18 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
підозрюваного ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києвіапеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києвавід 30 листопада 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Деснянськогорайонного суду міста Києва від 30.11.2024 задоволено клопотання слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві, погоджене прокурором Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 05:00 год. 27.01.2025.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого або застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту, або визначити підозрюваному розмір застави із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що пред'явлена ОСОБА_6 підозра не обґрунтована та переважно
Справа № 754/16799/24 Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/7942/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
складається із показань особи заявника ОСОБА_10 , який безпідставно та необґрунтовано оговорив ОСОБА_6 щодо вчинення ним злочину.
Автомобіль марки LAND ROVER модель DISCOVERY SPORT, номерний знак НОМЕР_1 не є власністю ОСОБА_10 і будь-яких правових наслідків останньому не завдано.
Натомість, власник вказаного автомобіля до ОСОБА_6 не має жодних претензій та не подавав будь-яких заяв щодо незаконного заволодіння транспортним засобом.
Також, слідчий суддя не врахувала, що під час подання заяви про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_10 взагалі не зазначав про викрадення у нього мобільного телефону, оскільки останній усвідомлював, що будь-якого викрадення його майна не відбулось.
Зазначені у клопотанні ризики носять формальний характер, ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому не можуть бути підставами для застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Ризик переховування від органів досудового розслідування слідчий взагалі не обґрунтував, зазначивши лише про тяжкість інкримінованого злочину. Однак, тяжкість можливого покарання не може розглядатись як ознака спроби переховування від органів досудового розслідування.
Ризик незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних та інших учасників кримінального провадження, є безпідставним, оскільки слідчим взагалі не зазначено, на яких саме свідків може впливати ОСОБА_6 , натомість слідчий, обґрунтовуючи вказаний ризик, свідомо зазначає його дійсну мету не обмеження спілкування підозрюваного зі свідками, а його ув'язнення.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 є обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні, а також тим, що останній є непрацездатною особою і не має джерел доходу.
Проте, слідчим суддею не взято до уваги, що ОСОБА_6 працевлаштований на посаді головного спеціаліста відділу капітального будівництва виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області із серпня 2024 та має офіційні заробітки.
На думку апелянта, слідчим суддею безпідставно не визначено підозрюваному розмір застави, оскільки з огляду на положення КПК України, законодавець надав слідчому судді саме право не визначати розмір застави, а не обов'язок чи заборону визначення застави у вказаній категорії справ.
Також, апелянт просив врахувати відсутність вагомих доказів вчинення підозрюваним ОСОБА_6 кримінального правопорушення, наявність міцних соціальних зв'язків підозрюваного, відсутність судимостей, стан здоров'я, наявність на утриманні дружини та малолітньої доньки, численні нагороди за сприяння та підтримку ЗСУ.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи підозрюваного ОСОБА_6 в режимі відеоконференцзв'язку із ДУ "Київський слідчий ізолятор", його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_11 , яка також приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження №12024100030003027 від 29.11.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 186 КК України.
Згідно даних протоколу затримання від 29.11.2024, цього ж дня затримано ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України.
29.11.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у незаконному заволодінні транспортним засобом, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 289 КК України; та у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому в умовах воєнного стану, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 186 КК України.
30.11.2024 слідчий СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 звернулась до слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб без визначення застави.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 30.11.2024 задоволено клопотання слідчого та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 05:00 год. 27.01.2025.
З такими висновками колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Як убачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Згідно пунктів 57-59 рішення Європейського суду з прав людини «Корнійчук проти України» від 30.01.2018, суд нагадує, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади. Обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання - на додаток до наявності обґрунтованої підозри - покладається на неї з моменту ухвалення першого рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тобто «негайно» після затримання (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), заява № 23755/07, пункти 87 та 102, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Більше того, вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи влади зобов'язані розглянути альтернативні заходи забезпечення її явки до суду (див. рішення у справі «Ідалов проти Росії» [ВП] (Idalov v. Russia [GC]), заява № 5826/03, пункт 140, від 22 травня 2012 року).
До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Ара Арутюнян проти Вірменії» (Ara Harutyunyan v. Armenia), заява № 629/11, пункт 50, від 20 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).
