБанк» (а.с.94-96).
Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 04.07.2024 року, задовольняючи вимоги заявленого ТОВ »ФК »ЄАПБ» до ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції відхилив твердження відповідача про повернення кредитних коштів, оскільки із банківської виписки вбачається, що кошти вносилися на виконання угоди від 15.01.2020 року, а спірний договір від 07.03.2021 року, інших доказів щодо погашення заборгованості за договором позики суду не надано. Також судом першої інстанції не було прийнято до уваги доводи сторони відповідача щодо нарахування процентів поза межами строку кредитування, оскільки правилами передбачено, що проценти нараховуються з дня отримання по день повернення кредитних коштів. Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 04.07.2024 року зазначив, що відповідачем, в порушення вимог договору, не було здійснено своєчасну сплату визначених договором позики платежів, в результаті чого виникла заборгованість у сумі 107 299 грн. 98 коп. За вказаних обставин, оскільки відповідач не виконав зобов'язання по поверненню заборгованості за укладеним кредитним договором перед ТОВ »ФК »ЄАПБ», суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики №0993212621 у розмірі 107 299 грн. 98 коп., з яких: 9 999 грн. 98 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 97 300 грн. - сума заборгованості за відсотками. Відповідно до ч.1 статті 141 ЦПК України, судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати в сумі 2 684 грн.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 04.07.2024 року є необґрунтованим, ухваленим при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, і має місце недоведеність позовних вимог, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги апелянт не заперечує факту укладення 07.03.2021 року між ним та ТОВ »Інфінанс» договору позики №0993212621 в електронній формі, згідно якого банк надав йому кредит у розмірі 10 000 грн., на строк 30 днів. Разом з тим, за доводами апелянта, судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що відповідач повернув отриманий кредит позивачу. Апелянт зазначає, що за умовами договору було передбачено надання позики в розмірі 10 000 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків в розмірі 5 250 грн., всього підлягає сплаті 15 250 грн. Таким чином, позивач ТОВ »ФК »ЄАПБ» мало право на стягнення процентів за користування позикою за вказаним договором тільки за 30 днів, що виходячи із установлених у договорі процентних ставок, становить 5 250 грн. На виконання умов договору відповідач переказав кошти в рахунок погашення кредиту: 06.04.2021 року - 5 425 грн. 01 коп., 06.05.2021 року - 5 250 грн. 01 коп., таким чином відповідач погасив 10 675 грн. 02 коп. Отже, розмір зобов'язань не може перевищувати 4 574 грн. 98 коп., що є різницею між сумою, що підлягає сплаті та сумою сплачених коштів на погашення кредиту. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не було витребувано у позивача детального розрахунку заборгованості за договором, виписки по рахунку, які підтверджують зарахування коштів на погашення заборгованості. При цьому, позивачем не спростовано доводи відповідача відносно погашення заборгованості, не виконано обов'язку по доведенню позовних вимог, надані позивачем докази є недопустимими. Апелянт вказує, що у випадку надання позивачем достатніх доказів, може бути стягнута заборгованість за договором позики від 07.03.2021 року № 0993212621 у розмірі 4 574 грн. 98 коп., що є залишком суми позики, відсотки погашені в повному обсязі. Апелянт стверджує, що нарахування та стягнення процентів за користування позикою за кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч.1, ч.2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За правилами статей: 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч.1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України »Про електронну комерцію» № 675-VIII (далі - Закон №675-VIII) від 03.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Положеннями статті 3 Закону №675-VIII передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до статей: 11, 12 Закону №675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч.6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 статті 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін, електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України »Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 07.03.2021 року між ТОВ »Інфінанс» та відповідачем було укладено договір позики №0993212621, згідно якого банк надав кредит у розмірі 10 000 грн., на строк 30 днів. Договір укладений у електронній формі, дані відповідача ідентифіковані. Підписуючи договір позики відповідач підтвердив, що він ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту та умовами програми (далі - правила). На виконання умов вказаного договору, на картковий рахунок відповідача було зараховано 10 000 грн., при цьому, факт укладення договору та отримання кредитних коштів у зазначеному розмірі, відповідачем не оспорюється (а.с. 7-11).
Приймаючи до уваги вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення між сторонами спору 07.03.2021 року кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що задовольняючи вимоги заявленого ТОВ »ФК »ЄАПБ» до ОСОБА_1 позову в повному обсязі, суд першої інстанції не прийняв до уваги наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу для його задоволення, позивач посилався на ті обставини, що у порушення умов укладеного договору та статей: 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за вищевказаним кредитним договором в розмірі 107 299 грн. 98 коп., з яких: 9 999 грн. 98 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 97 300 грн. - сума заборгованості за відсотками.
В ході судового розгляду даної справи апеляційним судом встановлено, що за кредитним договором нарахування відсотків здійснювалось поза межами встановленого строку кредитування, та всупереч узгодженій вартості кредиту.
Так, у підписаних відповідачем договорі позики №0993212621 від 07.03.2021 року, паспорті споживчого кредиту та пропозиції укласти договір надання позики, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту № 0993212621/6 від 07.03.2021 року (оферта), було обумовлено сукупну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) в розмірі 15 250 грн., яка включає в себе 10 000 грн. суми кредиту та 5 250 грн. процентів за користування кредитними коштами, строк кредитування - 30 днів. Крім того, у пропозиції укласти договір надання позики, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту №0993212621/6 від 07.03.2021 року (оферта) також визначено, що строк користування кредитом - 30 днів, строк дії договору - 3 роки.
Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги, згідно з ч.2 статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, однак, в порядку вказаної правової норми, такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог, з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що у наданих до справи копіях підписаних відповідачем документів, при укладенні кредитного договору визначаються фактично декілька альтернативних строків, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.
За даних обставин, при вирішенні спірних правовідносин, у контексті обставин даної цивільної справи, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати положення contra proferentem.
У постанові Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 352/1950/15-ц, провадження №61-2973св22, зазначено, що договір, як приватноправова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема, при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2022 року у справі № 944/3046/20, провадження № 61-19719св21, зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, ч.4 статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення »contra proferentem». »Contra proferentem» (лат. »verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які »не були індивідуально узгоджені» (»no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте, були включені в договір »під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність, contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при стягненні заявленої позивачем суми заборгованості, необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації.
Вказане не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Враховуючи ту обставину, що сторонами при укладенні договору позики № 0993212621 від 07.03.2021 року було чітко обумовлено сукупну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) в розмірі 15 250 грн., яка включає в себе 10 000 грн. суми кредиту та 5 250 грн. процентів за користування кредитними коштами, строк кредитування - 30 днів, то саме даними умовами договору необхідно керуватися при визначенні розміру заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором.
Апеляційний суд, відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №673/69/16-ц, провадження №61-15530св19, відповідно до якого суд не позбавлений можливості зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується із наданим позивачем розрахунком. Незгода із наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові.
Верховний Суд у постановах: від 02.12.2020 року у справі №161/5267/20, провадження №61-14015св20; від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, дійшов висновку, що наявна у матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, у сукупності з іншими доказами, може підтверджувати заборгованість відповідача за виданим кредитом.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 0993212621 від 07.03.2021 року, складеним позивачем (а.с.17), за період з 22.06.2022 року по 30.09.2023 року, станом на 30.09.2023 року, заборгованість відповідача за договором не погашена, та складає 107 299 грн. 98 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу - 9 999 грн. 98 коп., сума заборгованості за відсотками - 97 300 грн.
Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 0993212621 від 07.03.2021 року, який було надано первісним кредитором ТОВ »Інфінанс» (а.с.49-52), 06.04.2021 року відповідачем було сплачено 5 425 грн. 01 коп., а 06.05.2021 року - 5 250 грн. 01 коп., які було зараховано кредитором в рахунок сплати основних відсотків за користування кредитом.
Факт переказу відповідачем грошових коштів зі своєї карти 06.04.2021 року - в розмірі 5 425 грн. 01 коп. та 06.05.2021 року - в розмірі 5 250 грн. 01 коп. підтверджується копією виписки по рахунку відповідача в АТ КБ »ПриватБанк» (а.с.94-96).
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що позивач належних та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77,80 ЦПК України, на спростування зазначених обставин, суду не надав.
Дослідивши копію виписки по рахунку відповідача в АТ КБ »ПриватБанк» (а.с.94-96), апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції було помилково відхилено твердження відповідача про повернення кредитних коштів з тих підстав, що згідно банківської виписки, кошти вносилися на виконання угоди від 15.01.2020 року, а спірний договір від 07.03.2021 року. Оскільки, як вбачається із даної виписки, 06.04.2021 року о 18:02, 06.05.2021 року о 16:55 відповідачем було здійснено перекази зі своєї карти на суму, відповідно 5 425 грн. 01 коп. та 5 250 грн. 01 коп. Дані перекази було здійснено з рахунку відповідача № НОМЕР_1 , угода № SAMDNWFC00057414701 від 15.01.2020 року. З виписки по рахунку також вбачається, що всі без виключення операції відповідача здійснювалися по рахунку № НОМЕР_1 , угода № SAMDNWFC00057414701 від 15.01.2020 року. Таким чином, угода від 15.01.2020 року є угодою, на підставі якої у відповідача було відкрито банківський рахунок в АТ КБ »ПриватБанк», та не стосується спірного договору від 07.03.2021 року.
За наведених обставин, із врахуванням часткового погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором, та безпідставного нарахування кредитором відсотків поза межами узгодженого сторонами 30-денного строку кредитування, залишок заборгованості відповідача за договором позики №0993212621 від 07.03.2021 року, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, становить: 4 574 грн. 98 коп., що є різницею між чітко обумовленою сукупною вартістю кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) в розмірі 15 250 грн., що підлягає сплаті, та сумою сплачених відповідачем коштів на погашення кредиту в загальному розмірі - 10 675 грн. 02 коп. Розрахунок наступний : 15 250 грн. - 10 675 грн. 02 коп. = 4 574 грн. 98 коп.
Приймаючи до уваги наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково. При цьому, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04.07.2024 року - змінити, виклавши перший, другий, третій абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:
»Позов Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» розмірі 4 574 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят чотири) грн. 98 коп., в рахунок погашення заборгованості за договором позики № 0993212621. У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» 115 (сто п'ятнадцять) грн. 41 коп., в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.»
Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог поданої апеляційної скарги, і відповідно, про необхідність зміни рішення суду першої інстанції від 04.07.2024 року, то згідно приписів ч.13 статті 141 ЦПК України, апеляційний суд також вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат між сторонами.
Оскільки вимоги заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» позову задоволено судом на 4,3%, то судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви підлягають частковому відшкодуванню, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 115 грн. 41 коп.
На підставі приписів статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, враховуючи часткове задоволення апеляційним судом вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 (на 95,7%) апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ »ФК »ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 3 852 грн. 88 коп., в рахунок відшкодування документально підтверджених (а.с.123) понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2024 року - змінити, виклавши перший, другий, третій абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:
»Позов Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» розмірі 4 574 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят чотири) грн. 98 коп., в рахунок погашення заборгованості за договором позики № 0993212621. У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» 115 (сто п'ятнадцять) грн. 41 коп., в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.»
В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2024 року, залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія »Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3 852 (три тисячі вісімсот п'ятдесят дві) грн. 88 коп., в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: