Провадження № 11-кп/803/3342/24 Справа № 209/2490/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 42023042050000003 від 26.01.2023 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 серпня 2024, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Шевченко Мангишлацької області, Казахстан, України, з вищою освітою, розлученого, має малолітню дитину, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-
визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк 1 (один) рік.
На підставі п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК зобов'язано ОСОБА_7 в період іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирався.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 6830,10 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 6000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В іншій частини позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.
Долю речових доказів вирішено відповідно до положень ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК),-
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
11.01.2023 приблизно о 23.15 годині ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився в приміщенні кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_10 , де на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, вчинив сварку з орендатором приміщення кафе ОСОБА_9 , в ході якої у ОСОБА_7 раптово виник протиправний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій раптово виниклий протиправний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , перебуваючи у вказаний час у зазначеному місці, цілковито усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_9 один удар ліктьовим суглобом правої руки в обличчя.
Згідно з висновком судово - медичної експертизи у ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток носу з відповідними до нього раною в ділянці спинки носу та синцями на обличчі, що супроводжувалась явищами струсу головного мозку.
Ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток носу з відповідними до нього раною в ділянці спинки носу та синцями на обличчі, що супроводжувалась явищами струсу головного мозку відносяться до легких тілесних ушкоджень, з короткочасним розладом здоров'я, як викликавши розлад здоров'я більш 6, але менш 21 дня.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст. 125 КК, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 посилається на незаконність та необґрунтованість вироку суду у зв'язку з невідповідністю висновків суду викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує, що у вироку суду зазначено, що ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, вчинив сварку з орендатором приміщення кафе ОСОБА_9 , в ході якої у ОСОБА_7 раптово виник протиправний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , реалізуючи який, ОСОБА_7 умисно наніс ОСОБА_9 один удар ліктьовим суглобом правої руки в обличчя.
Однак такий висновок суду спростовується показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та обвинуваченого ОСОБА_7 .
Згідно показів цих свідків конфлікт розпочав саме потерпілий ОСОБА_9 , який приїхав в кафе-бар «Арізона» разом з двома охоронцями приблизно о 23-15 год., розпочав конфлікт із співмешканкою обвинуваченого - ОСОБА_12 , а коли до них підійшов ОСОБА_7 , ОСОБА_9 безпідставно першим наніс йому удар кулаком в голову, від якого ОСОБА_7 впав на підлогу. Продовжуючи свої протиправні дії, спираючись на підтримку двох охоронців, в присутності чисельних відвідувачів кафе, ОСОБА_9 продовжив наносити удари ногами по голові та тулубу ОСОБА_7 , який лежав на підлозі. Намагаючись уникнути побиття, ОСОБА_7 як міг закривався руками та робив спроби піднятися, щоб вибігти з кафе. Біля виходу з кафе ОСОБА_9 продовжував наносити удари та образливо висловлюватись в адресу ОСОБА_7 . В цей момент ОСОБА_7 наніс з метою самозахисту один удар ліктьовим суглобом правої руки в обличчя ОСОБА_14 .
Захисник вказує, що дані покази підтверджуються наданими стороною захисту доказами, а саме:
- витягом з ЄРЕР, згідно якого підтверджується внесення відомостей про вчинений злочин за ч.1 ст.125 КК за заявою ОСОБА_7 щодо спричинення йому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень 11.01.2023 року (т.2 а.с.82);
- актом судово-медичного дослідження та висновками судових медичних експертиз, відповідно до яких у ОСОБА_7 виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді саден на лобній ділянці голови, що виникли при механізмі, вказаному останнім при слідчому експерименті, а також при слідчих експериментах свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (т.2 а.с. 83-93).
На думку апелянта, ці докази залишились поза увагою суду першої інстанції, їм не було надано належної правової оцінки, у вироку не вказано мотивів їх неприйняття, а висновки суду ґрунтуються на неправдивих показах потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_15 .
Крім того, відхиляючи позицію сторони захисту в частині того, що ОСОБА_7 наніс удар потерпілому у відповідь на неправомірні дії останнього, суд першої інстанції послався на досліджений відеозапис з камери відеоспостереження з приміщення кафе (т.2 а.с.5).
Даний доказ був наданий самим потерпілим, має фрагментальний характер та не відображає всіх обставин даної події. Відеозапис з камери відеоспостереження з приміщення кафе у встановленому законом порядку працівниками поліції не вилучався, його належність та достовірність викликають сумніви.
