ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" грудня 2024 р. справа № 300/7890/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,-
ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-23035-13 від 21.05.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 14.03.2001 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, однак, починаючи з 2014 року, підприємницьку діяльність не здійснював через перебування на тимчасово окупованій території. Надалі позивачу стало відомо про примусове виконання вимоги ГУ ДПС у Донецькій області від 21.05.2021 №Ф-23035-13У в розмірі 26722,05 грн. Позивач вважає вимогу ГУ ДПС у Донецькій області від 21.05.2021 протиправною, оскільки на підставі п. 9-4 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VІ був звільнений від виконання обов'язків зі сплати єдиного внеску та від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або воєнного чи надзвичайного стану, як особа, яка перебувала на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилась така операція. Зазначає, що факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску на підставі прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обовязків платника єдиного внеску. Вважає, що формуючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) за період з жовтня 2014 року по липень 2019 року, коли норма п. 9-4 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VІ була чинною, яка тимчасово звільняла платника від відповідальності та фактично обмежувала контролюючий орган у застосуванні заходів впливу та стягнення, зокрема, щодо формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), відповідач допустив порушення його прав в зазначених правовідносинах.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
06.11.2024 на адресу суду від Головного управління ДПС у Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. Позиція представника відповідача полягає в тому, що, починаючи з 13.02.2024, скасовано встановлений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) механізм пільгового оподаткування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платників податків, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція. Зазначає, що враховуючи положення пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції. Однак, норми розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI встановлені пунктом 9-4, втратили чинність згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII). Зазначена норма проіснувала в Законі України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року № 1669-VII до 01.01.2016, внаслідок її виключення згідно із Законом № 911-VIII, але збереглася в Законі № 2464-VI до 12.02.2020 у зв'язку з виключенням 13.02.2020 пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI на підставі Закону України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон № 440-IX). Тобто, позивач враховуючи положення пункту 9-4 Закону №2464 був звільнений від обов'язків платника єдиного внеску щодо своєчасного його нарахування та сплати у період з 14.04.2014 по 12.02.2020. Вважає, що податкова вимога від 21.05.2021 №Ф-23035-13 на суму 26722,05 грн є правомірною, адже така прийнята після 13.02.2020. Крім того зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки), після направлення її на останню відому адресу позивача, не була оскаржена в адміністративному чи судовому порядку, а отже є узгодженою з 13.07.2021. Відтак, ГУ ДПС у Донецькій області було спрямовано вимогу від 21.05.2021 до Макіївського відділу ДВС у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) для примусового виконання.
Позивач скористався правом подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 11.11.2024. Позивач наголошує на тому, що норми пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, що запроваджує відповідну пільгу, починаючи з моменту набрання законної сили Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 до набрання законної сили Законом № 440-IX, механізм реалізації відповідного інституту поширювався на період з 14.04.2014 до 13.02.2020. Вважає, що обов'язок щодо сплати обов'язкового платежу, у тому числі, і єдиного внеску, визначається законом, чинним станом на визначений законом юридичний факт, який породжує цей обов'язок, а не рішенням суб'єкта владних повноважень про сплату суми цього обов'язкового платежу.
Головним управління ДПС у Донецькій області подано заперечення, в яких представник звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 27.02.2024 у справі №360/4568/20, в якій суд дійшов висновку, що наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що виник у період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року, надає право контрольному органу формувати та направляти вимогу про сплату цього боргу та відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі №200/2618/20-а. Крім того зауважено, що відповідно до листа ГУ ПФУ у Донецькій області від 11.02.2021 №0500-0403-6/3250 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2021 № Ф-23035-13 на суму 26 722,05 грн була направлена на останнє відоме місце перебування платника, а саме за адресою реєстрації ВПО засобами поштового зв'язку 02.06.2021 з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Лист з вимогою не вручено та повернуто 03.07.2021 з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається врученою 03.07.2021.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
Відповідно до паспорта серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11-13) та є внутрішньо переміщеною особою, який фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 ,що підтверджується довідкою від 11.09.2023 №2615-7001883512 (а.с. 14).
ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 14.03.2001, перебуває на обліку у Головного управління ДПС у Донецькій області (Покровська ДПІ) та є платником єдиного внеску, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 15).
На звернення позивача від 11.09.2024, ГУ ДПС у Донецькій області надіслала податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2021 №Ф-23035-13 на суму 26722,05 грн, з документами, що підтверджують її направлення та вручення, розрахунок заборгованості єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по ФОП ОСОБА_1 (а.с. 18-23).
Відповідно до податкової вимоги від 21.05.2021 №Ф-23035-13 у ОСОБА_1 станом на 30.04.2021 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 26722,05 грн (а.с. 22).Зазначена вимога направлялася за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 21).
Вважаючи вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2021 №Ф-23035-13 протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі -Закон № 2464).
На час формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка є предметом спору, Закон № 2464-VI діяв в редакції від 23.04.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску, що установлено ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання соціальних виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом, що визначено п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI.
Збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків, що встановлено ч. 1 ст. 3 Закону № 2464-VI.
Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Права та обов'язки платників єдиного внеску визначені ст. 6 Закону № 2464-VI.
Відповідно до п. п. 4-5 ч. 1 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб; захищати свої права та законні інтереси, а також права та інтереси застрахованих осіб, на користь яких він сплачує єдиний внесок, у тому числі в суді.
Підпунктами 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску та у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.
Згідно з абзацом 1 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
У відповідності до абз. 3 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному ст. 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, що передбачено абз. 5 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI.
Відповідно до абз. 6 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абз. 7 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI).
Згідно з абз. 11 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
У випадах, зазначених в абз. 11 цієї частини, податковий орган також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються (абз. 12 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI).
Аналіз наведених вище положень Закону № 2464-VI зумовлює висновок, що за загальним правилом платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Невиконання цих обов'язків тягне за собою застосування заходів впливу і стягнення, передбачених ст. 25 Закону № 2464-VI.
Верховною Радою України 02.09.2014 прийнято Закон України № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII ).
Закон № 1669-VII визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Ст. 1 Закону № 1669-VII визначено, що період проведення антитерористичної операції час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 11 Закону № 1669-VII передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім п. 4 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.
Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
На підставі пп. «б» пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII внесені зміни до Закону № 2464-VI, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнений пунктом 9-3 такого змісту:
«9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
Суд відзначає, що пп. 8 п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12 серпня 2014 року № 1636-VII (далі - Закон № 1636-VII) внесені зміни до Закону № 2464-VI, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-3.
Внаслідок цього зміни до Закону № 2464-VI, внесені на підставі пп. «б» пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII, включені до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI як пункт 9-4.
На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VII розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція; (дію цього розпорядження було зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р).
У подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Місто Макіївка Донецької області (Макіївська міська рада) включено до цього переліку.
Пунктом 28 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII, але положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464, а змін безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було.
Тобто положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII після набрання ними чинності стали невід'ємною складовою Закону № 2464-VI, а пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 5 лютого 2008 року (справа № 2-1/2008).
У подальшому на підставі абз. 5 пп. «у» п. 83 Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-ІХ (далі - Закон № 440-ІХ), який набрав чинності 13 лютого 2020 року, п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI було виключено.
Наведені вище правові норми суд застосовує до спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, який наведений в постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20.
Так, Верховний Суд, серед іншого, зазначив:
"Спірним питанням у цій справі є правомірність дій контролюючого органу щодо формування та надіслання позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка утворилася за період з 14.09.2016 по 12.02.2020 (включно), після набрання чинності абз. 5 пп. «у» п. 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 440-ІХ, яким п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено. Отже, нормами Закону № 2464-VI чітко визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464-VI, є недоїмкою. За наявності у платника єдиного внеску недоїмки податковий орган зобов'язаний надіслати такому платнику вимогу про її сплату.
