Провадження № 22-ц/803/10309/24 Справа № 190/205/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 27
11 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Шавкун Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Таскомбанк"
на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року
у справі за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У січні 2024 року АТ “Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою-договором №1558197-120 про надання кредиту готівкою на власні потреби у розмірі 280 180,89 грн., обґрунтовуючи тим, що 09 квітня 2021 року між АТ “Таскомбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено заяву-договір № 1558197-120 про надання кредиту готівкою на власні потреби, згідно якого позичальнику було надано кредит у розмірі 149902,10 грн шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 . Відповідач акцептував публічну пропозицію АТ “Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку:www.tascombank.com.ua, на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і приєднався до умов договору. У відповідності до змісту кредитного договору та умов паспорту споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка МАКСИМУМ» кредитування відповідача здійснюється на наступних умовах: строк кредитування 48 місяців; цільове призначення кредиту: на рефінансування заборгованості в інших фінансовій установі (споживчі цілі); розмір процентної ставки за користування кредитом 0,01% річних; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 4,9% щомісячно. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти в обсязі, обумовленому кредитним договором, які отриманні відповідачем у передбачений кредитним договором спосіб, що підтверджується відповідними виписками по особовому рахунку. Відповідач зобов'язався повертати кредит щомісячно згідно графіка. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюється в сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені до Додатку №1 цієї Заяви договору.
Через неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, станом на 19 січня 2024 року, загальна заборгованість перед позивачем складає 280180,89 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 103880,95 грн, заборгованість по процентам (в т.ч. прострочені) - 176299,94 грн. У разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якщо ще не настав в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Повідомленням-вимогою позичальник був повідомлений про наявність заборгованості за кредитним договором та про необхідність її погашення. Однак зазначені порушення не були усунені, заборгованість не була погашена.
Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024року позов АТ “Таскомбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ “Таскомбанк» заборгованість за заявою договором №1558197-120 про надання кредиту готівкою на власні потребти від 09 квітня 2021 року, яка утворилась станом на 09 січня 2024 року, у розмірі 160 707 грн 74 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ “Таскомбанк» сплачений судовий збір у розмірі 2410 грн 27 коп (а.с.124-127).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим що, положення кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту 4,9% суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним. Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. Суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначена позивачем сума заборгованості за кредитом у розмірі 280180 грн 89 коп має бути зменшена на суму сплачених відповідачем коштів за обслуговування кредиту в сумі 119 473 грн 15 коп, відтак, різниця становить 160 707 грн 74 коп і підлягає стягненню з боржника.
Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 та АТ “Таскомбанк» звернулися з апеляційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 просила частково скасувати рішення суду в частині стягненої суми заборгованості та ухвалити нове рішення про задоволення позову в розмірі 30 428,95 грн, яку вона визнає, а АТ “Таскомбанк» в свою чергу просило скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважав доведеним заборгованість за простроченим тілом кредиту та простроченими процентами, взявши до уваги розрахунок, наданий позивачем на загальну суму заборгованості у розмірі 280 180,89 грн. При цьому не врахував, що підписана ОСОБА_1 заява-договір №1558197-120, не містить розміру процентної ставки за користування кредитним коштами, а зазначається лише комісія за надання кредиту та комісія за обслуговування кредиту, що враховано у загальну суму кредиту. Також судом не взято до уваги, що матеріали справи не містять підтверджень, з чим саме ознайомилась ОСОБА_1 , підписуючи заяву-договір від 2021 року, враховуючи, що позивач посилається на публічну пропозицію АТ “Таскомбанк», що розміщена на сайті банку. Суд першої інстанції не врахував мінливість характеру такої пропозиції, що не можна вважати складовою договору, якщо вона не підписана позичальником. З паспорту споживчого кредиту встановлюється, що умови договору про споживчий кредиту відрізняються від інформації, наведеної в цьому паспорті та можуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача. Наголошує, що наданий позивачем паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 , містить зауваження про те, що інформація зазначена в ньому зберігає чинність та є актуальною лише до 09 травня 2021 року, а тому не можна брати до уваги такий документ на підтвердження конкретних умов договору кредитування. Окрім цього, наголошує, що відсутні підстави і для стягнення з неї заборгованості по процентах у розмірі 176 299,94 грн, адже вона до повномасштабного вторгнення в Україну та знищення міста Бердянськ, де вона укладала цей договір, сплачувала по графіку належні платежі, що вірно встановлено судом першої інстанції, однак не враховано це при ухваленні рішення. ОСОБА_1 стверджує, що невиплаченою сумою залишилось 30 428,95 грн, та саме таку суму банк вправі стягнути з неї.
Апеляційна скарга АТ “Таскомбанк» мотивована тим, що відповідачем було грубо порушено умови договору кредиту на власні потреби, які були визначені під час укладання договору та погоджені відповідачем. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за не можливість виконання, що випадково настала після прострочення. Відповідач не надавала свого контррозрахунку заборгованості, як і не надала судового рішення, де б умови кредитного договору були б визнані недійсними, а, відтак, відповідач є такою, що прострочила виконання зобов'язань та має заборгованість перед позивачем саме у тому розмірі, який зазначений у розрахунку заборгованості, що наданий до позову.
