20 грудня 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2024,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2024 ОСОБА_6 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 06.02.2025 включно.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке, у разі визнання її винуватою, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Також враховано, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану, а докази обґрунтованості обвинувачення є вагомими, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для зміни останній запобіжного заходу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_5 подав в інтересах ОСОБА_6 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та обрати останній запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх вимог, апелянт зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не відповідає особі обвинуваченої та її позитивним характеристикам. Зазначає, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, відсутні та не доведені стороною обвинувачення. Вважає, що стороною обвинувачення та судом не враховано, що обвинувачена раніше не судима, має постійне місце проживання, роботи та міцні соціальні зв'язки. Вказує на відсутність ризику знищення, спотворення або приховування речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки у ОСОБА_6 було вилучено мобільний телефон та технічні носії інформації. Стверджує, що не наведено жодного доказу щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, а наявність лише обґрунтованої підозри не може вважатися достатньою підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу.
Відповідно до положень ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_6 , тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, належить до категорії особливо тяжких злочинів.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331,404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2024, якою ОСОБА_6 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 06.02.2025 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3