01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.12.2007 № 38/232
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Дзюбка П.О.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Кисельов В.Л. (директор);
від відповідача - Кияшко В.П.(дов.№11-7044 від 12.10.2006р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мале приватне підприємство "Онікс-К"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.09.2007
у справі № 38/232
за позовом Мале приватне підприємство "Онікс-К"
до Київський міський центр зайнятості
про стягнення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2007р. в позовівідмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити.
Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу проти її заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Між сторонами було укладено договір №338 від 20.05.2002р. про надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, відповідно до умов якого відповідач надає позивачу відповідно до ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" дотацію на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних у розмірі фактичних витрат на заробітну плату прийнятих безробітних, що включають установлений їм посадовий оклад з доплатами за умови праці, але не вище за середній рівень заробітної плати в галузях економіки міста, що склалася за минулий місяць. Позивач працевлаштовує безробітних за направленням Відповідача.
Згідно п.3 зазначеного договору Відповідач зобов'язується направити до 31.12.2002р. для працевлаштування 35 безробітних відповідних професій. Перерахування дотації мало починатися після прийняття роботодавцем безробітних за направленням Відповідача пропорційно чисельності прийнятих осіб. Перераховувати дотацію на розрахунковий рахунок Позивача до 15 числа місяця, наступного за місяцем за який сплачена заробітна плата прийнятим працівникам.
Згідно п.4 договору Позивач зобов'язується надавати Відповідачу до 10 числа кожного місяця документи, що підтверджують виплату заробітної плати особам, працевлаштованим за направленням Відповідача.
Згідно з п.3 додаткової угоди від 02.07.02р. до договору №338, Відповідач зобов'язується направити до 31.12.02р. для працевлаштування 41 безробітних відповідних професій.
11.09.2002р. Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія з вимогою перерахувати Позивачу суму боргу в розмірі 7048,51 грн., недоплаченої Відповідачем. Дана сума складає фактичні витрати на заробітну плату за червень та липень.
30.09.2002р. Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія з вимогою перерахувати Позивачу суму боргу в розмірі 8335.98 грн., недоплаченої Відповідачем. Дана сума складає фактичні витрати Позивача на заробітну плату за серпень місяць.
Відповідач листом №12-3516 від 20.10.2003р. надав відповідь на претензію позивача, в якій зазначив, що для перерахування позивачу коштів немає законних підстав, оскільки позивач в порушення умов укладеного договору не подає Відповідачу документи, то підтверджують виплати заробітної плати, працевлаштованим за направленням Відповідача.
Відповідач листом №12-1127 від 08.04.2003р. повідомив Позивача, що до розгляду кримінальної справи припиняє дію договору №388 від 20.05.02р.
Відповідно до акту від 20.10.2005р.. підписаного сторонами, відповідачем з червня 2002 по травень 2004 років фактично перераховано позивачу компенсаційні витрати в сумі 277635,73 грн. за період з травня по грудень 2002 року, з січня по грудень 2003 року, з січня по лютий 2004 року. Згідно з вказаним актом Позивачем були подані документи для отримання компенсаційних виплат на суму 297023,00 грн., під час звірки 20.10.05р. Позивачем були подані документи на отримання компенсаційних виплат в сумі 277635,73грн.
Згідно даних зведеної відомості по нарахуванню заробітної плати та страхових внесків відповідачем перераховано позивачу меншу суму ніж склали фактичні видатки на оплату заробітної плати та страхових внесків в зв'язку з тим, що нарахування заробітної плати та страхових внесків перевищували середньомісячну заробітну плату по м. Києву.
Позивачем був направлений Відповідачу лист №59 від 14.11.2002р., в якому позивач повідомив про переплату коштів, яку останньому потрібно повернути та запропонував Відповідачу, в зв'язку з фінансовим станом підприємства погашати переплачену суму коштів на протязі восьми місяців за рахунок утримання з поточних платежів, що йдуть від відповідача. В подальшому, 18.11.02р. позивачем був погоджений графік погашення переплаченої суми коштів дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, відповідно до якого: листопад 2002р. - 486,65 грн., грудень 2002р. - 486,65 грн., січень ?003р. - 486,65 грн.. лютий 2003р. - 486.65 грн.. березень 2003р. - 486.65 грн.. квітень 2003р. -486,65 грн., травень 2003р. - 486.65 грн., червень 2003р. - 486,70 грн. Графік був затверджений Відповідачем.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги зазначає, що внаслідок невиконання умов укладеного договору позивачем понесені збитки, що відповідачем заперечується.
Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив наступне.
Згідно п.4 Прикінцевих га Перехідних положень Цивільною кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з п.6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Місцевий суд дійшов вірного висновку щодо застосування до даних правовідносин Цивільного кодексу України, оскільки договір було укладено в 2002 році, та оскільки відносини є триваючими, строк пред'явлення позову не сплинув до набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004р.).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес) Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст..256, 257, 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст.267 ЦКУкраїни).
Зазначеними нормами передбачено право особи звертатись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів в межах трирічного строку позовної давності з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про його порушення. В разі наявності заяви сторони про застосовування строків позовної давності, спливу строків позовної давності та відсутності у справі заяви про визнання поважними причин пропущення позовної давності та поновлення таких строків, суд має відмовити у задоволенні позову.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач дізнався про порушення його права відповідачем з моменту припинення Відповідачем виконання зобов'язання за укладеним договором, яке сталось в лютому 2003 року і продовжувалось до вересня 2003 року, з жовтня 2003 року виплата дотацій була відповідачем відновлена, а працевлаштування позивачем працівників, направлених відповідачем, та понесення витрат в зв'язку з виплатою їм заробітної плати були припинені.
Позивач звернувся до суду з позовом 01.06.07р.(печатка Господарського суду м. Києва). З наведеного вбачається, що позивач звернувся до суду зі значним пропущенням строку позовної давності, передбаченого ст.257 Цивільного кодексу України.
Відповідачем відповідно до статті 267 ЦК України було подано заяву щодо застосування строків позовної давності. Натомість заява позивача про поновлення пропущеного строку з поважних причин його пропущення в матеріалах справи відсутня.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог на підставі статті 267 ЦК України.
Місцевим судом також слушно зауважено, що заявлені позовні вимоги у вигляді стягнення збитків не підлягають задоволенню, оскільки не підпадають під визначення збитків, так як відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Також відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Враховуючи наведені визначення юридичних термінів, зазначені суми коштів за своєю правовою природою можуть бути заборгованістю Відповідача (у випадку її дійсної наявності), яка виникає через несвоєчасне виконання зобов'язання, в зв'язку з чим місцевим судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Однак, досліджуючи суть позовних вимог, суд першої інстанції вказав наступне.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст.525, 526 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Укладеним між сторонами договором передбачалося надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, відповідно до якого відповідач зобов'язується направити до 31.12.2002р. для працевлаштування 35 безробітних відповідних професій, в подальшому додатковою угодою кількість осіб збільшено на 41 безробітних відповідних професій.
Відповідач перераховую дотацію на рахунок Позивача до 15 числа наступного місяця, за який сплачена заробітна плата прийнятим працівникам лише після надання позивачем відповідачу до 10 числа кожного місяця документів, що підтверджують виплату заробітної плати особам працевлаштованим за направленням відповідача.
Відповідачем фактично перераховано Позивачу дотацію в о мі 277635,73 грн. у розмірі фактичних витрат Позивача на заробітну плату прийнятих безробітних, що включають установлений їм посадовий оклад з доплатами за умови праці, але не вище за середній рівень заробітної плати по м. Києву. Відповідачем переховувалась сума дотацій Позивачу в розмірі на 3893,25 грн., тобто більшому ніж було передбачено умовами укладеного договору (лист Позивача від 14.11.2002р., графік погашення переплаченої суми коштів, підписаних позивачем та відповідачем).
З наведеного вбачається. що вже на момент звернення позивача д суду з позовом про стягнення збитків та моральної шкоди зобов'язання відповідача по перерахуванню дотацій за договором №388 віл 20.05.02р. були виконані.
Враховуючи вищевикладене, місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2007р. по даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства “Онікс-К» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2007р. у справі №38/232 - без змін.
Матеріали справи № 38/232 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді Дзюбко П.О.