З аналізу наведених правових норм та з урахуванням безпосередньо п. 9-3 (у подальшому п. 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI вбачається, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI.
Тобто п. 9-3 (у подальшому п. 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не скасовує взагалі обов'язків платників єдиного внеску, а лише на певний період дає можливість (дозволяє) не виконувати обов'язки, визначені у ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, зокрема своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 06 листопада 2018 року).
При цьому відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом №2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, не застосовуються взагалі.
Відтак, зі змісту наведеної правової норми слід виснувати, що така надавала право суб'єкту відповідних відносин за визначених умов та підстав на відповідний період, а саме з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати відповідних обов'язків.
Тобто вжите в контексті норми словосполучення «…звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року…» слід розуміти як тимчасове надання платнику можливості здійснювати нарахування, обчислення та/або сплату ЄСВ не в загальновизначені строки, а за власним рішенням.
Як зазначалось вище причиною прийняття законодавцем такої норми були особливі обставини та виняткові ситуації пов'язані зі збройною агресією та бажанням захистити платників, які опинилися у несприятливій ситуації.
Передбачене нормою звільнення та зміст щодо певних умов її дії та дій суб'єктів, до яких вона могла бути застосована, вказує на те, що особа, яка приймає її умови та застосовує, погоджується і на особливості, які передбачає така норма, зокрема і в частині подальшого урегулювання питання наявної недоїмки.
На користь висновку про тимчасовий характер надання платнику податків можливості не виконувати передбачені ст. 6 Закону № 2464-VI обов'язки платника ЄСВ вказує і системний аналіз змісту п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. Так, у разі, якщо б законодавець взагалі звільняв визначену категорію платників від обов'язку сплачувати ЄСВ у відповідний період, а не надавав можливість виконати цей обов'язок після закінчення АТО (тобто не у встановлений в загальному поряду строк), то позбавлений логіки припис абз. 3 вказаного пункту щодо звільнення від відповідальності за невиконання обов'язків, передбачених цим Законом. Адже відсутність взагалі обов'язку нараховувати і сплачувати ЄСВ у певний період виключала б існування відповідальності за невиконання такого обов'язку, отже не потребувала б викладення норм про звільнення від неї (відповідальності).
Проте на підставі абз. 5 пп. «у» п. 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 440, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено.
Таким чином, п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, яким була передбачена можливість тимчасово не виконувати обов'язки, визначені у ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, зокрема щодо сплати єдиного внеску, та який був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, з 13 лютого 2020 року втратив чинність.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Подальшого врегулювання законодавцем особливостей адміністрування єдиного соціального внеску для відповідних платників податків передбачено не було, що є наслідком поширення дії норм Закону № 2464-VI в загальному порядку, в тому числі і щодо заходів впливу та стягнення, передбачених ст. 25 цього Закону.
Відповідно, з 13 лютого 2020 року платники єдиного внеску зобов'язані виконувати в повному обсязі обов'язки, покладені на них нормами Закону № 2464-VI, зокрема ст. 6, в тому числі і щодо сплати ЄСВ, а контролюючі органи зобов'язані вчиняти дії (виконувати обов'язки в межах визначених нормами вказаного Закону), зокрема і щодо направлення вимоги про сплату недоїмки у разі її наявності."
Верховний Суд в постанові у справі №360/4568/20, зокрема, наголосив:
"З урахуванням того, що 13 лютого 2020 року п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI втратив чинність, у позивача поновився обов'язок і щодо сплати самостійно нарахованого ним єдиного податку.
Також з 13 лютого 2020 року у зв'язку з втратою чинності п. 9-4 Закону № 2464-VI у контролюючого органу поновився і обов'язок щодо застосування заходів стягнення, що передбачені ст. 25 Закону №2464-VI, зокрема формування та направлення вимог.
