Справа №442/7208/24
Провадження №2/442/1720/2024
18 грудня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючого судді Нагірної О.Б.,
з участю секретаря судового засідання Томан Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 442/7208/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку,
учасники справи позивач ОСОБА_1 ,
встановила:
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на її користь невиплачену заробітну плату за період з 01.08.2023 року по 12.09.2023 року в сумі 9289,44грн., компенсацію за 16 календарних днів невикористаної відпустки у сумі 3529,28грн., та середній заробіток за період затримки розрахунку у розмірі 27880,77грн., а всього стягнути 40699,49 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 21.10.2022 її було прийнято на роботу в ТОВ «Дієса» на посаду фахівця з контролю за цінами та стандартами викладки товару.
12.09.2023 позивачку звільнено із ТОВ «Дієса» за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, в якому зазначено вказівку щодо виплати компенсації за 16 невикористаних календарних днів відпустки. Проте в день звільнення їй не виплачена заробітна плата за серпень 2023 року та заробітна плата за період з 01.09.2023 по 12.09.2023. Також при звільненні роботодавець не виплатив компенсацію за 16 невикористаних календарних днів відпустки. Всупереч нормі ч. 1 ст. 116 КЗпП роботодавець ТОВ «Дієса» при звільненні не лише не виплатив належні мені суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, але й не повідомив щодо розміру належних позивачці виплат. 17.06.2024 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Дієса» із заявою щодо надання довідки про розмір заробітної плати, яка була нарахована у 2023 році, але не виплачена, довідки про розмір нарахованої компенсації за 16 невикористаних календарних днів щорічної відпустки, яка повинна була бути виплачена при звільненні. Також у даній заяві була заявлена вимога щодо проведення невідкладної виплати заборгованої суми із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку. Згідно відомостей із сайту Укрпошта ТОВ «Дієса» отримало заяву 24.06.2024, однак станом на день подачі позовної заяви жодної відповіді від ТОВ «Дієса» їй не надходило. Також жодних виплат відповідно до заявленої вимоги ТОВ «Дієса» проведено не було.
Остання виплата, отримана позивачкою від ТОВ «Дієса», надійшла 31.08.2023 у розмірі 5161,52 грн. із вказанням призначення платежу «заробітна плата за липень». Тобто станом на день подачі позову ТОВ «Дієса» здійснило розрахунок зі нею за липень 2023 року. У зв'язку із наведеним ОСОБА_1 змушена звертатися за захистом своїх порушених прав до суду.
04.09.2024 ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків, які останньою усунуто 19.09.2024.
Ухвалою від 23.09.2024 року в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження на 29.10.2024. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред'явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
24.10.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому заявив клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших платежів, не пов'язаних із стягненням заробітної плати. Зазначив, що перед працівниками ТОВ «ДІЄСА» дійсно існує заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, проте дана заборгованість виникла у зв'язку із обставинами непереборної сили, а саме у зв'язку із введенням на території України воєнного стану. У той же час, погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. У наданому листі Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року є обставиною непереборної сили для суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору. Торгова мережа «Eldorado», до якої належить ТОВ «Дієса» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в містах Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка; частково знищені товарні запаси в магазинах міст Києва та Харкова; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 1 мільярд грн. Вказані обставини поставили компанію у скрутне становище, що спричинило не можливість виконання усіх зобов'язань в тому числі по оплаті заробітної плати. Таким чином, введення воєнного стану в Україні стало обставиною непереборної сили для ТОВ «Дієса» та таким, що унеможливило виконання своїх обов'язків по своєчасній виплаті заробітної плати перед позивачем.
Разом з тим, покликаючись на ст. 233 КЗпП України, зазначає, що строком звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановлено 3 місяці, коли позивач дізнався про порушене право. Натомість позивач зловживаючи правом на судовий захист по стягненню середнього виробітку за час несвоєчасного розрахунку звернувся майже через 9 місяців, а отже за таких обставин дана позовна вимога в цій частині не підлягає розгляду у зв'язку із допуском строку звернення до суду. Позивачка не зверталася до суду з клопотанням про поновлення строків звернення до суду по стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В свою чергу ТОВ «Дієса» категорично заперечує щодо поновлення цього строку. Позивачка була ознайомлена з розміром нарахованої заробітної плати по кожному виду виплат шляхом надання їй розрахункового листа при звільнені, про що поставила власноруч свій підпис в наказі про звільнення, де підтвердила, що про належні виплати вона ознайомлена. Вважає, що несвоєчасне звернення із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку з пропущенням процесуального строку є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині. Враховуючи викладене, просить у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку відмовити та здійснити розподіл судових витрат відповідно до задоволених вимог.
29.10.2024 розгляд справи не проводився у зв'язку з перебуванням головуючого судді Нагірної О.Б. на навчанні в НШСУ.
Розгляд справи відкладено на 31.10.2024.
