24 грудня 2024 року м.Суми
Справа №589/3712/23
Номер провадження 22-ц/816/1397/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
сторони:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кирилкіна Радіона Олеговича
на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 березня 2024 року, в складі судді Сидорчука О.М., ухвалене у м. Шостка,
12 липня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Кирилкіна Р.О., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги мотивував тим, що в період з 25 січня 2008 по 29 грудня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу за спільні кошти було придбано транспортний засіб - автомобіль «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Свідоцтво про реєстрації транспортного засобу було оформлено на ім'я ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 виконував боргові зобов'язання за кредитним договором №349RNCA132320001 від 20 серпня 2013 року та сплатив з особистих коштів 33320 грн, а отже має право на відшкодування половини сплаченої суми, а також інфляційних втрат та 3% річних.
Посилаючись на викладене просив:
- визнати автомобіль «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 спільним майном подружжя;
- визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину сплаченої суми за борговим зобов'язанням за кредитним договором №349RNCA132320001 від 20 серпня 2013 року у розмірі 16710 грн, а також 10025,34 грн - інфляційних втрат та 2002,35 грн - 3% річних.
16 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, шляхом передання автомобіля «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 у власність ОСОБА_1 та стягнення на її користь грошової компенсації за частку в спірному автомобілі в сумі 100000 грн. Після розірвання шлюбу автомобіль залишився у повному користуванні ОСОБА_1 , тому вважає вона має право на відшкодування половини ринкової вартості цього автомобіля (а.с. 65).
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 березня 2024 року в задоволенні первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено.
Поділено майно, що є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вигляді автомобіля «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошову компенсацію за частку в спірному автомобілі в сумі 75948 грн. 13 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073 грн 60 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кирилкін Р.О., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 1/2 частки сплачених боргових зобов'язаннь за кредитним договором №349RNCA132320001 від 20 серпня 2013 року у розмірі 16710 грн, а також 10025,34 грн - інфляційних втрат та 2002,35 грн - 3% річних, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути понесені судові витрати.
Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про перерахування ОСОБА_1 коштів особисто ОСОБА_2 , оскільки кошти зараховувалися на поточний рахунок із спеціальним статусом з якого списувалися кошти за кредит. Умовами кредитного договору №349RNCA132320001 від 20 серпня 2013 року чітко передбачено порядок щомісячного погашення заборгованості по кредиту шляхом внесення позичальником грошових коштів щомісяця у строк до 20 числа наступного місяця виключно на свій поточний рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ «ПРАВЕКС-БАНК», а також доручає банку здійснити списання відповідної суми грошових коштів із зазначеного поточного рахунку позичальника в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Не погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 не доведено сплату ним коштів ОСОБА_2 саме з метою виплати останньою періодичних платежів за вказаним кредитним договором, а не з будь-якої іншої підстави. Відповідачкою не надано жодних доказів, що саме вона виконувала умови кредитного договору про наявність на поточному рахунку грошових коштів в розмірі, достатньому для погашення заборгованості за кредитом та процентами.
Вказує, що судом не надано оцінки щодо статусу перерахованим грошовим коштам, оскільки з 18 грудня 2015 року сторони у шлюбі не перебували, тому будь-якої іншої підстави для перерахування коштів ОСОБА_2 , крім виконання зобов'язання за кредитним договором як іншим з подружжя, позивач не мав. Доводить, що він, як боржник, який виконав солідарне зобов'язання подружжя за рахунок особистих коштів, на підставі ст. 544 ЦК України має право на відшкодування половини сплаченої суми, що становить 16710 грн, а також на відшкодування у порядку ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.
В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції та зазначає, що виконання нею зобов'язання за кредитним договором №349RNCA132320001 від 20 серпня 2013 року підтверджується повідомленням ПАТ «ПРАВЕКС-БАНК» від 11.11.2020 року. ОСОБА_1 не був учасником цих договірних відносин, тому не є солідарним боржником у розумінні ст. 544 ЦК України і не має права на регресну вимогу до неї. Вказує, що у зв'язку із відсутністю між ними договірних відносин, не має підстав для застосування ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 25 січня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Шосткинського міськрайонного суду від 18 грудня 2015 року, що набрало законної сили 29 грудня 2015 року (а.с. 5-6)
16 серпня 2013 сторонами набули у власність автомобіль «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , який було поставлено на облік в МРЕВ МВС на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 7-8)
Вказаний автомобіль було придбано за 118900 грн, частина з яких 91120 грн - це кредитні кошти отримані на підставі кредитного договору №349RNCA132320001 від 20 серпня 2213 року укладеному між ПАТ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_2 , на строк до 20 серпня 2020 року (а.с. 10-17).
За повідомленням ПАТ «ПРАВЕКС-БАНК» від 11 листопада 2020 року №2893/168 ОСОБА_2 виконала всі зобов'язання за кредитним договором (а.с. 69, 70).
Тобто, цей автомобіль було набуто у власність та зареєстровано за ОСОБА_2 під час шлюбу зі ОСОБА_1 .
Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання автомобіля «Geely Emgrand 7», 2013 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , спільним майном подружжя, визнання за ним права власності на 1/2 частину автомобіля та стягнення половини вартості сплаченої суми за зобов'язанням за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що в супереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було доведено, що сплата ним коштів ОСОБА_2 здійснювалась з метою виплат останньою періодичних платежів за кредитним договором №349RNCA132320001 від 20 серпня 2213 року, а не з будь-якої іншої підстави. У зв'язку з відмовою у задоволенні основної вимоги, суд не вбачав підстав для задоволення похідних вимог про стягнення інфляційних втрат на трьох відсотків річних.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За приписами ст.ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України)
Згідно із ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Зі змісту роз'яснень п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згідно із ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Виходячи із встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що наданий суду кредитний договір №349RNCA132320001 від 20 серпня 2213 року та копії квитанції про перерахування ОСОБА_1 коштів особисто ОСОБА_2 з призначенням платежу «переказ на поточний рахунок ОСОБА_2 , без даних про розмір необхідної суми платежу по кредиту, що підлягав сплаті після розірвання шлюбу між сторонами, не є належними доказами здійснення ним періодичних платежів по кредиту.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про сплату ОСОБА_1 боргу по кредитному договору №349RNCA132320001 від 20 серпня 2013 року, надані за яким кошти використані для придбання спірного автомобіля, оскільки за повідомленням ПАТ «ПРАВЕКС-БАНК» від 11 листопада 2020 року №2893/168 та згідно довідки №2892/168 саме ОСОБА_2 виконала у повному обсязі всі зобов'язання за цим кредитним договором (а.с. 69, 70).
Надані ОСОБА_1 квитанції про періодичне перерахування ОСОБА_2 на поточний рахунок грошових коштів протягом 2018-2020 років, не містять даних про призначення платежу, тому правильно отримали від суду критичну оцінку та не були прийняті як доказ внесення ним платежів на погашення зазначеного кредиту після розірвання шлюбу (а.с. 18-29).
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування судового рішення в оскаржуваній частині під час апеляційного провадження.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кирилкіна Радіона Олеговича залишити без задоволення.
Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 березня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина