Справа № 364/666/24
Провадження № 2/364/356/24
23.12.2024 , Володарський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Моргун Г. Л.,
за участю секретаря судового засідання Сіваченко Л.В.,
розглянувши, в селищі Володарка, у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 , електронний кабінет відсутній)
представник позивача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_4 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявний електронний кабінет)
до
ОСОБА_3 ( РНОКПП не зазначено, паспорт серія та номер не зазначено, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 , засоби зв'язку не заначено, інформація щодо наявності електронного кабінету відсутня)
про стягнення боргу,
10.09.2024 до Володарського районного суду Київської області в системі «Електронний суд» надійшла зазначена позовна заява, ознайомившись з якою суддя встановила, що така позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки її подано з порушенням вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України.
01.11.2024 представниця позивача на усунення недоліків подала до суду заяву в якій зазначила фактичне місце проживання відповідачки: АДРЕСА_3 , на ствердження чого надала довідку видану виконкомом Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області № 222 від 23.10.2024.
Представниця позивача у позові зазначає, що ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі - 7608,00 гривень, які вона зобов'язалася повернути позивачу у строк до 01 червня 2024 року. На ствердження обов'язку повернути грошові кошти та виникнення зобов'язання ОСОБА_3 написала розписку. Проте, до цього часу кошти не повернула. Позивач в усному порядку просив відповідачку повернути кошти, але добровільного вирішення спору не відбулося. За таких обставин ОСОБА_1 змушений звернутися до суду.
Представниця зазначає, що позивачка очікує понести судові витрати у даній справі орієнтовно у розмірі 5968,96 грн., які складаються з витрат на правову допомогу адвоката (встановлена у фіксованому розмірі згідно договору про надання правової допомоги) -5000,00 грн, судового збору у розмірі 968,96 грн (судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8).
Посилаючись на обставини викладенні у позові та на ст. 175 ЦПК України, представниця позивача, просить суд:
-стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , грошові кошти в сумі 7608,00 гривні;
-стягнути з відповідачки судові витрати.
11.11.2024 судом відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, судовий розгляд справи призначено на 10.12.2024. Одночасно суд зобов'язав позивача надати до канцелярії суду не пізніше ніж за три дні до часу розгляду даної справи оригінал розписки про позику. Позивачу вказано на наслідки неподання до суду витребуваних доказів, які передбачені п. 9 ч.1 ст.257 ЦПК України.
10.12.2024 судовий розгляд справи було відкладено на 23.12.2024 у зв'язку з перебуванням головуючої судді у відпустці.
23.12.2024, ознайомившись з матеріалами цивільної справи, суддя встановила, що сторони про відкриття провадження та про визначену судом дату розгляду справи належним чином повідомлені.
Представниця позивача отримала ухвалу суду про відкриття провадження та судові повідомлення про час та місце розгляду справи в електронному кабінеті ( а.с. 36, 37, 38).
Відповідачка про відкриття провадження повідомлена засобами поштового зв'язку, шляхом направлення на адресу її фактичного місця проживання ухвали суду та судового повідомлення, окрім того відповідачка особисто в приміщенні суду отримала повідомлення про час та місце розгляду справи ( а.с. 33,34). Своїм правом щодо надання відзиву відповідачка не скористалася.
Сторонам роз'яснено їх права передбачені ст. 278 ЦПК України, щодо порядку та строків подання відзиву, заперечень тощо.
Станом на час розгляду справи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін до суду не надходило.
З огляду на зазначене суд, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу проходив за відсутності учасників справи.
Суд, ознайомившись із позовною заявою, розглянувши матеріали справи, вважає, що така позовна заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки позивач не виконав ухвалу суду від 11.11.2024 та не надав на вимогу суду оригінал розписки, на яку він посилається як на доказ отримання відповідачкою суми позики.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
З наведеного випливає, що наразі позивачем належними та допустими доказами не доведено та позов не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи наявний договір позики .
Суд доходить висновку, що за наведених обставин на час розгляду справи, не видається можливим установленим порядком безспірно з'ясувати обставини щодо договірних відносин між сторонами за договором позики, зокрема, щодо відповідальності за порушення відповідачем грошових зобов'язань.
Одночасно позивач не навів обґрунтованих, належних причин неможливості виконання ухвали суду від 11.11.2024 в частинні надання доказів, зокрема розписки.
Слід зазначити, що тягар доведення неможливості належно виконати ухвалу суду лежить на виконавцеві. Позивач не навів жодної обґрунтованої причини, яка би звільнила його від обов'язку щодо доказування правомірності звернення до суду з таким позовом.
Так, стаття 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено ч. 2 ст.77 ЦПК України.
Як вбачається з положень ч. 1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно положень визначених ч. 7 ст. 14 ЦПК України, що перегукується з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС визначено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Однак незважаючи на належне повідомлення та отримання позивачем та його прадставницею процесуальних документів суду, як вже зазначалося вище, станом на 23.12.2024 ухвала від 11.11.2024 не виконана, належного обґрунтування щодо причин ненадання витребуваних доказів позивачем не наведено.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини, Україна зобов'язана гарантувати дотримання «справедливого і публічного розгляду справ впродовж розумного строку» в судочинстві.
За приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно вимог ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ч. 10 ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.92, (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.98 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки відповідно до частини 2 статті 257 ЦПК України не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Враховуючи викладене, та, що для вирішення такого спору і для прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не надання позивачем витребуваних письмових доказів, а також не повідомлення про неможливість подання таких доказів у строк встановлений судом, унеможливлює встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак в силу наведених вище положень статті 257 ЦПК України, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Враховуючи викладене, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд,
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Роз'яснити позивачу право на повторне звернення до суду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Г. Л. Моргун