Апеляційне провадження № 22-ц/824/18734/2024
Справа № 359/9574/24
Іменем України
25 грудня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Яковлєвої Л.В. в м. Бориспіль 28 жовтня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з розподілу природного газу,
У вересні 2024 року позивач ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послугу з розподілу природного газу за період з 01 грудня 2023 року по 31 травня 2024 року в розмірі 2058,43 грн., 3 % річних в розмірі 13,06 грн., інфляційні втрати 15,31 грн. та 3028 грн. судового збору.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.
Позивач ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги наводив зміст ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 175, 177, 189 ЦПК України, вказував, що скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 175 ЦПК України, при поданні позову зазначив обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, а також зазначив, що до матеріалів справи надав докази, якими, на його думку, ці обставини підтверджуються, а саме договір купівлі-продажу серія ВАК № 445971 від 17 липня 2003 року та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1392391 від 03 вересня 2003 року.
Однак суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що оскільки приєднана копія договору датується 17 липня 2003 року, відповідач за цей час могла відчужити житловий будинок на користь третіх осіб.
Наводив роз'яснення п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», згідно якого подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Аналіз наданих сторонами доказів, оцінка достатності доказової бази здійснюється судом при вирішенні спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження в справі або залишення позову без руху, і до подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 08 квітня 2020 року в справі № 761/41071/19, від 31 серпня 2023 року в справі № 990/114/23.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції фактично дав оцінку доказам, наданим позивачем не обґрунтування позовних вимог, що є неприпустимим.
Наголошував, що позовна заява складена з урахуванням положень ст. 175 ЦПК України, містить всі визначені даною статтею обов'язкові відомості, позовні вимоги викладені в чіткій та зрозумілій формі. Незгода суду з наведеним у заяві обґрунтуванням позивача щодо надання суду доказів не є підставою для визнання заяви неподаною та її повернення. Ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області про визнання заяви неподаною та її повернення порушує ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Звертав увагу, що висновки суду першої інстанції про можливість відчуження відповідачем житлового будинку на користь третіх осіб фактично є припущенням.
Вважав, що позовна заява не підлягала залишенню без руху з наведених підстав, що є надмірним формалізмом, оскаржувана ухвала суперечить встановленим процесуальним законом вимогам щодо подання заявником доказів на підтвердження обставин, викладених у позові.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послугу з розподілу природного газу за період з 01 грудня 2023 року по 31 травня 2024 року в розмірі 2058,43 грн., 3 % річних в розмірі 13,06 грн., інфляційні втрати 15,31 грн. та 3028 грн. судового збору.
На виконання вимог ст. 175 ЦПК України позивач у позовній заяві зазначив повне ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) відповідача, паспортні дані, РНОКПП та відому адресу відповідача.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху, з наданням строку 10 днів для усунення недоліків позовної заяви. Вказано, що позовна заява повинна відповідати вимогам, зазначеним в ст. 175, 177 ЦПК України. Згідно п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують викладені обставини. Як вбачається з поданої позовної заяви, місцем проживання та виконання договору ОСОБА_1 зазначено адресу: АДРЕСА_1 . Однак, позивачем не надано суду доказів проживання відповідача за вказаною адресою станом на дату подання вказаного позову до суду. Приєднана копія Договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 датується 17 липня 2003 року і відповідач за цей час могла відчужити житловий будинок на користь третіх осіб.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року позивачем отримано 24 вересня 2024 року.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року позов ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії визнано неподаним та повернуто заявникові.
Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачеві, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не усунуті недоліки позовної заяви.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.
Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява має містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Залишаючи позовну заяву ТОВ «Газорозподільні мережі України» без руху та в подальшому повертаючи її позивачу з підстав ненадання доказів проживання відповідача за вказаною в позові адресою, судом першої інстанції залишено поза увагою, що вимоги надання таких доказів на позивача положеннями ст. 175 ЦПК України взагалі не покладені, а тому їх відсутність не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення.
Таким чином, звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив у позовній заяві всю відому йому на момент подання до суду інформацію щодо відповідачів по справі, перелік якої зазначено в ст. 175 ЦПК України.
Сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов'язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону.
Крім того, вказуючи, що надана позивачем копія договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 датована 17 липня 2003 року і відповідач за цей час могла відчужити житловий будинок на користь третіх осіб, суд першої інстанції фактично вдався до оцінки доказів, залишивши поза увагою, що питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.
На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20), від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848 св 23).
Крім того, апеляційний суд враховує та погоджується з доводами апеляційної скарги, що висновки суду першої інстанції про можливість відчуження відповідачем належного їй будинку на користь третіх осіб ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в наступному її повернення були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.
Апеляційний суд приходить до висновку, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, в ухвалі від 28 жовтня 2024 року судом першої інстанції зазначено, що 10 вересня 2024 року на електронну адресу суду надійшла відповідь із виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області про зареєстроване місце проживання відповідача, згідно якої встановлено, що відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 відсутні.
Апеляційний суд зауважує, що врахування судом першої інстанції зазначених обставин при вирішенні питання щодо можливості відкриття провадження в справі були безпідставними, з огляду на те, що позов про стягнення заборгованості за надання послуг з розподілу природного газу, що подається до нерухомого майна боржника, має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності, незалежно від реєстрації місця проживання боржника.
При цьому, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» задовольнити.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.