Справа № 740/4621/24
Провадження № 2/740/1408/24
17 грудня 2024 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участю секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданим представником - адвокатом Дорошенком Григорієм Миколайовичем, до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
установив:
У серпні 2024 року позивачі звернулися до суду з указаною позовною заявою, в якій просили визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу ОСОБА_1 згідно з рішенням виконкому Ніжинської міської ради народних депутатів № 39 від 21.01.1982 виділено квартиру АДРЕСА_1 . У вказану квартиру позивач вселився разом із сім'єю на підставі ордера. У вказаній квартирі прописалися позивачі, а також їхній син ОСОБА_3 . Станом на цей час квартира не приватизована, сам будинок перебуває на балансі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оазис-27». Однак, ставши повнолітнім, відповідач у квітні 2021 року познайомився із жінкою та став наполягати на тому, щоб її зареєстрували у вказаній квартирі, на що позивачі відмовилися. Після цього, вчинивши сварку, відповідач зібрав свої речі та сказав, що поїде жити до жінки, з якою познайомився, в Прилуцький район, не назвавши точної адреси. З того часу позивачі не спілкувалися та не бачили сина. Таким чином, відповідач з квітня 2021 року у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, не бере участі в її утриманні, не сплачує комунальні платежі на відміну від позивачів, які не можуть оформити субсидії у зв'язку з реєстрацією ОСОБА_3 за вказаною адресою. У Центрі надання адміністративних послуг м. Ніжина позивачам в усній формі відмовили зняти з реєстрації відповідача та запропонували звернутися до суду з позовом.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30 вересня 2024 року 08-30 год., яке відкладено на 18 листопада 2024 року 15-30 год.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 листопада 2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 17 грудня 2024 року 15-00 год.
У судове засіданні учасники справи не з'явилися.
Представник позивачів - адвокат Дорошенко Г. М. подав до суду клопотання про розгляд справи за його та позивачів відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, при цьому належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення рекомендованої кореспонденції, відзиву на позов, жодних заяв/клопотань до суду не подавав.
З урахуванням положень ст. 128, 223, 280 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що позивачі та відповідач зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягами з реєстру територіальних громад, а також довідкою від 23.04.2024 № 06.4-16/2155, виданою Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради (а. с. 7-10).
Відповідно до архівного витягу з рішення виконкому Ніжинської міської ради народних депутатів № 39 від 21 січня 1982 року позивачу ОСОБА_1 надано квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 13, 14).
Згідно з довідкою голови правління ОСББ «Оазис-27» - Никонець Н. М., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає з квітня 2021 року (а. с. 11).
До позовної заяви додано акт про непроживання осіб за місцем реєстрації від 16.05.2024, підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на початку квітня 2021 року привів до квартири АДРЕСА_1 свою знайому жінку та хотів, щоб вона проживала разом з ним та його батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на що батьки заперечили. ОСОБА_3 учинив сварку зі своїми батьками, свідками якої були сусіди - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , після чого забрав свої речі, замовив автомобіль та поїхав зі своєю знайомою жінкою проживати в інше місце. З того часу ОСОБА_3 біля будинку АДРЕСА_3 та у квартирі АДРЕСА_4 не з'являвся. Як повідомили його батьки, вони зі своїм сином ОСОБА_3 не підтримують ніяких відносин, адже номер телефону їх син змінив, у квартирі з квітня 2021 року не з'являється, його речі у квартирі відсутні (а. с. 12).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, п. 47).
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При цьому слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
У постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення ЄСПЛ у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).
За наслідками розгляду справи Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що інтереси позивачки як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, в якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечений іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
Таким чином, необхідною умовою виникнення сервітутного права на користування житлом є спільне проживання членів сім'ї з власником житла, однак установлено, що відповідач давно не проживає у будинку позивача, а саме з квітня 2021 року, тобто відсутній за місцем реєстрації, і в справі відсутні докази щодо поважності причин його відсутності в зазначеному житловому приміщенні понад один рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (принцип диспозитивності).
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Оскільки відповідач не проживає фактично в належній позивачу ОСОБА_1 квартирі понад три роки (станом на час звернення до суду з цим позовом), докази поважності причин непроживання відсутні, а його реєстрація в цьому будинку обмежує і порушує права позивачів в достатньому обсязі реалізувати своє право власності, а тому права позивачів підлягають судовому захисту в обраний ними спосіб, який є ефективним та відновить їх права. За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів.
Керуючись ст. 2, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 128, 141, 223, 263 - 265, 280, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданий представником - адвокатом Дорошенком Григорієм Миколайовичем, до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок кожному.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко