"18" грудня 2007 р.
Справа № 26/54-07-780
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,
(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №152 від 07.11.2007 р.),
при секретарі - Волощук О. О.,
за участю представників:
позивача -не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Одеської залізниці, м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області від 10.04.2007 р.
зі справи №26/54-07-780
за позовом Одеської залізниці, м. Одеса
до Малого підприємства «Аннушка», м. Одеса
про стягнення 73692,00 грн.,
08.02.2007 р. (вх. №1413) у господарському суді Одеської області Одеською залізницею (далі - Позивач) пред'явлено позов до МП «Аннушка» (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за збереження майна Одеською залізницею у сумі 73692,00 грн. (а.с. 2-4). Свої вимоги вона мотивувала наступним.
25.03.1998 р. між Одеською залізницею і МП «Аннушка» було укладено договір оренди (зареєстрований в юридичній службі Одеської залізниці від 04.05.1998 р. за № НЮ-159). Договір припинив свою дію з 01.07.2003 р.. Однак, з моменту закінчення дії договору по серпень місяць 2006 р. МП «Аннушка» продовжувало займати спірні об'єкти. 05.08.2006 р. Приморською виконавчою службою м. Одеси був виконаний наказ господарського суду Одеської області від 24.01.2005 р. №30-9/198-0306759 про примусове звільнення і передачу Одеській залізниці площадки, на якій були розміщені магазин і кафе МП «Аннушка». У магазині - кафе МП «Аннушка» знаходилось майно, на яке було накладено арешт, речі винесені і передані на збереження Одеській залізниці в багажне відділення вокзалу Одеса-Головна, де вони зберігалися по 18.09.2006 р.. Передача майна на збереження підтверджується актом опису й арешту майна від 04.08.2006 р., що відповідає вимогам ст. 937 ЦК України. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на збереження засвідчено розпискою, квитанцією чи іншим документом, підписаним хоронителем, іншими актами цивільного законодавства чи показаннями свідків. Згідно ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», майно, на яке накладений арешт, передається на збереження особі, призначеній державним виконавцем. Описане майно прийняв на відповідальне зберігання представник Одеської залізниці. Одеська залізниця, що зберігає речі на багажному складі пасажирського вокзалу Одеса-Головна, при наявності такої можливості, на підставі ст. 940 ЦК України, не мала права відмовитися від прийняття на збереження майна МП «Аннушка». Пункт 2.2 Положення про відособлений структурний підрозділ - пасажирській вокзал Одеса-Головна передбачає один з основних напрямків діяльності вокзалу - організацію роботи багажного відділення. Позивачем належно виконані всі зобов'язання і вимоги, передбачені законодавством, зв'язані зі збереженням майна. Багажним відділенням пасажирського вокзалу Одеса-Головна прийняті всі міри, установлені законодавством, для забезпечення збереження майна МП «Аннушка» (ст. 942 ЦК України). Також, дотримані всі обов'язки по поверненню майна відповідачу, згідно ст. 949 ЦК України. Тому що термін збереження не був встановлений і не міг бути визначений, виходячи з його умов, Одеська залізниця виконала свої обов'язки, згідно ст. 938 ЦК України, і зберігала арештоване майно до пред'явлення МП «Аннушка» вимоги про його повернення. Майно МП «Аннушка», передане на збереження, повернуто у відповідності із п.1 ст. 949 ЦК України та актом опису й арешту від 04.08.2006 р. в тій же кількості, такого ж роду і тій же якості. Речі отримані в тому стані, в якому вони були прийняті на збереження, що підтверджується актом прийому-передачі від 18.09.2006 р. та особистим підписом директора МП «Аннушка» Давидяна А.І.. Претензій по збереженню при одержанні майна у відповідача не було. Стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає одержання винагороди хоронителю за збереження майна. Плата за збереження, згідно ст. 946 ЦК України, встановлюється договором збереження. Розпорядженням пасажирського вокзалу Одеса-Головна № ЛВОК-04/24 від 03.02.2006 р. «Про введення нових цін на послуги вокзалу» затверджені тарифи на збереження багажу. У зв'язку з цим, оплата за збереження майна на багажному складі вокзалу, згідно діючого тарифу за період з 05.08.2006 р. по 18.09.2006 р., склала 73692 грн.. Статтями 224-226 ГК України передбачене відшкодування збитків, у випадку зроблених однією із сторін витрат, а також не отриманих нею доходів, що сторона одержала б, у випадку належного виконання зобов'язання другою стороною. Пунктом 6.1 договору оренди від 04.05.1998 р. за № НЮ-159 також передбачене відшкодування можливих збитків, що заподіяла винна сторона. Згідно п.7.9 договору, а також ст.