Презумпція завжди діє на користь звільнення. Національні органи судової влади повинні, з дотриманням принципу презумпції невинуватості, дослідити всі факти, що свідчать на користь чи проти існування згаданої вимоги про громадський порядок або виправдовують відступ від норми статті 5, та мають навести їх у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення. По суті, саме на підставі причин, наведених у цих рішеннях, та встановлених фактів, зазначених заявником у своїх скаргах, суд має дійти висновку про наявність або відсутність порушення пункту 3 статті 5 (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), пункти 89 та 91). Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними» (див. рішення у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 та 48183/99, пункт 63, ЄСПЛ 2003-IX (витяги)). Якщо законодавство передбачає презумпцію щодо факторів, які стосуються підстав продовження тримання під вартою, то існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи, має бути переконливо продемонстровано (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункт 84 in fine, від 26 липня 2001 року).
У рішенні у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (§ 80).
У рішенні у справі «Хайредінов проти України» від 14 жовтня 2010 року вказаний суд, зокрема, дійшов висновку, що національні суди порушили пункт 1 статті 5 Конвенції, оскільки при ухваленні рішень не було розглянуто можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою (§ 29, § 31).
Застосовуючи щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 186 КК України.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_6 вказаних кримінальних правопорушень підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, наданими суду та наведеними у рішенні слідчого судді.
Крім того, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про доведеність існування зазначених у клопотанні слідчого ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи характер, тяжкість та конкретні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , характер, специфіку та обставини інкримінованих йому дій, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи слідчого у клопотанні про існування у кримінальному провадженні вищевказаних ризиків.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, як під час розгляду клопотання у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду стороною обвинувачення не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти вказаним слідчим у клопотанні ризикам, та які б виправдовували обмеження права ОСОБА_6 на свободу, що залишилось поза увагою слідчого судді.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Враховуючи вищенаведені обставини у сукупності із конкретними обставинами кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , тяжкістю покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим, даними про особу підозрюваного, який раніше не судимий, працює, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, має міцні соціальні зв'язки, виходячи з відсутності обставин необхідності обмеження права особи на свободу, що передбачено кримінальним процесуальним законом України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зважаючи на правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Манчіні проти Італії», де зазначено, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюється до позбавлення волі для цілей ст. 5 §1(с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів приходить висновку, що забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК Україниздатен більш м'який запобіжний захід, а саме запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, із покладенням на підозрюваного обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На переконання колегії суддів, такий запобіжний захід буде пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 щодо наявності підстав для застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасними доводи апеляційної скарги захисника про необгрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри з посиланням на те, що власник транспортного засобу, заволодіння яким інкриміновано ОСОБА_6 , не має претензій до підозрюваного, та не звертався із заявами про вчинення злочину, натомість особа яка подала заяву про злочин - ОСОБА_10 , безпідставно оговорив ОСОБА_6 , при цьому не повідомляв про викрадення мобільного телефону.
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Разом з тим, на переконання колегії суддів, вищенаведені доводи захисника підлягають перевірці та з'ясуванню під час подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні.
При постановленні нової ухвали колегія суддів враховує вимоги ч. 4 ст. 196 КПК України, відповідно до якої, слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
Як визначено п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Як убачається із матеріалів судового провадження, у межах кримінального провадження № 12024100030003027 ОСОБА_6 повідомлено про підозру 29.11.2024, а тому, на час звернення слідчого із клопотанням до слідчого судді, та на день розгляду слідчим суддею вказаного клопотання, граничним днем закінчення строку досудового розслідування було 29.01.2025.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
За таких обставин, при постановленні нової ухвали, колегія суддів може визначити строк дії такої ухвали лише до граничного дня закінчення строку досудового розслідування, який існував на час постановлення оскаржуваної ухвали, тобто до 29.01.2025.
За таких обставин у їх сукупності, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню частково, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання слідчого, та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, строком до 29.01.2025.
Керуючись ст. ст. 176-178, 181, 194, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києвавід 30 листопада 2024 року, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві, погоджене прокурором Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту, із забороною йому цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та/або необхідності забезпечення особистої безпеки у період дії воєнного стану, шляхом перебування у захисних спорудах (бомбосховищах) на випадок оголошення повітряної тривоги, у межах строку досудового розслідування, а саме до 29 січня 2025 року включно.
Звільнити підозрюваного ОСОБА_6 з-під варти в залі суду негайно.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_6 відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у цьому ж кримінальному провадженні; здати на зберігання слідчому свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, які дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_6 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Строк дії ухвали визначити до 29 січня 2025 року включно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3