19 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1798/24 пров. № А/857/14221/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Коваля Р.Й., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Морською Г.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, виплаченої 23.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 по справі №380/18948/21 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, виплаченої 23.12.2023 на виконання вказаного рішення суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при застосуванні до правовідносин, які виникають при звільненні з військової служби норм законодавства про працю, слід застосовувати і строки звернення. Також зазначає, що в/ч НОМЕР_1 не повинна нести відповідальність за ст.117 КЗпП України внаслідок відсутності у нього статусу власника (роботодавця) або уповноваженої ним органу, оскільки військовослужбовець який проходить військову службу не перебуває у трудових правовідносинах з частиною. Скаржник зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, ст.ст.116, 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату компенсації втрати частини доходів за затримку виплат, які мали місце після того, як їх сума була встановлена судом. Оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним. Крім того, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а тому вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 №188 від 11.09.2018 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) №96-РС від 11.09.2018, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11.09.2018.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 по справі №380/18948/21 визнано протиправною бездіяльність в/я НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.
23.12.2023 відповідачем на виконання вказаного рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/18948/21 виплачено заборгованість грошового забезпечення у сумі 15420,17 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплата заборгованості за рішенням суду по справі №380/18948/21 здійснена відповідачем лише 23.12.2023, а тому саме з цієї дати позивачу стало відомо про те, що нараховуючи грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки відповідач порушив вимоги Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159) в частині нарахування компенсації втрати частини доходів у добровільному порядку. Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1, 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон №2050), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Статтями 3, 4, 7 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Згідно п.2-5, 8 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Як встановлено судом першої інстанції, компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 роки виплачена позивачу 23.12.2023 у сумі 15420,17 грн на виконання судового рішення по справі №380/18948/21.
Тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на відсутність підстав для нарахування у спірному випадку компенсації втрати частини доходу з огляду на те, що сума компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій нарахована за рішенням суду, тому, підстави для виплати компенсації виникає лише у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ані Закон №2050, ані Порядок №159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв'язку з порушенням строків їх виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата (грошове забезпечення) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18.11.2014 по справі №21-518а14, від 11.07.2017 по справі №21-2003а16, Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 по справі №681/423/15-а, 17.07.2019 по справі №825/2023/16, від 19.02.2020 по справі №826/12938/16, від 16.10.2020 по справі №825/2381/16.
Колегія суддів не погоджується доводами апелянта, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), а є іншою соціальною гарантією, передбаченою чинним законодавством, виходячи з наступного.
Згідно ст.2 Закону України “Про оплату праці», структуру заробітної плати становить : основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, зокрема за минулі роки, входять до структури заробітної плати.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій виплачена позивачу на виконання судового рішення по справі №380/18948/21 - 23.12.2023, тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також, з огляду на те, що разом з виплатою відповідної компенсації за минулі періоди відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходу, колегія суддів відхиляє доводи скаржника та погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позивача та зобов'язання відповідача нарахувати, виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року по справі №380/1798/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Р. Й. Коваль
С. П. Нос