ст. 5,6,7 ГПК, Одеською залізницею були прийняті міри досудового врегулювання, а саме: на адресу МП «Аннушка», зазначену в договорі оренди, була спрямована претензія № НЮ-9/96 від 13.11.2006 р. про заборгованість за збереження арештованого майна МП «Аннушка» на багажному складі пасажирського вокзалу Одеса-Головна на суму 73692 грн., що підтверджується довідкою про відправлення претензії від 17.11.2006 р.. Однак, конверт з претензією повернувся, у зв'язку з відсутністю адресата за зазначеною адресою. МП «Аннушка» не повідомляло Одеську залізницю про зміну своєї юридичної адреси. На запит Одеської залізниці в Головне управління статистики в Одеській області наданий витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України про те, що за станом на 30 січня 2007 року юридична адреса МП «Аннушка» значиться: 65026, м. Одеса, вул. Буніна,3. В обґрунтування свого позову позивач також послався на п.2 ст. 786 ЦК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.04.2007 р. (суддя Никифорчук М. І.) з цієї справи у задоволенні позову відмовлено (а.с. 27-29). Таке рішення суд мотивував наступним. Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі 25.03.1998 р. укладений договір оренди вищевказаного нерухомого майна. 16.09.2004 р. господарським судом Одеської області по справі № 30-9/198-03-6759 за позовом Одеської залізниці до МП «Аннушка» про звільнення майданчиків та приміщень прийнято рішення про задоволення вимог Одеської залізниці. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2004 р. вказане рішення залишено без змін. 24.01.2005 р. господарським судом Одеської області на виконання вказаної постанови Одеського апеляційного господарського суду та вказаного рішення господарського суду виданий наказ терміном дії до 24.01.2008 р.. 05.08.2006 р. Приморською виконавчою службою м. Одеси вказаний наказ господарського суду Одеської області був виконаний, про що складений акт опису й арешту майна МП «Аннушка». 18.09.2006 р. між заступником начальника вокзалу Одеса-Головна Дачевським К.А. та директором МП «Аннушка» складений акт прийому-передачі, згідно якого заступником начальника вокзалу Одеса-Головна передано, а директором МП «Аннушка» прийнято майно, що передане на зберігання Одесі-Головній по вказаному акту Державної виконавчої служби. Таким чином, вказане майно просто передано відповідачеві. З вказаного акту ДВС не вбачається, що описане майно є саме багажем підприємства або пасажира. Навпаки, з цього акту вбачається, що описане майно передано Дачевському К.А. саме на відповідальне зберігання. З цього випливає, що зберігачем вказаного майна є Дачевський К.А. - заступник начальника вокзалу Одеса-Головна, тобто представник Одеської залізниці. Статтею 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання. Розпорядження начальника вокзалу «Про введення нових цін на послуги вокзалу» від 03.02.2006 р., згідно його змісту, розповсюджується на зберігання багажу/вантажобагажу пасажира або підприємства. Вказане в акті майно не є багажем або вантажобагажем. Крім того, вказане майно було передано на відповідальне зберігання виконавчою службою заступнику начальника вокзалу Одеса-Головна при примусовому виконанні наказу господарського суду в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Тобто вказане майно було передано на відповідальне зберігання саме Позивачеві по незалежним від нього та Відповідача причинам, а вже потім було передано Відповідачеві актом прийому-передачі по справі. При цьому, ніякого договору, у тому числі і зберігання, між сторонами по справі укладено не було. Крім цього, жодного документа, передбаченого ст. 937 ЦК України, між сторонами також не було підписано. Посилання Позивача на вимоги ст. 940 ЦК України, відповідно до якої професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості, у даному випадку є неправильним, оскільки погодитись з тим, що акт опису та арешту майна державної виконавчої служби при примусовому виконанні наказу господарського суду є договором зберігання речей, неможливо. Статтею 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Таким чином, для укладання будь-якого договору необхідно наявність вільного волевиявлення сторін, що у даному випадку відсутнє. Отже, у даному випадку Позивач, на думку суду, не має права вимагати від Відповідача сплати йому за відповідальне зберігання вказаного майна. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст.ст. 179,180,184 ГК України.