Справа № 420/15451/24
20 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 40108740), про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2022 рік включно, а саме: за 2015-02 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки, за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, а всього 111 діб; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2022 рік включно, а саме: за 2015-02 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки, за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, а всього 111 діб.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, проходив службу в Головному управлінні Національної поліції України в Одеській області та в подальшому звільнений наказом Головного управління Національної поліції України в Одеській області від 02.10.2023 року №1355 о/с. Позивач зазначає, що при звільненні йому не було нараховано та не було виплачено компенсацію за невикористані основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки. У наказі про звільнення мене, позивача, не було зазначено невикористані відпустки. Вважаючи свої права порушеними з приводу вказаного питання, позивач звернувся до відповідача із запитом з проханням нарахувати компенсацію за невикористані основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2022 рік включно, в тому числі: за 2015-02 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки, за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустку, за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, а всього 111 діб. Листом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.04.2024 року №9/3322 позивача було повідомлено про те, що на підставі нормативно-правових актів, які діяли на момент звільнення позивача, грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена. Відповідач вважає, що законних підстав для проведення розрахунків грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019, 2020, 2021 та 2022 роки немає. Відповідно до інформації, яка міститься в довідці № 9/1602 від 26.02.2024 року за підписом старшого інспектора ВК УКЗ ГУНП B Одеській області під час проходження служби в ГУНП в Одеській області з 07.11.2015 року по 20.10.2023 року ОСОБА_1 щорічні чергові основні та додаткові відпустки за 2015-2022 роки включно не використав: за 2015-02 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки, за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваної відпустки. За невикористану частину щорічної відпустки за 2023 рік при звільненні отримав грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року до дня звільнення.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з даним позовом.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначає, що в даному випадку, Головним управлінням в наказі про звільнення від 02.10.2023 № 1355 о/с визначено, що ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за 30 календарних днів невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року по день звільнення. При цьому, відповідач вказує, що позивач у встановленому порядку наказ про звільнення від 02.10.2023 № 1355 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, не оскаржував, доказів протилежного до суду не надав. Таким чином, ну думку відповідача, без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошової компенсації за невикористану частину відпустки починаючи з 2015 по 2022 рік включно є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260. Адже, відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року, внаслідок чого підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, починаючи з 2015 по 2022 рік включно не має. Таку ж правову позицію обрав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2020 року у справі № 808/2122/18. Вищезазначена норма також окремо зазначена в пункті 8 розділу ІІІ «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260, який в свою чергу визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Таким чином, ГУНП в Одеській області зазначає, що діяло на підставі чинного законодавства, що регулюють проходження служби в органах Національної поліції та у межах наданих повноважень, посилаючись у своїх діях на норми закону. Головне управління вважає, що жодним чином не порушувало права та законні інтересів ОСОБА_1 , a тому підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Ухвалою суду від 07.11.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив публічну службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 02.10.202 року №1335 о/с відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 за станом здоров'я (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 з 02.10.2023 року звільнений зі служби в поліції.
Відповідно до довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області від 26.02.2024 року №9/1602 ОСОБА_1 за період роботи в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, з 07 листопада 2015 року до 20 жовтня 2023 року, не використав наступні щорічні оплачуванні відпустки, а саме: за 2015 рік - 02 доби щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток; за 2016 рік - 30 діб щорічної основної та 04 доби додаткової оплачуваних відпусток; за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки; за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваних відпусток; за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваних відпусток; за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки; за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваних відпусток. За 2023 рік виплачена грошова компенсація за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року до дня звільнення.
ОСОБА_1 звертався до Головного управління Національної поліції в Одеській області з приводу виплати грошової компенсації невикористаних щорічних відпусток.
Листом від 04.04.2024 року Головне управління Національної поліції в Одеській області повідомило позивача про відсутність підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2015-2022 роки.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2015-2022 роки, звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3, ч. 1, 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до п. 8 Розділу ІІІ «Порядку та умовам виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, слід звернути увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року та не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році, однак надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і «Порядку та умовам виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», тому при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Тотожних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, від 30.11.2022 року у справі №640/85/20.
Як вже зазначалося, відповідно до довідки від 26.02.2024 року №9/1602 позивач за період роботи в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області не використав щорічні оплачуванні відпустки, а саме за 2015 рік - 02 доби щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток; за 2016 рік - 30 діб щорічної основної та 04 доби додаткової оплачуваних відпусток; за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки; за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваних відпусток; за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваних відпусток; за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки; за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваних відпусток.
Отже, позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані 111 календарних днів основної та додаткової оплачуваних відпусток, проте відповідач протиправно її не виплатив.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 40108740), про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2022 рік включно, а саме: за 2015-02 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки, за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, а всього 111 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2022 рік включно, а саме: за 2015-02 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки, за 2017 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 16 діб щорічної основної та 07 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 10 діб щорічної основної та 08 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 04 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік - 16 діб щорічної основної та 10 діб додаткової оплачуваної відпустки, а всього 111 діб.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Д.К. Василяка