Справа № 569/23012/24
24 грудня 2024 року
Рiвненський мiський суд Рівненської області в складі судді Левчука О. В., розглянувши у письмовому провадженні в мiстi Рiвне спpаву за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП від 20 листопада 2024 року №4/488.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідачем було невірно кваліфіковано інкриміноване правопорушення. Враховуючи зміст оскаржуваної постанови відповідач вказує на вчинення правопорушення під час дії особливого стану, але ніяк не про повторне адміністративне стягнення або ж повторне вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 210-1 КУпАП протягом року. Таким чином, відповідач неправильно застосував норму статті 210-1 КУпАП при винесені оскаржуваної постанови.
Також вказує, що відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов?язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст. 210-1 КУПАП не застосовуються за відсутності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов?язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи. У постанові про притягнення ОСОБА_1 не вказано, які саме дані не уточнив позивач. Можливість отримати адресу проживання (реєстрації) ОСОБА_1 у відповідача була, щодо номера зв?язку та електронної пошти, то ці дані надаються при їх наявності. 3 огляду на вказане, обов'язок з уточнення даних, який визначений ЗУ «Про військовий обов?язок та військову службу» позивач ОСОБА_1 не порушив. Оспорювану постанову вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 02.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалам
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого просить відмовити в задоволенні адміністративного позову. Свої заперечення представник відповідача обґрунтовує тим, що 19.05.2024 набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким статтю 210-1 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті в особливий період.
Оскільки громадянин ОСОБА_1 у визначений Закон строк не виконав вимоги щодо уточнення військово-облікових даних, ІНФОРМАЦІЯ_2 07.10.2024 за вих. №4/17439 відносно громадянина ОСОБА_1 начальнику Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області надіслано звернення в порядку ст.259 КУпАП, щодо доставки громадянина, який вчинив адміністративне правопорушення, до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складання протоколу про адміністративне правопорушення. 20.11.2024 працівниками поліції громадянина ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складання протоколу про вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Бездіяльність Позивача була виявлена ІНФОРМАЦІЯ_2 саме під час дії особливого періоду, під час доставки Позивача 20.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Повідомляє, що при роздруківці бланку постанови № 4/488 відповідальним виконавцем відділу мобілізації допущено технічну помилку стосовно зазначення частини 2 статті 210-1 КУпАП, так як всі описані в постанові обставини кваліфікуються як порушення передбаченні частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Зазначене вище вказує на порушення Позивачем Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487). Відповідальність за скоєне правопорушення передбачена ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також вважає витрати позивача на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн є неспівмірними зі складністю справи. За наведеного просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Постановою про адміністративне правопорушення №4/488 від 20.11.2024, складеною ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 , позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн,
В мотивувальній частині постанови зазначено, що "порушив абз. 6 п. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме не уточнив дані протягом 60 днів. Правопорушення вчинено під час дії особливого періоду"
Відповідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з ч.1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За приписами ст. 77 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За приписами ст.245КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Таким чином, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме правопорушення (у випадку його вчинення), повинне бути належним чином зафіксоване.
Відповідно ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.287 КУпАП України, постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стосовно правильної кваліфікації дій позивача за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 210-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієт статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п?ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об?єднань - від однієї тисячі п?ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3 комплексного аналізу статей 9, 10, 11 та 210-1 КУпАП вбачається, що для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУПАП, необхідна наявність такої умови: - наявність (повторного вчинення адміністративного правопорушення) за відсутність уточнення облікових даних протягом 60 днів, згідно ст. 210-1 КУпАП протягом року.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідач в постанові зазначає, що: « ОСОБА_1 порушив абз. 6 п. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» а саме не уточнив дані протягом 60 днів. Правопорушення вчинено під час дії особливого періоду, враховуючи вищезазначене громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП».
За змістом положень ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п?ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об?єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п?ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд зазначає, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 513/899/16-а.
Враховуючи зміст постанови №4/488, від 20 листопада 2024 року - відповідач вказує на вчинення правопорушення під час дії особливого стану, але ніяк не про повторне адміністративне стягнення або ж повторне вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 210-1 КУпАП протягом року. Таким чином, відповідачем було невірно кваліфіковано дії позивача за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, а не за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, що призвело до порушення норм матеріального права.
Неправильна кваліфікація дій особи зумовлює її притягнення за неналежне порушення і, відповідно, відсутність складу та події правопорушення яке йому кваліфікують.
За змістом ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Відповідно до абз.2 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній з 18.05.2024 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024№ 3633-ІХ) інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Відповідно до абз.2 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з абз. 4 пункту 1 частини ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3633-ІХ під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов'язкова для застосування судами як джерело права.
Стандарти, встановлені Конвенцією для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09 червня 2011 року).
Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень, зокрема, критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Суд зазначає, що відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст.210 КУпАП не застосовуються за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Відповідно до ч.5, 8, 9 ст.5 цього Закону органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно з ч.3 ст.14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Цією нормою передбачено перелік державних органів, від яких Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
Разом з тим, відповідачем не вказано, які саме відомості (персональні дані) не були оновлені позивачем і не могли бути одержані самостійно відповідачем по справі шляхом електронної інформаційної взаємодії.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем вживалися заходи щодо отримання персональних відомостей позивача в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.
За таких обставин та враховуючи, що відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі Баришевський проти України, заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі Двойних проти України, заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі Меріт проти України, заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір-доручення №29/01-2 від 29.01.2024 про надання правової допомоги, додаток №1 до договору-доручення №29/01-2 від 29.01.2024 про надання правової допомоги (тарифи та послуги), акт приймання-передання послуг з надання правничої допомоги №25/11, квитанцію до прибуткового касового ордера №25/11 від 25.11.2024 на суму 10 000, 00 грн.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що заявлена сума на правничу допомогу є завищеною та необґрунтованою.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що справа про касування постанови по справі про адміністративне правопорушення є спором немайнового характеру незначної складності.
Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев'ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 4 000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.
Крім того, відповідно до п. ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (зі змінами, відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст.385, введено в дію Постановою ВР № 2233-XII від 25.03.92, ВВР, 1992, № 27, ст.386) положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 7 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
Отже, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 605, 60 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 19, 72-77, 139, 241-246, 255, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення №4/488 від 20.11.2024, винесену відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 210-1 КУпАП скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 000, 00 грн та судовий збір в розмірі 605, 60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , ІК НОМЕР_2 ).
Повне судове рішення складене та підписане 24.12.2024.
Суддя Левчук О. В.