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням, Позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та задовольнити його позовні вимоги, з тих підстав, що, відповідно до акту опису й арешту майна від 04.08.2006 р., Одеською залізницею в особі заступника начальника вокзалу Одеса-Головна прийняте на відповідальне зберігання арештоване майно відповідача, згідно опису. Судом помилково не застосовано до спірних правовідносин ч.4 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до вимог якої державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з покладенням понесених витрат на боржника. Разом з тим, в порушення зазначеного прямого припису закону, судом першої інстанції зроблено висновок про відсутність права в Одеської залізниці, як охоронця майна, на отримання відповідної винагороди. Посилання суду на відсутність договірних відносин щодо зберігання майна між сторонами по справі, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог, є помилковим, оскільки в даному випадку підставою для отримання винагороди Одеською залізницею є прямий припис ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2007 р. апеляційну скаргу Одеської залізниці на рішення суду від 10.04.2007 р. з цієї справи залишено без розгляду.
Постановою ВГСУ від 01.11.2007 р. ухвалу від 31.07.2007 р. по справі №26/54-07-780 скасовано, а справу направлено для розгляду апеляційної скарги по суті до Одеського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 р. апеляційну скаргу Одеської залізниці прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.12.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, повідомлялися належним чином.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.
Оскільки представники сторін в судове засідання не з'явились, технічна фіксація судового засідання не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.
Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, між Позивачем і Відповідачем було укладено договір оренди, який припинив свою дію з 01.07.2003 р.. Але з моменту закінчення терміну дії даного договору Відповідач продовжував займати спірні об'єкти. Рішенням господарського суду Одеської області по справі №30-9/198-03-6759, залишеним без змін апеляційною інстанцією, яке набуло законної сили, позовні вимоги Одеської залізниці до МП «Аннушка» про звільнення майданчиків та приміщень, задоволені. На виконання вказаного судового рішення було видано наказ. 05.08.2006 р. зазначений наказ було виконано Приморською виконавчою службою м. Одеси. Оскільки при звільненні майданчиків та приміщень було виявлено майно, що належало Відповідачу - МП «Аннушка», яке останній не забрав, державним виконавцем 04.08.2006 р. було складено акт опису й арешту майна Відповідача.
Згідно цього акту, вказане в ньому майно прийняв на відповідальне зберігання Дачевський К.А. Матеріали справи також свідчать, що 18.09.2006 р. заступник керівника вокзалу Одеса-Головна Дачевський К.А. передав це майно, згідно акту приймання -передачі, відповідачу, в якого, як вбачається зі вказаного акту, не було зауважень щодо цього майна.
З викладеного вбачається, що відповідач безпосередньо не передавав позивачу зазначене майно на зберігання і між ними не укладався з цього приводу договір зберігання.
Майно позивачу на зберігання передав державний виконавець і ця передача здійснювались в межах виконавчого провадження, тобто виконання рішення (наказу) суду, і тому повинна відповідати нормативним актам, які регулюють ці відносини.
Частина 5 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що при виселенні боржника у разі його відсутності держаний виконавець повинен здійснити опис та оцінку майна та передати на відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена охоронцем майна.
У п.5.8. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N74/5 (з наступними змінами та доповненнями) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N865/4158, визначено порядок зберігання майна в процесі виконавчого провадження, в якому визначено таке:
« .....
5.8.1. Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в пункті 5.6.4. цієї Інструкції, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігач), під розписку в акті опису і арешту майна. Копія акта опису і арешту майна видається боржникові та стягувачу, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.
5.8.2. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, має право на одержання за зберігання майна винагороди або прибутку від зберігання майна, розмір яких установлюється за угодою зберігача з державним виконавцем, укладеною відповідно до вимог глави 66 ЦК України.
.....
5.8.6. Розмір винагороди зберігачу встановлюється державним виконавцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин збільшується на 50 відсотків установленої плати за зберігання майна. Зберігачу відшкодовуються витрати, необхідні для збереження майна, якщо такі витрати були. Зберігачі майна, які є працівниками боржника - юридичної особи, виконують обов'язки із збереження довірених їм цінностей в порядку виконання службових обов'язків (коменданти, комірники, тощо), не користуються правом на отримання винагороди за зберігання описаного майна.
.....
5.8.8. Якщо майно передається на зберігання спеціалізованій торговельній організації, то при передаванні майна складається договір відповідального зберігання та акт приймання-передавання, який є невід'ємною частиною цього договору.»
З викладеного вбачається, що при передачі майна на зберігання державний виконавець зобов'язаний був укласти письмовий договір зі зберігачем (позивачем), в якому визначити оплату за зберігання.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, що акт опису та арешту майна державної виконавчої служби при примусовому виконанні наказу господарського суду не можна вважати договором, у розумінні глави 66 ЦК України та п.5.8. вищезазначеної Інструкції.
Як свідчать матеріали справи, такий договір, у порушення вищезазначеної Інструкції та глави 66 ЦК України, між державним виконавцем та позивачем не укладався, а тому будь-яких правових підстав для зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу винагороду за зберігання, на підставі глави 66 ЦК України, на яку посилається в позові позивач, немає.
Слід також зазначити, що ч.6 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що передане на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акту після сплати боржником витрат на збереження, а якщо боржник відмовився від сплати за збереження майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника.
Проте, як вбачається з наявного у матеріалах справи акту прийому - передачі від 18.09.2006 р., майно, у порушення вищезазначених приписів, поверталось відповідачу не державним виконавцем, а позивачем без сплати боржником витрат, тобто грубо порушено порядок передачі майна боржнику в процесі виконавчого провадження.
Визначений позивачем, згідно розпорядження пасажирського вокзалу Одеса-Головна від 03.02.2006 р. «Про введення нових цін на послуги вокзалу», розмір винагороди, на думку судової колегії, також вмотивовано визнано місцевим судом необґрунтованим, оскільки відповідні тарифи розповсюджуються на зберігання багажу/вантажобагажу пасажира або підприємства, які користуються послугами залізниці, і не стосуються зберігання майна, переданого на відповідальне зберігання в процесі виконавчого провадження, де передбачені інші ставки за зберігання майна.
Посилання Позивача на ч.4 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з покладанням понесених витрат на боржника, також обґрунтовано не прийнято судом, оскільки, відповідно до вимог ст. 946 ЦК України, плата за збереження майна встановлюється договором зберігання.
Судова колегія також звертає увагу на наступні обставини.
Зі складеного державним виконавцем 04.08.2006 р. акт опису й арешту майна Відповідача вбачається, що майно на відповідальне зберігання передано Дачевському К.А. та прийнято ним. Однак, в акті не зазначено, що майно передається на відповідальне зберігання позивачу та не зазначено посадового стану Дачевського К.А., немає відомостей про те, що він виступає саме від імені і в інтересах позивача і його уповноважено здійснювати ці дії.
В апеляційній скарзі Позивач не навів будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, підстав для скасування рішення місцевого суду, крім вищезазначених підстав, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, яким місцевий суд дав належну оцінку, а судова колегія, оцінюючи рішення, згідно ст. 101 ГПК України, не вбачає підстав для скасування цього рішення та задоволення позову Позивача.
Не надсилання скаржнику у передбачений ГПК України строк повного тексту судового рішення також не є підставою для його скасування, оскільки ці дії (надсилання рішення) здійснюються після розгляду справи по суті, а тому не можуть бути визнані порушенням процесуальних норм, у розумінні ст. 104 ГПК України.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення з цієї справи ґрунтується на повному і всебічному дослідженні фактичних обставин справи та наявних у ній доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права та без будь-яких порушень норм процесуального права, а тому, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Одеської області від 10.04.2007 р. у справі №26/54-07-780 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської залізниці (м. Одеса) на зазначене рішення - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.
Повний текст постанови підписано 19.12.2007 р.