Справа № 711/400/24
Провадження № 2/693/171/24
Іменем України
18.12.2024 року м. Жашків
Жашківський районний суд Черкаської області
в складі : головуючої судді - Коцюбинської Ю.Д.,
за участю: секретаря судового засідання - Олійник С.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката - Сененко К.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жашків цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Черкаської міської ради,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Черкаської міської ради.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від спільного шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після 24.02.2022 р. внаслідок введення воєнного стану в Україні відповідач з доньками виїхала за межі України до Республіки Польща. Повертатися до Україні не планує та вважає за необхідне влаштувати своє життя в іншій країні. Внаслідок чого, 08.11.2023р. їх шлюб розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси.
У серпні 2023 року їх спільна дочка ОСОБА_3 повернулася до України, так як не бажає проживати з матір'ю. Донька тяжко переживала розлучення з позивачем та бажає проживати з ним. ОСОБА_5 не бажає розлучатися з батьком, відрив від позивача, проживання в іншій країні, чуже оточення, спілкування не рідною мовою для неї створюють серйозний ризик психічної та нетерпимої обстановки.
На момент звернення до суду донька проживає разом з батьком, перебуває на його повному утриманні, навчається в Черкаському НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей спортивного профілю № 34» в 7- Г класі. Позивач забезпечив їй повноцінний культурний та духовний розвиток. Вєроніка має намір навчатися в Черкаській музичній школі в класі струнних інструментів та навчатися грати на гітарі. Дитина готується до вступних іспитів в музичній школі на 2024-2025 рік.
Позивач працевлаштований, має стабільний та офіційний дохід, має власне житло. Останній створив належні умови для проживання дитини. ОСОБА_5 має окрему кімнату, своє ліжко, робоче місце для навчання та сприятливе для неї середовище, де вона перебуває у спокійній, люблячій атмосфері, серед близьких та рідній їй людей.
ОСОБА_1 веде більш адаптоване соціальне життя, має професійну роботу, стабільний заробіток, позитивні характеристики з місця проживання та роботи, гарний зв'язок з дитиною, тому на його думку саме він більш здатний виконувати батьківські обов'язки щодо догляду за дитиною, оскільки має чіткий та визначений план подальшого розвитку дитини, медичного оздоровлення, навчання, отримання майбутньої професії дитини.
З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права та просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 14.02.2024 р. постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
22.02.2024 р. від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзи, в якому вона просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказала, що дійсно вона перебувала в зареєстрованому шлюбу з позивачем по справі. Від спільного шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. 24.02.2022 р., після повномасштабного вторгнення РФ на територію України та після введення воєнного стану, відповідач, рятуючи життя дітей, була вимушена покинути рідну країну та переїхати за кордон, шукаючи безпечне місце для притулку для дітей. У зв'язку з тривалим розлученням їхні з позивачем стосунки погіршилися та 08.11.2023 р. рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси шлюб розірвано. Доньці ОСОБА_6 було дуже важко адаптуватися до правил іншої країни, до мови, до людей, їй дуже хотілося додому в Україну, де всі її друзі, де рідній дім. Відповідач допомагала їй адаптуватися, підтримувала, намагалася пояснити, що на даний час вдома небезпечно, і що при першій можливості вони повернуться. Однак, в силу свого віку, донька не розуміла, чому вони не можуть повернутися додому зараз. Психічний та емоційний стан ОСОБА_5 почав погіршуватися, вона відмовлялася відвідувати школу, почала замикатися у собі, відповідач розуміла, що чим більше часу вона проводить не вдома, тим гірше доньці стає. Вєроніка хотіла повернутися додому не тому, що їй погано з матір'ю, а тому що їй краще в Україні. ОСОБА_2 вважає, що виходячи з інтересів дитини та її права на життя і перебування в безпечному середовищі, винесення рішення про визначення місця проживання дитини разом з батьком в Україні, позбавить її можливості, в разі необхідності, якщо життю доньки буде загрожувати небезпека, евакуювати останню у безпечне місце. Крім того, на думку відповідача, спір про місце проживання відсутній, оскільки за взаємною згодою сторін старша донька повернулася до України, тому, що вона як мати, розуміла, що перебування ОСОБА_5 в іншій країні травмує її та руйнує психічний та емоційний стан, а також вона розуміла, що на даний час, перебування доньки разом з батьком в Україні відповідає її найкращим інтересам. Залишитися в Україні з ОСОБА_5 вона не має можливості, тому що менша донька ОСОБА_4 , відвідує школу в Португалії. На даний час спір про місце проживання дітей відсутній: старша донька ОСОБА_7 - проживає разом з батьком в Україні, а менша ОСОБА_8 - разом із відповідачем, тому їй не зрозуміло, чому позивач звернувся з вирішенням цього питання до суду, оскільки у них з ним домовленість про визначення місця проживання дітей та була врахована думка та бажання самих дітей з приводу цього питання.
04.03.2024 р. від відповідача ОСОБА_2 до Жашківського районного суду Черкаської області надійшла заява про визнання позову, відповідач повідомляла суд, що вона відкликає направлений нею відзив та просить не приймати його до уваги.
Згідно ч. 4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 25.03.2024р. витребувано у служби у справах дітей Черкаської міської ради висновок про доцільність визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 03.07.2024 р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
09.08.20204 р. до Жашківського районного суду Черкаської області від відповідача ОСОБА_2 надійшла зава, в якій вона просить відмовити у задоволенні позову, оскільки відсутній спір та розгляд справи проводити за її відсутності.
У судовому засіданні позивач та представник позивача адвокат Сененко К.І. підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.
У судове засіданні відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, при цьому суд бере до уваги заяву відповідача від 09.08.2024 р. про розгляд справи у її відсутності та заяву про відсутність спору.
У судове засідання представник служби у справах дітей Черкаської міської ради Зубалій Н.А. не з'явилася, при цьому до суду надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності. Просила врахувати інтереси малолітньої дитини.
У судовому засідання опитано малолітню ОСОБА_3 , яка суду пояснила, що вона дійсно проживає з батьком ОСОБА_1 та бажає у подальшому проживати з ним.
Суд, вислухавши учасників провадження та дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом установлено, що з 09 жовтня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який станом на день розгляду цієї справи між ними розірвано на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08.11.2023 (а.с. 10).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Відповідно до довідки Черкаського навчального-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І -ІІІ ступенів - ліцей спортивного профілю № 34» від 08.01.2024 р., ОСОБА_3 дійсно навчається в 7-Г класі Черкаського навчально - виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ліцей спортивного профілю № 34» Черкаської міської ради Черкаської області (а.с.12).
Згідно характеристики виданої ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» від 04.01.2024 року, ОСОБА_1 , 1984 р.н., працює у ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» з 21 серпня 2020 року на посаді водія автотранспортного засобу. За час роботи показав себе старанним, дисциплінованим та відповідальним працівником, завжди добросовісно ставиться до виконання своїх посадових обов'язків. Користується повагою в колективі. Неодноразово заохочувався адміністрацією товариства. Порушень трудової та виробничої дисципліни, а також правил дорожнього руху та перевезення небезпечних вантажів не мав (а.с.13).
Відповідно до довідки про доходи № 04/01 від 04.01.2024 р. загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01.07.2023 р. по 31.12.2023 р. становить 67240 грн.18 коп. (а.с.15).
Згідно з висновком органу опіки та піклування м. Черкаси щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , орган опіки та піклування вважає, за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю спору та досягненням згоди між батьками та дитиною про місце її проживання.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.
Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Як слідує з обставин, якими позивач обґрунтував свій позов:
- мати дитини з початком збройної агресії Російської Федерації проти України разом з доньками виїхала до Республіки Польща та мешкає там. Донька ОСОБА_3 повернулася до України та проживає з позивачем;
- на даний час (з позовом позивач звернувся до суду 16.01.2024р.) донька ОСОБА_3 постійно проживає з позивачем, який забезпечує дитині належне виховання, утримання і розвиток, що підтверджується доданими до позовної заяви довідками. Позивач має змогу забезпечити утримання доньки, має постійний дохід достатнього розміру.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування м. Черкаси про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , мати дитини з початком збройної агресії Російської Федерації проти України виїхала з доньками до Республіки Польща та мешкає там. Дочці ОСОБА_6 було дуже важко адаптуватися та вона повернулася до України, де проживає разом з батьком. Малолітня дочка зазначила, що вона бажає, щоб місце її проживання було визначено з батьком.
Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
В ході розгляду справи встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина й так фактично проживала і, від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказувала, що між сторонами відсутній спір про визначення місця проживання дитини, оскільки дочка проживає з позивачем за взаємною згодою сторін. У встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом відповідач в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з нею, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини з матір?ю суду не надала.
Мати дитини не заперечувала, що з того часу, як донька повернулася в Україну, вона проживає з батьком. У свою чергу позивач не забороняє відповідачу бачитися та спілкуватися з дитиною.
Поведінка та письмові пояснення відповідача дають суду підстави вважати, що фактично відповідач не заперечує проти ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини з матір?ю вона не надала.
Також, суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування м. Черкаси про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , відповідно до якого орган опіки та піклування вважає, що на даний час спір про визначення місця проживання дитини з батьком відсутній, оскільки з моменту повернення дитини з Республіки Польща до України і по даний час дитина проживає з батьком ОСОБА_1 за його місцем реєстрації, для дитини створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку.
Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
У постанові КЦС ВС від 10.07.2024 № 127/16211/23 (61-1964 св 24) наведено наступний правовий висновок «спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».
Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками, які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Наведені норми та встановлені обставини вказують на те, що між сторонами не існувало спору щодо визначення місця проживання дитини.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасні, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймі існувати на час вирішення справи в суді.
У відповідності до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати слід залишити за позивачем. Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст.81, ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Черкаської міської ради - відмовити.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено 23 грудня 2024 року.
Головуючий: Ю. Д. Коцюбинська