З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що норма п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI, яка тимчасово дозволяла платнику єдиного внеску не виконувати своєчасно та в повному обсязі обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, та фактично обмежувала контролюючий орган у застосуванні заходів впливу та стягнення, зокрема і щодо формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), на час формування спірної вимоги про сплату боргу […] втратила чинність, а відтак контролюючим органом правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства сформовано та направлено на адресу позивачу вимогу […] про сплату боргу (недоїмки) […]."
Верховний Суд в постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20 виснував:
"Наведене вище правозастосування не суперечить і сформованому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року № 805/3362/17-а.
У справі № 805/3362/17-а предметом розгляду було, зокрема, правомірність вимоги про сплату боргу з єдиного внеску від 15 серпня 2017 року. Тобто Велика Палата Верховного Суду розглядала спірні правовідносини та надавала оцінку правозастосуванню судами попередніх інстанцій на час, коли норми п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI були чинними, та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в зазначеній справі.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 805/3362/17-а містить висновок, що внесені Законом № 1669-VII зміни до Закону № 2464-VI звільняють від сплати єдиного внеску суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, оскільки на час розгляду цієї справи Президентом України не приймався указ про завершення проведення АТО, тобто період проведення АТО триває. Крім того, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску не застосовуються.
У цьому рішенні Суд надав оцінку правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) у справі № 805/3362/17-а з позиції правомірності дій контролюючого органу на час формування спірної вимоги під час дії п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 і дійшов висновку, що оскільки позивач був звільнений від сплати поточних зобов'язань з єдиного внеску на певний період у контролюючого органу не було підстав для пред'явлення вимоги.
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 805/3362/17-а не відступала від раніше сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, де чітко зазначено, «що Закон № 2464-VI не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі».
При цьому Постанова Великої Палати від 10 лютого 2021 року № 805/3362/17-а не містить висновку щодо скасування обов'язків платника єдиного внеску, що визначені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI. Тобто відступу від попередніх висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 06 листопада 2018 року), не було.
Крім того, Верховний Суд у справах, що пов'язані з правозастосуванням норми п. 9-3 (у подальшому п. 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, зокрема в № 360/1546/19, № 812/339/16, № 805/2437/16-а та в інших, також постійно наголошував на тому, що Закон № 2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а дає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Натомість у справах № 360/1594/20 та у справі № 200/2618/20-а Суд фактично дійшов протилежних висновків, оскільки вважав, що п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, всеосяжно звільняє платника від виконання обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, протягом дії вказаної норми, тобто повністю скасовує обов'язок зі слати єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року, що виключає обов'язок контролюючого органу формувати і надсилати вимогу.
Проте таке трактування зазначеної норми суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 812/292/18 (постанова від 06 листопада 2018 року), відступу від якого станом на час розгляду цієї справи не було. […]
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 360/1594/20 та від 17 листопада 2021 року у справі № 200/2618/20-а та формулює такий висновок.
Наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який утворився внаслідок самостійного нарахування та обчислення такого внеску у період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року (включно), після набрання чинності абзацом п'ятим підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено, надає право контролюючому органу формувати та направляти вимогу про сплату боргу (недоїмки) за вказаний період, відповідно до положень статті 25 Закону № 2464-VI. " (постанова Верховносу Суду від 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20).
Отже, ОСОБА_1 , як платник єдиного внеску, який перебував на обліку в податковому органі, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, був звільнений від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, на підставі п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону в період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно.
Однак, внаслідок втрати чинності нормою п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI з 13 лютого 2020 року позивач зобов'язаний виконувати обов'язки платника єдиного внеску, визначені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, в тому числі обов'язок щодо сплати цього внеску.
На час формування ГУ ДПС у Донецькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2021 № Ф-23035-13 Закон № 2464-VI не містив положень, які б звільняли позивача від виконання обов'язку щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Включення до вимоги недоїмки зі сплати єдиного внеску, що виникла за період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року, є правомірним, адже впродовж вказаного періоду Закон № 2464-VI не скасовував обов'язків платника єдиного внеску а лише надав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Відтак, у спірних правовідносинах ГУ ДПС у Донецькій області діяло в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені Законом № 2464-VI, а вимога, яка є предметом спору, як рішення суб'єкта владних повноважень, відповідає критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.
З наведених вище мотивів, суд відхиляє доводи позивача, які зводяться до того, що він звільнений від сплати єдиного внеску.
Також суд не бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постановах, на які покликається позивач, оскільки вони були сформульовані щодо правовідносини, які виникли в період чинності п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, тобто з моменту їх формулювання змінилося правове регулювання спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Виходячи з положень абз. абз. 3, 5 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у п. п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п. п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що платники єдиного внеску у розумінні норм Закону № 2464-VI зобов'язані подавати звітність із визначенням суми виплат (доходу), на які (який) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, нараховувати та своєчасно сплачувати єдиний внесок.
Верховний Суд в постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 440/1256/19 зауважив, що неподання контролюючому органу звітності за єдиним внеском та невиконання у такий спосіб встановленого Законом № 2464-VI обов'язку не нівелює зміст та обсяг зобов'язання платника щодо належної сплати єдиного внеску та не має наслідком його невиконання.
Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953, (далі Інструкція № 449).
Відповідно до положень п. 1 розділу VІ Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Абз. 3 п. 2 розділу VІ Інструкції № 449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 розділу VІ Інструкції № 449 визначено, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абз. 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абз. абз. 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у п. 1 ст. 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Згідно з п. 4 розділу VІ Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).
Податковий орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
Сформована в ІТС вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається податковим органом платнику єдиного внеску в паперовій та/або електронній формі.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Судом встановлено, що 21.05.2021 ГУ ДПС у Донецькій області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23035-13 з огляду на наявність у ОСОБА_1 станом на 30.04.2021 недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 26722,05 грн. Зазначена вимога надсилалася позивачу за адресою АДРЕСА_4 .
Серед матеріалів справи міститься лист Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 11.02.2021 №0500-040,-6/3250, з якого встановлено, що ОСОБА_1 був внутрішньо переміщоною особою, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 (а.с.79).
Крім того, відповідно до листа Селидівської міської ради Управління соціального захисту населення від 01.11.2024 №11533/5 ОСОБА_1 був зареєстрований в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб з 25.07.2019 по 11.09.2023, про що свідчила довідка від 25.07.2019 №1428-5000165231 та знятий з обліку 11.09.2023 у зв'язку із вибуттям в інший район (а.с.73).
Відтак, суд виснує що дії Головного управління ДПС у Донецькій області, які полягали у направленні спірної вимоги за останнім відомим місцем перебування позивача за адресою його фактичного проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи ( АДРЕСА_4 ) відповідали приписам п. 4 розділу VІ Інструкції № 449.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач зазначає, що про існування спірної вимоги дізнався у червні 2024 року, отримавши через застосунок «Viber» повідомлення від АТ «ОЩАДБАНК» про арешт рахунків на підставі постанови виконавчої служби, що підтверджується скріншотами повідомлення (а.с. 24-25).
Надалі, позивач звернувся із заявою від 03.09.2024 до Макіївського відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного МРУ МЮ, який листом від 05.09.2024 №22.8-6761 повідомив, що у відділі на виконанні перебуває виконавче провадження №57477637 на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23035-13 У виданої 21.05.2021 ГУ ДПС у Донецькій області (а.с. 16).
При цьому, 19.09.2024 ГУ ДПС у Донецькій області на звернення позивача від 11.09.2024 листом №74/ЗПІ/05-99-13-07 надіслало копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23035-13, виданої 21.05.2021 (а.с. 18-19).
Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили, що до червня 2024 року позивач був обізний або мав бути обізнаний про існування спірної вимоги, суду не надані.
До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 16.10.2024, тобто з дотриманням шестимісячного строку, визначеного абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС.
Враховуючи встановлені вище фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-23035-13 від 21.05.2021 слід відмовити.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.