Номер провадження: 11-кп/813/2574/24
Справа № 515/323/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 28.10.2024 року, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.2 ст.289, ч.3 ст.187, ч.1 ст.304 КК України,
установив
Зміст оскарженого судового рішення.
Оскарженою ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд зазначив, що ризик переховування обвинуваченого від суду, є реальним, оскільки обвинувачений на даному етапі має можливість їх реалізації за умови незастосування найсуворішого запобіжного заходу, оскільки являється громадянином іншої держави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому більш м'який запобіжний захід, який не пов'язаний із тримання під вартою, а саме у виді домашнього арешту.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що судом першої інстанції не враховано:
-клопотання прокурора не містить обґрунтування наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та у справі відсутні ризики, оскільки обвинувачений проживає на території України;
-можливо обрати інший запобіжний захід обвинуваченому, оскільки інші обвинувачені перебувають під домашнім арештом;
-перекладач призначений місцевим судом не професійний, оскільки перекладає лише суть рішень місцевого суду та не зрозуміло обвинуваченому переклад судових засідань.
Позиції учасників судового розгляду
До початку апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою, в якій просив розглянути без справу його участі.
Прокурор та захисник в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертались.
Частиною 4 ст.422-1 КПК України передбачено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За таких обставин апеляційний суд вважає за можливе провести судове засідання без учасників кримінального провадження.
Дослідивши надані матеріали та перевіривши доводи викладені в апеляційних скаргах апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Положеннями ст.422-1 КПК України передбаченого порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Як убачається з матеріалів провадження, на розгляді в Тарутинському районному суду Одеської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12022162240000045 від 10.01.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як, дослідивши оскаржену ухвалу суду першої інстанції, журнал судового засідання та клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Крім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_6 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.
Оскарженою ухвалою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений строк тримання під вартою, оскільки суд дійшов висновку про те, що не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, в тому числі особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду підтверджується також тим, що ОСОБА_6 є громадянином іншої держави та може виїхати за межі України.
Разом з тим, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що в нього на утриманні перебувають дружина та 4 дітей, оскільки сім'я проживає в Узбекистані.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що у ОСОБА_6 відсутні стійкі соціальні зв'язки на території України.
При цьому, апеляційний суд зауважує на тому, що ризики це, зокрема, невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих наслідків для кримінального провадження та запобіжний захід застосовується саме для запобігання ризиків, тобто до моменту їх настання.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_6 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
За таких обставин, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про недоведеність існування ризиків, які є підставою для продовження йому строку тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового провадження лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
За таких обставин, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про наявність підстав для застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
Разом з тим, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, 09 грудня 2024 року Тарутинським районним судом Одеської області відносно ОСОБА_6 ухвалений обвинувальний вирок, яким він визнаний винним у скоєнні злочинів передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, та йому призначене покарання.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
Пунктом 1) ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 28.10.2024 року про продовження щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.2 ст.289, ч.3 ст.187, ч.1 ст.304 КК України, дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4