Як повідомив суду потерпілий ОСОБА_9 , у приміщенні кафе працювало декілька камер відеоспостереження, але органу дізнання і суду було надано тільки той фрагмент подій, який був вигідний потерпілому.
Обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у пред'явленому обвинуваченні не визнає та наполягає, що його дії були спровоковані неправомірними діями самого потерпілого. Він наніс удар потерпілому, перебуваючи у стані необхідної оборони, а тому в його діях відсутній склад злочину, який йому інкримінується.
Враховуючи викладене, захисника просить вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16.08.2024 скасувати, постановити ухвалу, якою закрити кримінальне провадження на підставі ст. 417 КПК, за відсутністю в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального проступку.
На апеляційну скаргу захисника прокурором Кам'янської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_16 подані заперечення, в яких наводяться доводи на спростування тверджень апелянта, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_7 без змін.
В судове засідання апеляційного суду потерпілий ОСОБА_9 та його представник - адвокат ОСОБА_17 , будучи належним чином повідомлені про дату та час розгляду кримінального провадження, не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, але їх неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши:
- обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, просили вирок місцевого суду скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення за ч.2 ст.125 КК з огляду на те, що ОСОБА_7 діяв в межах необхідної оборони відповідно до ст.36 КК;
- прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних вимог сторони захисту, але просила скасувати вирок та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції у зв'язку з невідповідністю вироку вимогам ст.374 КПК;
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Зазначені вимоги закону судом першої інстанції не були виконані належним чином.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, органом досудового розслідування ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК, а саме умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило розлад здоров'я.
Під час судового розгляду, суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також дослідив надані сторонами кримінального провадження письмові докази та прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Апеляційний суд зазначає, що згідно ст.91 КПК, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Судове рішення у формі вироку повинно відповідати вимогам статей 368, 374 КПК України.
Згідно з вимогами ст. 374 КПК, формулювання обвинувачення, визнано судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Докази, якими обґрунтовується вирок, повинні бути конкретними за змістом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.п.16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» №5 від 29 червня 1990 року, при обґрунтуванні висновків суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.
За змістом цих норм закону суд має викласти у мотивувальній частині обвинувального вироку результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у кримінальному провадженні, зазначити джерело доказу, фактичні данні, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються. Остаточну оцінку доказам суд дає з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні викладені в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви в їх достовірності.
Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод).
Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції наведених вимог закону не дотримався, оскільки, дійшовши висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та про правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.125 КК, в мотивувальній частині вироку лише перерахував досліджені під час судового розгляду докази, не розкривши їх суть та не надавши їм належної оцінки, а також не навів мотивів, за яких він прийняв до уваги одні докази та відкинув інші. При цьому судом належним чином не була перевірена версії сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 діяв в межах необхідної оборони відповідно до ст.36 КК.
Недотримання судом процедури судового розгляду призвело до порушення такої засади кримінального провадження як забезпечення доведеності вини.
З огляду на це, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК, є передчасним та не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки він зроблений без належної перевірки всіх обставин кримінального провадження і оцінки всієї сукупності доказів щодо їх належності, допустимості, достовірності і достатності, що є порушенням вимог ст.ст. 368, 374 КПК, про що слушно зазначив прокурор під час апеляційного розгляду.
Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, тягнуть за собою повторне дослідження усіх доказів, що не є завданням апеляційного провадження, тому апеляційний суд вважає за необхідне скасувати вирок із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
Згідно ч.1 ст.412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК, у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК. Колегія суддів вважає, що такими загальними засадами кримінального провадження у цьому випадку є верховенство права та законність, дотримання яких не було забезпечено судом під час розгляду кримінального провадження.
З огляду на вказані вище обставини, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, задовольнивши таким чином апеляційну скаргу прокурора та частково задовольнивши апеляційну скаргу представника потерпілого.
Водночас, згідно з положеннями ч.2 ст.415 КПК, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому судовому розгляді необхідно усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, усунувши недоліки, вказані в ухвалі суду апеляційної інстанції, перевірити інші доводи апеляційних скарг, дати на них вичерпну відповідь, дотримуючись вимог статей 2, 7, 8, 9, 17 КПК, ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
Підсумовуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково, вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого ч.2 ст.125 КК - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 - не обирати.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4