Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 грудня 2024 року Справа№200/8065/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та зобов'язання перевести на пенсію у зв'язку з втратою годувальника,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві. Просила суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 25.10.2024 року № 914430184261 про відмову в переході на пенсію в разі годувальника; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника - її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту звернення з відповідною заявою, з 18.10.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням № 914430184261 від 25 жовтня 2024 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві було відмовлено в переведені на пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки при розгляді документів та розрахунку пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 пенсійним фондом з'ясовано, що відсутня довідка про сумісне проживання за однією адресою після смерті годувальника.
Позивач вважає такі дії Пенсійного фонду протиправними у зв'язку із чим звернулась до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.10.2024 року № 914430184261 ОСОБА_1 відмовлено щодо переходу з пенсії в разі втрати годувальника на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до її заяви та з огляду на наступне:
Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (зі змінами), для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника дружині, що здійснює догляд за дитиною годувальника до досягнення нею 8-річного віку, надаються документи, що засвідчують родинні стосунки з годувальником та документи, що підтверджують, що така особа не працює і зайнята доглядом за дитиною годувальника.
За документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про шлюб, а також рішення суду.
Відповідно до п. 2.3 та підпункту 9 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України 27.12.2005 року № 22-1 (із змінами) (далі - Порядок) до заяви про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника додається документ про перебування членів сім'ї на утриманні годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником.
Документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім'ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Відповідно до п. 2.11 Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
Факт проживання без реєстрації місця проживання за данною адресою підтверджується актом обстеження на факт спільного проживання (на основі письмових свідчень сусідів), складений органом місцевого самоврядування.
При розгляді документів та розрахунку пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 з'ясовано, що відсутня довідка про сумісне проживання за однією адресою після смерті годувальника.
До матеріалів ЕПС заявниці долучено акт опитування від 15.12.2023 року, що підтверджує сумісне проживання разом з годувальником (дата смерті годувальника 13.10.2024).
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 відмовлено в переході на пенсію в разі втрати годувальника гр. ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю правових підстав.
Представник позивача надала суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначила, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що акт від 15.12.2023 року, який подано до суду разом з позовною заявою не може бути взятий до уваги, так як не є доказом спільного проживання позивача з померлим чоловіком.
Однак, представник позивача вважає необхідним зазначити той факт, що в матеріалах справи містяться інші докази, які вказують на те, що на момент смерті ОСОБА_2 , сім'я мешкала разом, а саме: копія Договору оренди житлового приміщення від 06.09.2024 року, з якого вбачається, що сім'я з 06.09.2024 року проживала разом за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 1.3. Договору на протязі усього періоду оренди спільно з Орендарем в квартирі будуть мешкати ОСОБА_2 ( чоловік позивача). Після смерті чоловіка, позивач проживає за даною адресою на теперішній час; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 14.10.2023 року, видане Департаментом адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, що розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1; копії довідок про доходи позивача та її померлого чоловіка, які територіально було взято позивачем в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області управління обслуговування громадян № 14 ( м. Кривий Ріг, вул. Степан Тільги, буд.20).
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , є пенсіонером, перебуває на обліку та отримує пенсію за віком в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На даний час, ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_2 .
З 25 серпня 1979 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 (далі по тексу - померлий), ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 14 жовтня 2024 року складено відповідний актовий запис № 3024, свідоцтво про смерть від 14 жовтня 2024 року серії НОМЕР_4 , яке видане Департаментом адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради.
18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про щодо переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого чоловіка.
Позивачем до заяви про переведення на іншу пенсію було додано Акт від 15 грудня 2023 року, складений у присутності свідків: ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 та ОСОБА_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Вказаний акт засвідчено техніком - доглядачем КП «Міська служба єдиного замовника» Курахівської міської ради» ОСОБА_5 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 914430184261 від 25.10.2024 року, ОСОБА_1 було відмовлено у перерахунку пенсії з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника у зв'язку з відсутністю на це правових підстав, а саме: при розгляді документі та розрахунку пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 , з'ясовано, що відсутня довідка про сумісне проживання за однією адресою після смерті годувальника.
Отже, спірним питанням даної справи є правомірність дій посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
На підставі абзацу 2 пункту 2 статті 36 № 1058-IV, члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Частина 2 статті 39 Закону № 1058-IV визначає коло осіб, які вважаються непрацездатними і мають право на такий вид пенсії. Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини 3 статті 39 Закону № 1058-IV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з пунктом 2.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, зокрема, документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.
На підставі пункту 2.11 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 (витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання), або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
В матеріалах справи наявні докази, щодо, які вказують на те, що на момент смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 мешкали разом.
Так, відповідно до акту опитування від 15.12.2023 року, що підтверджує сумісне проживання разом з годувальником.
Зазначений акт складений у присутності свідків: ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 та ОСОБА_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 , та засвідчений техніком - доглядачем КП «Міська служба єдиного замовника» Курахівської міської ради» ОСОБА_5 .
Даним Актом підтверджено, що за адресою: 85612, Донецька область, м. Курахове, буд. 20, кв. 48 фактично мешкають позивач ОСОБА_1 та її чоловік - ОСОБА_2 .
Крім того, суд зазначає, що відповідно довідки про доходи № 1433083620392341 від 05 листопада 2024 року, сума пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 року по 31.10.2024 року складає 32545,20 грн.
Згідно довідки про доходи № 1100 від 05 листопада 2024 року, яка видана пенсіонеру ОСОБА_1 за померлого чоловіка ОСОБА_2 , сумка пенсії останнього за період з 01.05.2025 року по 31.10.2024 року складає 76740,60 грн.
Отже, ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_2 , так як розмір його пенсії був значно більшим, ніж позивача.
Крім того, відповідно до довідки про перерахунок пенсії ОСОБА_2 призначено пенсію з 18.03.2024 року - довічно у розмірі 12790,10 грн, в той час коли пенсія позивача складає 5424,20 грн.
Отже, позивач надала докази щодо проживання разом із померлим чоловіком та факт утримання ним її.
Тому, суд приходить до висновку, що відмова ГУ ПФУ в м. Києві у переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника є протиправною.
У контексті оцінки відмови ГУ ПФУ в м. Києві у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника, суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Критерій обґрунтованості вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Суд акцентує увагу на тому, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
У спірному випадку відсутність у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 914430184261 від 25.10.2024 року визначених документів, які позивач не подала для переведення на пенсію по втраті годувальника безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило її можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону № 1058 перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з частиною п'ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Конституційний Суд у рішенні від 30.01.2003 року за № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути відповідним наявним обставинам.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, вона має право звернутися до суду та просити про їх захист у спосіб, передбачений у ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, спираючись на ч. 2 ст. 245 КАС.
Водночас у частинах 3 та 5 ст. 245 КАС установлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку. Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень учинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, по захист яких він звернувся до суду.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (квитанція № 777-5209-7703-1068 від 11.11.2024 року).
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Приписами ст. 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що 30 жовтня 2024 року між адвокатський об'єднанням «Приват юрист» та ОСОБА_1 укладено договір № 30/10/24 про надання правової допомоги.
Розмір понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу складає 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок та підтверджується Актом прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № 30/10/24 від 30.10.2024 року та квитанцією № 01 від 31.10.2024 року.
Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 29.10.2020 року у справі № 686/5064/20), витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 року (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 04.08.2020 року по справі № 810/3213/16.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Проте, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року, у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
В той же час, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що оскільки а ні відповідачем, а ні третьою особою не надавались заперечення, щодо вказаної відповідачем сумою витрат на правничу допомог, а отже суд вважає, що заявлена сума у розмірі 10000 грн. є цілком обґрунтованою та пропорційною до предмета задоволеного позову.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та зобов'язання перевести на пенсію у зв'язку з втратою годувальника- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) від 25.10.2024 року № 914430184261 про відмову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в переході на пенсію в разі годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) перевести ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на пенсію у зв'язку з втратою годувальника - її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту звернення з відповідною заявою, з 18.10.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (шість тисяч) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко