Справа № 303/3559/24
18.12.2024 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано відносно нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605,60 грн.
Відповідно до постанови, 14 квітня 2024 року о 21 год. 46 хв., в м. Мукачево, вул. Я.Мудрого, 23/4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився у встановленому законодавством порядку у медичному закладі у лікаря нарколога та підтверджується висновком медичного закладу № 117 від 14.04.2024 року. Цим самим ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження по справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова незаконна та необґрунтована, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що такий доказ по справі, як висновок результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №117 від 14.04.2024 року, є неналежним доказом, оскільки такий не підтверджує проходження ним медичного огляду. Оскільки, він ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у висновку вказано ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , неявка якого із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що останній належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, а розгляд справи вже відкладався, у зв'язку з його неявкою до суду. Заяви про відкладення розгляду справи не надходили.
Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
При оцінці доводів апеляційної скарги про незаконність судового рішення апеляційний суд бере до уваги приписи таких нормативно - правових актів.
За змістом ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Разом з тим, на суд покладається обов'язок відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення, сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Європейський суд з прав людини у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право керувати транспортним засобом, фактично погодився нести відповідальність та виконувати обов'язки згідно зі встановленими в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 411052 від 14 квітня 2024 року, зміст якого відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
Згідно зазначеного протоколу про адміністративне правопорушення, 14 квітня 2024 року о 21 год. 46 хв., в м. Мукачево, вул. Я.Мудрого, 23/4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився у встановленому законодавством порядку у медичному закладі у лікаря нарколога та підтверджується висновком медичного закладу № 117 від 14.04.2024 року, чим порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху за що відповідальність передбачена ч. 1 ст.130 КУпАП.
Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП стверджується даними Висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №117 від 14.04.2024, відповідно до якого ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння - 0,45 ‰; копією постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 1911675 від 14.04.2024, згідно якої до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень за вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП; переглянутим відеозаписом, з якого слідує, що з автомобіля вийшов водій, працівники поліції повідомили його, що на автомобілі не світить фара, після чого попросили документи для встановлення особи, під час спілкування з ОСОБА_1 працівник поліції вказує на підозру щодо перебування водія в стані наркотичного сп'яніння, зокрема виявили три ознаки наркотичного сп'яніння та пропонує пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі. ОСОБА_1 погодився на проходження огляду на стан сп'яніння у медичному закладі за наслідками проведення якого встановлено перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп?яніння. В подальшому працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, та іншими матеріалами справи.
Зібрані у справі докази у їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Оцінюючи сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, не вбачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.
Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що такий доказ по справі, як висновок результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №117 від 14.04.2024 року, є неналежним доказом, оскільки такий не підтверджує проходження саме ним медичного огляду, так як він ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у висновку вказано ІНФОРМАЦІЯ_1 , не приймаються до уваги апеляційного суду, з огляду на те, що зазначене є нічим іншим як опискою.
Описка - це зроблена механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка, яка допущена під час письмово - вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Також, під описками слід розуміти, неправильне написання слів.
Апеляційний суд зазначає, що анкетні дані ОСОБА_1 були встановлені в суді першої інстанції, окрім того зазначена описка не впливає на кваліфікацію дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.При цьому, відеозапис відтворює фіксацію проведення огляду та складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 й відсутні підстави вважати, що висновок результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №117 від 14.04.2024 року було складено відносно іншої особи.
На переконання апеляційного суду зазначені обставини жодним чином не досягають того рівня, який може свідчити про істотність недоліків та суттєвого порушення умов проведення процесуальної дії щодо огляду водія на стан алкогольного сп?яніння, наслідком чого могло би бути визнання недопустимим як доказу висновку результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції та відповідно уникнення ОСОБА_1 відповідальності за умисно вчинене ним адміністративне правопорушення.
Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що поліцейські були упереджені при направленні водія ОСОБА_1 на огляд з метою визначення стану сп'яніння, при проведенні тестування та складанні щодо останнього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та оформленні інших матеріалів справи.
Тому, апеляційний суд доходить висновку, що поліцейські при виконанні своїх функціональних обов'язків діяли у межах наданих їм повноважень.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена наявними у справі письмовими доказами, яким суд дав правильну об'єктивну оцінку.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, як штраф, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований судом першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 а Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість постанови суду є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага