20 грудня 2024 року № 320/21830/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049), в якому просив суд:
- визнати дії Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), реєстраційні номера обтяжень:
- №7227149, зареєстровано 21.05.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.05.2008 року №362/14;
- №7343359, зареєстровано 06.06.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.06.2008 року №781/19 - протиправними;
- зобов'язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), реєстраційні номера обтяжень:
- №7227149, зареєстровано 21.05.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.05.2008 року №362/14;
- №7343359, зареєстровано 06.06.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.06.2008 року №781/19.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскільки виконавче провадження, відкрите у 2008 році щодо позивача завершено, а арешт не знятий, відмова державної виконавчої служби в знятті арешту з майна позивача суперечить законодавству та порушує його права вчиняти дії щодо належного йому майна.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт постановами від 20.05.2008 року № 362/14 та від 03.08.2008 року №781/19. Крім того, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив із витребуваними матеріалами виконавчого провадження до суду не надав, відтак суд вирішує справу на підставі наявних документів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
18.11.2022 року позивач, під час продажу нерухомого майна, а саме земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 7122084300:02:001:0148), належної йому на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2017 року, було отримано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій №73/02-31.
Відмова мотивована тим, що Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (на той час - Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві) на підставі: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.05.2008 року №362/14, було зареєстровано 21.05.2008 року обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження - 7227149, орган реєстрації обтяження - Дванадцята київська державна нотаріальна контора; постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.06.2008 року № 781/19, було зареєстровано 06.06.2008 року обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження - 7343359, орган реєстрації обтяження - Дванадцята київська державна нотаріальна контора.
За результатами звернення позивача до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про надання інформації та зняття арешту, останнім було повідомлено, що у зв'язку із тим що Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, що містить інформацію про виконавчі провадження та вчинені при їх виконанні виконавчі дії почав функціонувати у 2009 році, встановити засобами АСВП при виконанні яких документів накладено арешти на нерухоме майно позивача на підставі постанови № 362/14, виданої 20.05.2008 року та постанови № 781/19 виданої 03.06.2008 року Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві та результати їх виконання, не виявляється можливим.
Крім того, повідомлено, що відповідно до вимог наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями" від 07.06.2017 року№ 1829/5 зі змінами, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
Позивач зазначає, що жодних відомостей про відкриття виконавчих проваджень, в ході здійснення виконавчих дій по яким було накладено арешт на майно в 2008 році, не надходило.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не скасування накладеного арешту на майно протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що порядок примусового виконання рішень визначений Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (надалі - Закон №606-XIV), що був чинний на момент відкриття та закінчення виконавчого провадження, у якому було накладено арешт на нерухоме майно позивача, втратив чинність 05.01.2017.
В свою чергу ч. 2 ст. 74 Закону "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІ , який діє станом на день подання позову до суду, передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у вигляді не зняття арешту з майна, тому такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" №606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Згідно з положеннями статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав - згідно із статтю 48 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 55 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Положеннями статті 57 Закону № 606-ХІV передбачалось, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Згідно з приписами статті 50 Закону № 606-ХІV у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.
Статтею 60 Закону № 606-ХІV передбачався порядок зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем, при прийнятті судом рішення про зняття арешту, або за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту.
Відповідно до зазначеної статті державний виконавець завершуючи виконавче провадження (в рамках якого було накладено арешт на нерухоме майно позивачки) повинний був зняти арешт з майна при поверненні виконавчого документа стягувачу, проте державним виконавцем вказаного зроблено не було.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні клопотання про скасування арешту, відповідач вказує на відсутність підстав, визначених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, будь-які докази на підтвердження цього суду не надав.
Також відповідачем не надано суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.
Таким чином, суд вважає, що відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивача та підтверджували обґрунтованість існування арешту.
На момент вирішення справи судом діє ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-УІІ від 02.06.2016, ч.3 якої передбачає, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу Державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (в тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку зі значним ступенем його зношення, пошкодження; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного в частині шостій статті 61 цього закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Із наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби лише в разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що застосування арешту майна боржника, як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), має застосовуватися виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових вимог з боку стягувачів, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
В зв'язку із чим, суд вважає, що не зняття відповідачем арешту з майна ОСОБА_1 за наявних обставин є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а тому вимога про визнання дій Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, яке належить позивачу, є такою, що підлягає задоволенню.
Суд зауважує, що хоча виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває, закінчено та знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання, проте, обов'язок щодо зняття арешту в разі завершення виконавчого провадження та його знищення, полягає виключно на відповідачі, а тому саме він повинен вчиняти дії (приймати відповідне рішення) щодо зняття арешту з майна.
Підтверджень наявності інших виконавчих проваджень щодо майна позивача, суду не надано.
Таким чином, з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, з метою поновлення порушеного права позивача на вільне користування своїм майном, суд вважає за потрібне зобов'язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , реєстраційні номера обтяжень №7227149, зареєстровано 21.05.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.05.2008 року №362/14 та №7343359, зареєстровано 06.06.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.06.2008 року №781/19.
Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанціями від 05.03.2024 №7207-1398-9137-8151 та №5472-9162-3403-8602 від 23.06.2024 року.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;
Визнати дії Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), реєстраційні номера обтяжень: №7227149, зареєстровано 21.05.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.05.2008 року №362/14 та №7343359, зареєстровано 06.06.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.06.2008 року №781/19 - протиправними;
Зобов'язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), реєстраційні номера обтяжень №7227149, зареєстровано 21.05.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.05.2008 року №362/14 та №7343359, зареєстровано 06.06.2008 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.06.2008 року №781/19;
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049).
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя Білоноженко М.А.