Сторони своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися та відзивів на апеляційні скарги не подавали, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 квітня 2021 року між АТ “Таскомбанк» та відповідачем ОСОБА_1 підписано Заяву-договір № 1558197-120.
Відповідно до умов п.1.1, 1.3, 1.4, 2.1,2.5 заяви-договору відповідачу надано кредит у розмірі 149902 грн 10 коп зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0.01 % річних, комісії за обслуговування кредиту в розмірі 4.9% щомісячно із терміном користування кредитом на 48 місяців. Відповідач акцептував Публічну пропозицію АТ “Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку: www.nascombank.kom.ua, на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і беззастережно приєднався до умов договору. Відповідач взяв на себе обов'язок повертати кредит щомісячно у строки відповідно до графіку платежів, що містяться у Додатку № 1 до цієї Заяви-договору, що є її невід'ємною частиною.
У розумінні п.3.1.1, 3.1.4 заяви-договору відповідач зобов'язаний належним чином виконувати усі умови даного договору та взяті на себе зобов'язання, платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплату процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що передбачені в додатку №1 до цієї заяви-договору.
АТ “Таскомбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, кредитні кошти ОСОБА_1 надані у розмірі та у спосіб, визначений у договорі, про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 09 квітня 2021 року по 19 січня 2024 року (на рахунок № НОМЕР_2 зараховано кредитні кошти).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №1558197-120 від 09 квітня 2021 року, станом на 19 січня 2024 року загальна сума становить 280180 грн 89 коп, що складається із заборгованості по тілу кредиту ( в т. ч. прострочена) 103880 грн 95 коп; заборгованості по річних процентах (в т. ч. прострочена) 15 грн 14 коп; заборгованості по щомісячних процентах (в т. ч. прострочених) 176284 грн 80 коп.
Колегія суддів зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відповідач укладала з позивачем договір кредиту та є такою в силу ст. 525, 526, 530, 509, 610, 611, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, що прострочила виконання грошового зобов'язання, однак, у розумінні положень ст.11,12 ЗУ “Про споживче кредитування», комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».Зазначене дає підстави для висновку, що положення кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту 4,9% суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним. Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин визначена позивачем сума заборгованості за кредитом у розмірі 280180 грн 89 коп має бути зменшена на суму сплачених відповідачем коштів за обслуговування кредиту в сумі 119 473 грн 15 коп, відповідно розрахунку позивача, різниця становить 160 707 грн 74 коп, яку і належить стягнути з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновком суду першої інстанції, який вірно надав правову оцінку спірним правовідносинам, визначив характер таких правовідносин та застосував норми матеріального права, які регулюються спірні правовідносини.
Згідно з вимогами ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з цим, приписами статей 15, 16 ЦК України визначено, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 20 ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до статті 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 610, 611 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов'язання (неналежневиконання).У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання,якщо це встановлено договором або законом,або розірваннядоговору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідач взяв на себе зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за їх користування, проте у визначений строк їх не повернув, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення тіла кредиту та процентів підлягає задоволенню.
Відповідач у справі не заперечує, що має заборгованість за кредитним договором, як і не заперечує, що до певного періоду сумлінно виконувала зобов'язання зі сплати грошових коштів у погашення кредитної заборгованості, а тому доводи ОСОБА_1 щодо звільнення її від відповідальності за невиконання зобов'язань, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки нарахувань за зазначеною нормою права позивачем здійснено не було, а відсотки нараховані у відповідності до умов договору.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, доводи АТ “Таскомбанк» не містять доказів на спростування того, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд вірно дійшов висновку, що положення кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту 4,9% суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним та не може враховуватись при здійсненні розрахунку заборгованості.
Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі №180/1434/20 від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19.
Скаржник АТ “Таскомбанк» не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору ані суду першої інстанції, ані при розгляді апеляційних скарг.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зробив висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Такий висновок також узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, що викладені у постановах від 20 лютого 2020 у справі № 666/4957/15-ц та від 12 грудня 2018 року усправі № 444/484/15-ц.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Доводи скаржника АТ “Таскомбанк» про те, що підписавши договір, відповідач погодилася на всі його умови, є неспроможними, оскільки, як зазначено вище, умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Натомість, доводи скаржника ОСОБА_1 про визнання нею суми заборгованості у розмірі 30428,95 грн не підтверджені контррозрахунком заборгованості, з якого б встановлювалось визначення складових такої суми, тому колегія суддів такі доводи до уваги не приймає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що визначена позивачем сума заборгованості за кредитом у розмірі 280180 грн 89 коп має бути зменшена на суму вже сплачених відповідачем коштів за обслуговування кредиту у розмірі 119 473 грн 15 коп, що, за усталеною судовою практикою не може включатись у загальний розрахунок заборгованості по кредиту, а тому різниця становить 160 707 грн 74 коп і підлягає стягненню з боржника.
Колегія суддів наголошує, що доводи обох апеляційних скарг зводяться до цитування скаржниками встановлених судом першої інстанції обставин на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи, та скаржниками не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржників, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, що було б підставою для застосування колегією суддів положень ст. 376 ЦПК України та скасування рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Таскомбанк" - залишити без задоволення.
Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна