вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
23 грудня 2024 року Справа № 480/2303/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2303/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі по тексту - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 16.02.2024 року № 184050007981 Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 16.02.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області прийнято рішення № 184050007981 про відмову у призначенні позивачу пенсії. При цьому відповідачем не враховано до загального страхового стажу періоди роботи з квітня 1984 року по грудень 2002 року, періоди проходження військової служби протягом травня - жовтня 2015 року та січня - липня 2016 року. Позивач вважає такі дії відповідача призвели до суттєвого зменшення його стажу. Позивач, з посилання на висновки Верховного Суду, зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачам для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача. Також даною ухвалою було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
На виконання вимог суду, представником Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області через систему "Електронний суд" надано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема, зазначивши, що 09.02.2024 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон N 1058). 16.02.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення N 184050007981 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону 1058, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.03.2008, а саме протягом квітня 1984 - грудня 2002, оскільки на титульному аркуші вказана дата заповнення - 25.03.2008, а перший запис про прийняття на роботу з 15.04.1982. Інформації щодо видачі дублікату трудової книжки не зазначено. Оскільки, записи до трудової книжки внесено, з порушенням вимог Інструкції N 58, відсутні підстави для зарахування спірних періодів роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.2008. Також не можливо зарахувати до страхового стажу: періоди роботи, згідно з довідкою від 07.02.2024 № 07-38/141, оскільки в ній вказано дату народження, що не відповідає паспортним даним позивача; періоди роботи, згідно з довідкою від 07.02.2024 № 07-38/140, оскільки в ній відсутня інформація про прийняття та звільнення на підставі первинних документів (наказів, розпоряджень, тощо); періоди навчання, згідно з довідкою від 23.11.2018 № 3090, оскільки в ній відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність; період проходження військової служби протягом травня-жовтня 2015, січня-липня 2016, оскільки відсутня інформація про нарахування доходу та сплату страхових внесків, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відомості вказані в довідці про заробітну плату від 07.02.2024 N 07-38/139, потребують перевірки та підтвердження обгрунтованості та достовірності вказаних відомостей. Враховуючи вищенаведене, відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, навчання та військової служби (а.с. 44-49).
Також представником Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області через систему "Електронний суд" було надано суду витребувані докази (а.с. 58-87).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 09.02.2024 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 78 (зворотній бік).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 16.02.2024 року №184050007981 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років (а.с. 64). При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявника 60 років 01 місяць. Страховий стаж становить 09 років 00 місяців 23 дні.
Водночас в оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи протягом квітня 1984 року - грудня 2002 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.03.2008, яку не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки на титульному аркуші трудової книжки дата заповнення - 25.03.2008, а перший запис про прийняття на роботу з 15.04.1982. Інформації щодо видачі дублікату трудової книжки не зазначено.
Водночас в оскаржуваному рішенні зазначено, що не можливо зарахувати до страхового стажу періоди:
- роботи в колгоспі "Ленінський шлях" протягом жовтня 1984 року, січня 1987 року - січня 1993 року, згідно з довідкою щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) від 07.02.2024 № 07-38/141, оскільки зазначено дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспортним даним заявника 01.01.1964;
- роботи в КСП "Ленінський шлях", згідно з довідкою від 07.02.2024 № 07-38/140, протягом січня 1993 року - червня 2001 року, оскільки відсутня інформація про прийняття та звільнення з роботи на підставі первинних документів (наказів, розпоряджень тощо). Питання зарахування до страхового стажу періоду роботи протягом січня 1993 року - червня 2000 року, згідно з довідкою від 07.02.2024 № 07-38/139, про нараховану заробітну плату, може бути розглянуто після отримання результатів перевірки обгрунтованості та достовірності поданих відомостей;
- навчання з 30.11.1988 по 19.05.1989, згідно з довідкою від 23.11.2018 № 3090, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність;
- період проходження військової служби протягом травня - жовтня 2015 року, січня липня 2016 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків.
Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернулася з позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
При цьому статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
З оскаржуваного рішення суд вбачає, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи протягом квітня 1984 року - грудня 2002 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.03.2008, яку не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки на титульному аркуші трудової книжки дата заповнення - 25.03.2008, а перший запис про прийняття на роботу з 15.04.1982. При цьому інформації щодо видачі дублікату трудової книжки не зазначено.
Згідно з п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі - Інструкція № 58, в редакції, чинній на момент заповнення трудової книжки), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
За приписами п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.11 та 2.12 Інструкції № 58 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу та на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки зазначаються відомості про працівника і дата заповнення трудової книжки, актуальна саме на день заповнення відповідної трудової книжки, які завіряються підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок та печаткою підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
В свою чергу пунктом 5.1 Інструкції № 58 визначено. що особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Відповідно до п. 5.2 Інструкції № 58 дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Згідно п. 5.3 Інструкції № 58, якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами. Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що у разі втрати особою трудової книжки, власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки. При цьому дублікат трудової книжки заповнюється за загальними правилами та у графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті.
В свою чергу, при заповнені як трудової книжки так і дублікату трудової книжки на першій сторінці в графі дата заповнення проставляється дата заповнення, актуальна саме на день заповнення відповідної трудової книжки або дубліката, оскільки після заповнення титульного аркушу трудової книжки записи в ній засвідчуються підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому заповнювалася трудова книжка.
З копії трудової книжки НОМЕР_2 судом встановлено, що дату заповнення трудової книжки зазначено 25.03.2008 року, а перший запис про прийняття на роботу вказано з 15.04.1982 року. При цьому заповнення 25.03.2008 року трудової книжки та записи в ній за періоди з 15.04.19984 по 18.12.2022 року було здійснено відповідальною особою Сопицької сільською радою Глухівського району Сумської області та скріплено підписом особи, відповідальної за видачу трудової книжки та печаткою Сопицької сільської ради Глухівського району Сумської області на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.
Тобто дата заповнення - 25.03.2008, підпис особи, відповідальної за видачу трудової книжки та печатка підприємства проставлена станом на дату заповнення трудової книжки, що не суперечить вимогам Інструкції № 58.
Водночас заповнення першої сторінки трудової книжки та записи щодо роботи позивача у період з 15.04.19984 по 18.12.2022 року, відповідальною особою Сопицької сільської ради Глухівського району Сумської області виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати. Також у графі 4 зазначено найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи. Записи щодо звільнення засвідчені підписом голови сільської ради та печаткою Сопицької сільської ради Глухівського району Сумської області. (а.с. 60-62).
При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині періоду з 15.04.19984 по 18.12.2022 року містять неправдиві або недостовірні відомості.
Щодо відсутності у правому верхньому кутку першої сторінки трудової книжки позивача напису "Дублікат", суд зазначає наступне.
В пункті 2.4 Інструкції 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 “Про трудові книжки працівників» також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
А відтак, суд зазначає, що зазначені відповідачем недоліки, як відсутність інформації щодо видачі дублікату трудової книжки, не може бути самостійною підставою для неврахування записів трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії та, відповідно, для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача протягом квітня 1984 року - грудня 2002 року до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Щодо зазначення в оскаржуваному рішенні стосовно не можливості зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі "Ленінський шлях" протягом жовтня 1984 року, січня 1987 року - січня 1993 року, згідно з довідкою щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) від 07.02.2024 № 07-38/141, оскільки зазначено дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспортним даним заявника 01.01.1964. суд зазначає наступне.
Так, у довідці від 07.02.2024 № 07-38/141, виданої Есманською селищною радою Шосткинського району Сумської області зазначено рік народження позивача 01.01.1963. Проте у даній довідці також зазначено, що "у книзі обліку трудового стажу і заробітку колгоспника дата та рік народження ОСОБА_1 не зазначені. Інших осіб з такими даними за вказаний період в документах немає (а.с. 29,59). Дані відомості також зазначено у довідці від 07.02.2024 року № 07-38/140, виданої Есманською селищною радою Шосткинського району Сумської області. Крім того відповідно до довідки від 07.02.2024 року № 07-38/140, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працював в КСП «Ленінський путь» с.Сопич Глухівського району Сумської області з січня 1993 року по серпень 1995 року, з жовтня 1995 року по серпень 1996 року, грудень 1996 рік, січень 1997 рік, березень 1997 рік, жовтень 1997 рік, з квітня 1998 року по листопад 1998 року, з квітня 1999 року по квітень 2000 року, червень 2000, серпень 2000 року, червень 2001 року (а.с. 74).
А відтак суд зазначає, що не приймаючи до уваги довідку від 07.02.2024 № 07-38/141, виданої Есманською селищною радою Шосткинського району Сумської області при обчисленні страхового стажу позивача, з підстав наявності розбіжностей у даті народження, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача.
Щодо зазначення в оскаржуваному рішенні стосовно не можливості зарахування до страхового стажу позивача роботи в КСП "Ленінський шлях", згідно з довідкою від 07.02.2024 № 07-38/140, протягом січня 1993 року - червня 2001 року, оскільки відсутня інформація про прийняття та звільнення з роботи на підставі первинних документів (наказів, розпоряджень тощо) та питання зарахування до страхового стажу періоду роботи протягом січня 1993 року - червня 2000 року, згідно з довідкою від 07.02.2024 № 07-38/139, про нараховану заробітну плату, може бути розглянуто після отримання результатів перевірки обгрунтованості та достовірності поданих відомостей, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже при виникненні у Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії та обґрунтованості видачі довідок від 07.02.2024 № 07-38/140 та від 07.02.2024 № 07-38/139, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевірки достовірності відомостей про позивача, зокрема, у довідках від 07.02.2024 № 07-38/140 та від 07.02.2024 № 07-38/139.
При цьому суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься архівна довідка від 05.02.2018 року № 75, видана Комунальною установою "Об'єднаний трудовий архів Глухівського району", в якій зазначено суми заробітної плати позивача за період роботи з січня 1990 року по грудень 1994 року (а.с. 27).
Відповідно до висновку, викладеному у довідці Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.11.2018 року № 1168/04.8-02 звірки (дослідження) архівних довідок на відповідність їх змісту документам, які зберігаються в комунальній установі Глухівської районної ради "Об'єднаний трудовий архів Глухівського району", зміст архівної довідки про заробітну плату від 05.02.2018 року № 75 відповідає документам. які зберігаються в трудовому архіві (а.с. 85-86).
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що відповідачем було протиправно при обчисленні страхового стажу позивача не прийнято до уваги довідки від 07.02.2024 № 07-38/140 та від 07.02.2024 № 07-38/139, видані Есманською селищною радою Шосткинського району Сумської області (а.с. 74,78).
Щодо зазначення в оскаржуваному рішенні стосовно не можливості зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби протягом травня - жовтня 2015 року, січня - липня 2016 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до довідки від 25.01.2018 року № 175, виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач був призваний на військову службу по мобілізації 19.05.2015 року та демобілізований 09.07.2016 року (а.с. 60).
Як зазначалося судом вище, пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пп.2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у разі якщо за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, поліцейським відповідно до Закону, страховий стаж та заробітна плата (дохід) обчислюються на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески, форма якої затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 04 лютого 2021 року № 3-1 «Про затвердження форми довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески та Порядку розрахунку сум грошового забезпечення, якщо документи про його нарахування та про сплачені страхові внески зберігаються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або знищено», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 квітня 2021 року за № 463/36085.
Проте суд зазначає, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні/перерахунку пенсії позивача періодів його роботи, за який підприємством не сплачено страхові внески.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 вересня 2019 року по справі №489/2283/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 11 жовтня 2023 року по справі №340/1454/21.
