19 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/7757/24 пров. № А/857/23423/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Коваля Р.Й., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Гулкевич І.З. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про протиправним та скасування рішення,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС №10586/10/13-01-13-11 від 21.03.2018 про виключення його з реєстру платника єдиного податку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ПК України не передбачено необхідності проведення документальної перевірки платника єдиного податку при наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Відповідно до бази даних ІС “Податковий блок» сума податкової заборгованості по єдиному податку з фізичних осіб станом на 01.03.2018 становить 950,50 грн. Разом з тим, позивач в позовній заяві, з чим хибно погодився суд першої інстанції, посилається на не надіслання податкової вимоги, проте предметом даного позову є визнання протиправним та скасувати рішення №10586/10/13-01-13-11 від 21.03.2018, прийняте ГУ ДПС щодо виключення з реєстру платника єдиного податку, а не податкова вимога. Вважає, що контролюючим органом було дотримано процедуру анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за наявності законодавчо визначених для цього підстав.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 23.01.2012 зареєстрований як ФОП, з 01.01.2016 перебуває на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку третьої групи (ставка податку 5%).
21.03.2018 ГУ ДПС прийняло рішення про виключення ОСОБА_1 з реєстру платника єдиного податку, відповідно до змісту якого, у ФОП наявний податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів у порядку п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України, сума податкової заборгованості по податку та платежах станом на 01.03.2018 становить 995,50 грн, документ, який підтверджує наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку інтегрована картка платника податку. Керуючись п.299.10 ст.299 ПК України у випадку, визначеному п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 цього Кодексу, є підставою для виключення з реєстру платника єдиного податку з 31.03.2018.
За період, протягом якого виникли спірні правовідносини, ОСОБА_1 подавав до контролюючого органу податкові декларації платника єдиного податку ФОП, а також здійснював сплату єдиного податку.
Контролюючий орган приймав податкову звітність ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку (третьої групи) за 2017-2021 рр. без зауважень.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення діяв всупереч та не у відповідності до повноважень, наданих йому законодавством України, з порушенням передбаченої законом процедури.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.
Відповідно до п.291.2 ст.291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності
Пунктом 291.3 статті 291 ПК України визначено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначено статтею 299 ПК України, відповідно до пункту 299.1 якої, реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку
Відповідно до п.299.2 ст.299 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.
Згідно абз.8 п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.
Відповідно до п.п.3 п.299.10 ст.299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі : 1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву; 2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення; 3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу; 4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва юридичної особи платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків; 5) якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 та підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу; 6) набуття платником податку статусу резидента Дія Сіті - в останній день календарного кварталу, в якому платник податку набув статус резидента Дія Сіті; 7) втрати платником єдиного податку третьої групи статусу електронного резидента (е-резидента).
Пунктом 299.11 статті 299 ПК України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках.
При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування, бути платником єдиного податку.
У свою чергу, проведення перевірок належить до повноважень контролюючого органу, а порядок їх проведення регламентований гл. 8 ПК України.
Статтею 86 ПК України врегульовані питання оформлення результатів проведених перевірок.
Залежно від виду перевірки, її результати оформлюються у формі акта або довідки
Також даною нормою визначаються порядок повідомлення платника про результати перевірки та права платника подати заперечення.
Таким чином, прийняттю контролюючим органом рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку обов'язково передують наступні події проведення контролюючим органом перевірки, складення акту або довідки у випадку проведення документальної перевірки, виключно акту у випадку проведення камеральної перевірки; вручення або надіслання акту/довідки платнику податків; можливість подання платником заперечень проти документів та пояснень; акту/довідки, додаткових розгляд комісією контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок Акту перевірки, заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень; прийняття комісією висновку, що є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Отже, ст.86 ПК України імперативно визначена процедура, дотримання якої контролюючим органом є обов'язковим для прийняття рішення, на підставі якого у платника податків виникають певні правові наслідки.
За змістом оспорюваного рішення, підставою для анулювання свідоцтва слугувало те, що у ФОП наявний податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів у порядку п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України, сума податкової заборгованості по податку та платежах станом на 01.03.2018 становить 995,50 грн, документ, який підтверджує наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку інтегрована картка платника податку. Керуючись п.299.10 ст.299 ПК України, у випадку, визначеному п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 цього Кодексу, є підставою для виключення з реєстру платника єдиного податку з 31.03.2018.
При цьому, відповідачем не було проведено перевірки та не було складено акт перевірки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець наділив податковий орган правом приймати рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку виключно за наслідками проведення документальної перевірки платника податку.
Проте, відповідачем не надано жодних доказів проведення такої перевірки позивача.
На думку колегії суддів, інтегрована картка платника податку про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку, яка визначена підставою для прийняття оспорюваного рішення, та з якої встановлено не сплату позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів свідчить лише про те, що відповідачем був проведений аналіз (а не перевірка) щодо порушення умов перебування платником єдиного податку на спрощеній системі оподаткування щодо порушення умов перебування платником єдиного податку на спрощеній системі оподаткування, а також, що висновки відповідача ґрунтуються на підставі аналізу даних ІС “Податковий блок» в інтегрованій картці платника.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем було використано лише АІ “Податковий блок», яка не є належним доказом порушення в розумінні процесуального закону.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.12.2023 по справі №804/1849/17.
Колегія суддів звертає увагу на те, що не проведення відповідачем перевірки та відсутність акту, унеможливили подання позивачем заперечень та доказів на підтвердження відсутності податкового правопорушення, що є порушенням його прав.
Аналіз положень ч.2 ст.19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, протиправними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.06.2023 по справі №560/8064/22.
Отже, відповідачем не було дотримано законодавчо визначену процедуру анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Більше того, враховуючи положення п.59.1 ст.59 ПК України, відповідач зобов'язаний був надіслати позивачу податкову вимогу про сплату боргу у спосіб, визначений ПК України, проте доказів надіслання податкової вимоги відповідачем не надано.
Доводи скаржника щодо наявності у позивача податкового боргу станом на 01.03.2018 в сумі 995,50 грн, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі обставини можуть бути підставою для відмови в реєстрації суб'єкта господарювання платником єдиного податку 3 групи, а не для анулювання раніше набутого статусу платника єдиного податку.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.02.2019 по справі №804/3117/17, від 26.02.2019 по справі №816/513/17, від 05.03.2019 по справі №818/606/17, від 19.04.2019 по справі №822/2037/18.
Колегія суддів також зазначає, що умовою переходу на сплату інших податків і зборів є існування податкового боргу у розмірі, що перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, але станом на час виникнення спірних правовідносин позивач таким ознакам не відповідав.
Крім того, відповідачем не було доведено наявності хоча б однієї з правових підстав, прямо передбачених законодавством, для анулювання позивачу реєстрації єдиного податку 3 групи.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року по справі №380/7757/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Р. Й. Коваль
С. П. Нос