31.10.2024 від позивачки надійшло заперечення на відзив. З аргументами, викладеними у відзиві, позивач не погоджується у зв'язку із наступним.
Щодо посилання представника відповідача на той факт, що він має бути звільнений від відповідальності за порушення строків виплати заробітної плати та розрахунку при звільненні внаслідок форс-мажорних обставин зазначає, що виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №905/857/19.
Разом з тим, сертифікат, на який посилається відповідач, не є безсумнівним доказом наявності непереборних (форс-мажорних) обставин, які б звільняли відповідача від виконання обов'язку з виплати заробітної плати позивачу та від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Станом на день звільнення позивача 12.09.2023 наявність у відповідача форс-мажорних обставин, які б звільняли його від вказаної відповідальності, жодним із наданих сертифікатів не підтверджена. Сертифікат №3000-24-0827 виданий Київською ТПП 23.04.2024 і за його змістом форс-мажорні обставини підтверджені для ТОВ «ДІЄСА» щодо його обов'язку перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, а не у відповідних відносинах з працівниками.
Відсутність в діях генерального директора ТОВ «ДІЄСА» складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.41 КУпАП, за фактом порушення строків виплати заробітної плати працівникам, що встановлено постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 24.01.2024, на яку посилається представник відповідача, не виключає відповідальності саме товариства як роботодавця у відповідних правовідносинах.
Встановлені судом під час розгляду вказаної справи про адміністративне правопорушення обставини не є такими, що в силу ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню під час розгляду цієї цивільної справи.
Посилання представника відповідача на розгляд Господарським судом справ про визнання відповідача банкрутом, про стягнення на користь ТОВ «ДІЄСА» з рф збитків у вигляді упущеної вигоди як на доказ скрутного фінансового становища відповідача позивач також вважає безпідставними. Жодні надані представником відповідача документи не дають можливості перевірити відомості про матеріальний стан відповідача, наявність коштів на його рахунках на момент звільнення позивача. До того ж, як вже зазначалось, відсутність коштів не звільняє роботодавця від відповідальності, встановленої ст.117 КЗпП.
Крім того, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач є працівником регіонального представництва, яке опинилося на окупованій території чи зазнало руйнувань/пошкоджень внаслідок бойових дій, у зв'язку з чим припинило свою господарську діяльність.
За наявними в справі відомостями можна дійти висновку, що до 12.09.2023, тобто півтори роки з моменту введення воєнного стану та проведення бойових дій позивачу своєчасно та в повному розмірі виплачувалась заробітна плата, що вказує на те, що трудові відносини з ним тривали і не були призупинені згідно з вимогами Закону України «Про особливості трудових відносин в умовах воєнного стану», він не перебував у простої, відпустці без збереження заробітної плати тощо.
Отже, факту того, що порушення строків проведення з позивачем розрахунку із заробітної плати при звільненні сталося не з його вини, а внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, відповідач перед судом не довів, у зв'язку з чим з нього слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
В даній справі відповідач до цього часу не здійснив повного розрахунку з позивачем, що не оспорюється представником відповідача. Також позивач заперечує інформацію, вказану відповідачем, про те, що при звільненні позивачу було вручено розрахункові листи. Більше того, 17.06.2024 року позивач звернулася до ТОВ «Дієса» із заявою щодо надання довідки про розмір заробітної плати, яка була нарахована у 2023 році, але не виплачена, довідки про розмір нарахованої компенсації за 16 невикористаних календарних днів щорічної відпустки, яка повинна була бути виплачена при звільненні. Також у даній заяві була заявлена вимога щодо проведення невідкладної виплати заборгованої суми із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку. Згідно відомостей із сайту Укрпошта ТОВ «Дієса» отримало вказану заяву 24.06.2024 року, однак станом на день подачі позовної заяви жодної відповіді від ТОВ «Дієса» позивачу не надходило (копії заяви та поштової квитанції про відправку додано до позовної заяви).
31.10.2024 розгляд справи відкладено на 27.11.2024.
26.11.2024 відповідачем подано додаткові пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.
27.11.2024 розгляд справи відкладено на 18.12.2024.
12.12.2024 позивачем подано додаткові пояснення, аналогічні викладеним у відповіді на відзив.
17.12.2024 відповідачем подано клопотання про доручення до матеріалів справи судової практики.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала, просила такий задоволити з підстав викладених у ньому та відповіді на відзив.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав відзив на позовну заяву.
Вислухавши пояснення, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21.10.2022 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса» на посаді фахівця з контролю за цінами та стандартами викладки товару, про що свідчить відповідний запис в трудовій книзі.
На підставі наказу №Z00/11/09/009 від 12.09.2023 позивачку з 12.09.2023 звільнено на підставі n. 1 ст. 36 КзПП України за угодою сторін.
Відповідно до вказаного наказу ТОВ "ДІЄСА" на день звільнення позивачка мала право на отримання компенсації за невикористану відпустку в кількості 16 календарних днів.
Однак, на момент звільнення з роботи по момент звернення до суду розрахунок сум, належних працівникові при звільненні не був проведений.
Згідно з:
- розрахунковим листком за липень 2023 року заробітна плата нарахована позивачу у розмірі 6411,83 грн. за 18 відпрацьованих днів з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів; борг підприємства на початок місяця становить 5161,52 грн;
- розрахунковим листком за серпень 2023 року заробітна плата нарахована позивачу у розмірі 7778,78 грн. за 17 відпрацьованих днів з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів в тому числі 776,75 грн. на 4 дні простою не з вини працівника; борг підприємства на початок місяця становить 6261,92 грн;
- розрахунковим листком за вересень 2023 року позивачу нараховано компенсацію за 16 днів відпустки в розмірі 3593,44 грн., оплату за 8 днів простою в розмірі 1701,56 грн.; борг підприємства на початок місяця становить 6261,92 грн.
17.06.2024 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Дієса» із заявою щодо надання їй довідки про розмір заробітної плати, яка була нарахована у 2023 році, але не виплачена, довідки про розмір нарахованої компенсації за 16 невикористаних календарних днів щорічної відпустки, яка повинна була бути виплачена при звільненні. Також у даній заяві була заявлена вимога щодо проведення невідкладної виплати заборгованої суми із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.
Згідно з відомостями із сайту Укрпошта ТОВ «Дієса» отримало заяву 24.06.2024, однак станом на день подачі позовної заяви відповіді від ТОВ «Дієса» позивачці не надходило. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Згідно із витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, отриманого в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, страхувальник ТОВ «Дієса» подав до Пенсійного фонду України дані щодо розміру заробітної плати застрахованої особи ОСОБА_1 за період по червень 2023 року.
31.08.2023 на банківський рахунок ОСОБА_2 , відкритий в АТ «Ощадбанк» надійшли кошти від ТОВ «Дієса» у розмірі 5161,52 грн. із вказанням призначення платежу «заробітна плата за липень».
Щодо вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі суд враховує наступне.
Частиною 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною 1 статті 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відомості про проведення з позивачем повного розрахунку на день ухвалення судового рішення відсутні.
З урахуванням викладеного, суд вважає встановленою та доведеною обставину наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період з 01.08.2023 по 12.09.2023 у сумі 9289,44 грн, у зв'язку з чим приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у вищезазначеному розмірі.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за 16 днів невикористаної відпустки суд виходить із наступного.
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні приписи містить ч.1 ст. 83 КЗпП України.
Оскільки позивач звільнився з роботи, то відповідач мав виплати всі суми, що належать працівнику від підприємства в день звільнення. Проте відповідач цього обов'язку не виконав, чим порушив права позивача, що має наслідком задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації за 16 днів невикористаної відпустки, з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Слід зазначити, що представник відповідача у поданому до суду відзиві заперечувала лише проти стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших платежів, не пов'язаних із стягненням заробітної плати. Проти стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, представник відповідача не заперечувала.
Враховуючи наведене позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд відзначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
За положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»,Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань (обов'язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов'язку виплати заробітної плати.
Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ«ДІЄСА», а внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Відповідачем надано докази отриманих товариством збитків. Після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТОВ «ДІЄСА» отримав сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які наявні в матеріалах справи.
Із долученого до матеріалів апеляційної скарги сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ДІЄСА» щодо обов'язку (зобов'язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін: з 12.03.2022року.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року;дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача під час судового розгляду справи доводила обставини про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань, а також обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача.
Сторона відповідача з метою доведення форс-мажорних обставин саме для конкретного випадку звернулась до Торгово-промислової палати України.
Наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року.
Разом з тим, суд враховує, що у сертифікаті №3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 14 вересня 2023 року.
Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв'язок.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДІЄСА'та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 берзня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють суду зробити висновок проте, що вимоги позивача про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивачки, слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що має місце у даній справі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Втім, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України). Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.
Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Як вбачається з самого позову належним чином необґрунтовано порушення прав та інтересів позивачки, а відтак суд не застосовує позовну давність, а відмовляє в цій частині позову за недоведеністю вимог.
Рішення суду щодо стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 3028 грн. за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, оскільки позивач звільнений від його сплати відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76 - 81, 89, 137, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272-273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
позов задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з 01.08.2023 року по 12.09.2023 року в сумі 9289,44 (дев'ять тисяч двісті вісімдесят дев'ять гривень сорок чотири копійки) гривень, компенсацію за 16 календарних днів невикористаної відпустки у сумі 3529,28 (три тисячі п'ятсот двадцять дев'ять гривень двадцять вісім копійок) гривень
В решті позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь держави судові витрати в розмірі 3028 гривень.
Рішення суду щодо стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, б.45, код ЄДРПОУ 36483471.
Повний текст рішення складено 23.12.2024.
Суддя О.Б. Нагірна