Враховуючи викладене та оскільки обов'язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено саме на підприємство (роботодавця), суд доходить висновку, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.06.2017 року по 15.03.2021 року (включно) та не враховано при обчисленні розміру пенсії заробітну плату, яка нараховувалася позивачу за вказаний період проходження військової служби протягом травня - жовтня 2015 року, січня - липня 2016 року, з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи викладене та оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було прийнято оскаржуване рішення без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 16.02.2024 № 184050007981 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи протягом квітня 1984 року - грудня 2002 року, за фактично відпрацьований час, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_2 та з урахуванням довідок від 07.02.2024 № 07-38/141, від 07.02.2024 № 07-38/140, від 07.02.2024 № 07-38/139; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової служби протягом травня - жовтня 2015 року, січня липня 2016 року.
При цьому судом враховано, що відповідно до ч. 1-2 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Тобто, якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд зазначає наступне.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Крім того у даному спорі суд не обраховує загальний стаж роботи позивача, що виключає можливість зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального трудового стажу, а обов'язковою передумовою призначення пенсії є наявність визначеного законом загального стажу.
Таким чином з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні та оскільки судом в даному випадку було скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії саме Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача від 09.02.2024 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
А відтак, позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, задоволенню не підлягають.
Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Суд зазначає, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву, заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн., оскільки дані витрати не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (а.с. 48-49).
Водночас, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З матеріалів справи суд вбачає, що з метою отримання правничої допомоги позивачем було укладено Договір про надання правової допомоги від 19.03.2024 р. № 08-03/24 (далі по тексту - Договір) з адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем (а.с. 31-32). Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат зобов'язується, зокрема, надати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах. Згідно п. 4.1 Договору вартість послуг адвоката є динамічною та може встановлюватися за домовленістю сторін в погодинній та/або твердій формі. Гонорар, сплачений адвокату визначається актами виконаних робіт, які є невід'ємною частиною договору.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано акт виконаних робіт (надання послуг) № 12-03/24 від 19.03.2024 року, відповідно до якого, адвокатом було виконано наступні роботи: попереднє вивчення матеріалів, консультування; складання позовної заяви, інших заяв, клопотань в процесі розгляду справи. Загальна вартість робіт (послуг) склала - 3 000,00 грн. (а.с. 34).
Також позивачем надано квитанцію до прибуткового ордеру від 20.03.2024 року № 14-03/24, відповідно до якої за послуги, згідно договору № 08-03/24 та акту виконаних робіт № 12-03/24 від 19.03.2024 року сума понесених витрат складає 3 000,00 грн. (а.с. 36).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №580/3324/19.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що адміністративний позов містить невеликий обсяг та в ньому відсутні належні обгрунтування всіх підстав відмови позивачу у призначенні пенсії та не зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи, викладених в оскаржуваному рішенні.
Позовна заява складена лише шляхом копіювання висновків Верховного Суду, викладених у постановах щодо відповідальності за оформлення трудової книжки і взагалі не містить будь-яких обгрунтувань щодо інших підстав відмови у призначенні пенсії та не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів. Тобто фактично адвокат проявив формальне ставлення до написання даної позовної заяви
Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу.
Крім того до позовної заяви надано лише копії документів, які вже були наявні у позивача. Робота адвоката по наданню доказів на підтвердження правомірності позовних вимог обмежилася лише копіюванням та завіренням наданих позивачем документів.
Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правничу допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви, та оскільки судом було частково задоволено позовні вимоги та з метою належного захисту прав позивача, судом було здійснено вихід за межі позовних вимог, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 200,00 грн.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області суму судового збору у розмірі 605,60 грн., сплаченого відповідно до фіскального чеку від 20.03.2024 року (а.с. 35).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 16.02.2024 № 184050007981 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв, Миколаївська область,54008, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи протягом квітня 1984 року - грудня 2002 року, за фактично відпрацьований час, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_2 та з урахуванням довідок від 07.02.2024 № 07-38/141, від 07.02.2024 № 07-38/140, від 07.02.2024 № 07-38/139.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв, Миколаївська область,54008, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби протягом травня - жовтня 2015 року, січня липня 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв, Миколаївська область,54008, код ЄДРПОУ 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 09.02.2024 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв, Миколаївська область,54008, код ЄДРПОУ 13844159) суму судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв, Миколаївська область,54008, код ЄДРПОУ 13844159) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 200,00 грн. (двісті гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек