18 грудня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 690/92/24
Провадження № 22-ц/821/1761/24
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 вересня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, у складі: головуючого судді Линдюка В. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ТОВ «ФК «Суперіум» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 20.11.2019 між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95857845000.
Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 20359 грн, з яких: 20000 грн перераховано в безготівковій формі на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ «Укрсиббанк», до якого випущено платіжну картку, 260,99 грн списано на оплату страхового платежу та 99 грн разової комісії, відповідно.
Зазначає, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором № 95857845000 належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 29089,92 грн, з яких: 19930,12 грн - заборгованість за основним боргом, 8659,80 грн - заборгованість за відсотками, 500 грн - заборгованість за комісіями.
Вказує, що ПАТ «Укрсиббанк» на підставі договору факторингу від 13.07.2020 № 172 відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за цим договором ТОВ «Олком-Лізинг», яке в подальшому відступило право вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «ФК «Суперіум» на підставі договору факторингу від 13.07.2020 № 1307-Ф.
Просить стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором від 20.11.2019 № 95857845000 в сумі 29089,92 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 вересня 2024 року в задоволені позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що стороною позивача, в порушення п. 4 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 81, ч. 2 ст. 83 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів як правомірності нарахування ОСОБА_1 комісії та облік АТ «Укрсиббанк» сплачених ним грошових коштів у сумі 500 грн в якості оплати такої комісії за Договором № 95857845000, так і набуття ТОВ «Олком-Лізинг» права вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 95857845000 на підставі Договору факторингу № 172, та наявності законних підстав у ТОВ «Олком-Лізинг» відступати ТОВ «ФК «Суперіум» на підставі Договору факторингу № 1307-Ф право вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 95857845000, та набуття ТОВ «ФК «Суперіум» статусу кредитора по відношенню ОСОБА_1 за Договором № 95857845000.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 11.10.2024, ТОВ «ФК «Суперіум», вважаючи рішення суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 вересня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Скаргу мотивує тим, що Банк правомірно нараховував комісію. Крім того, відповідачем умови кредитного договору не оспорені, а тому є такими, що належать до виконання.
Зазначає, що відповідач не скористався своїм правом надати суду свої заперечення щодо заявлених позовних вимог, не спростував факт укладення договору та отримання ним кредитних коштів, не спростував належними доказами наявність у нього заборгованості за кредитним договором.
Щодо права вимоги, зазначає, що наявні в матеріалах справи договори факторингу у встановленому законом порядку недійсними не визнавались, відтак, ураховуючи презумпцію правомірності правочину, вважає, що не має сумнівності щодо законності їх укладення.
Вважає, що відмова у задоволенні позову є формальною та сумнівною з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, а також те, що ціна позову складає 29089,92 грн, що є меншим тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, повідомлення сторін здійснено шляхом розміщення повідомлення на сайті.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст. ст. 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 та ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно до ч. ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За правилами ч. 2 ст. 1081 ЦК України грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Звертаючись до суду з позовом, представник ТОВ «ФК «Суперіум» зазначав, що 13.07.2020 АТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «Олком-Лізинг» на підставі Договору факторингу № 172 від 13.07.2020 та реєстру боржників до договору факторингу № 172 від 13.07.2020 право вимоги до ОСОБА_1 за договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95857845000. Цього ж дня між ТОВ «Олком-Лізинг» та ТОВ «ФК «Суперіум» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло статусу кредитора за вищевказаним кредитним договором.
На підтвердження позовних вимог позивач долучив до позовної заяви:
- анкету-заявку на надання споживчого кредиту, від 20.11.2019 (а.с. 14);
- договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95857845000, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Укрсиббанк» (а.с. 10-13);
- договір факторингу № 172 від 13.07.2020, укладений між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Олком-Лізинг» (а.с. 19-23);
- реєстр боржників до Договору факторингу № 172 від 13.07.2020 (а.с. 26);
- платіжне доручення № 37 від 13.07.2020 про фінансування згідно договору факторингу № 172, укладеного між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Олком-Лізинг» (а.с. 25);
- договір факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020, укладений між ТОВ «Олком-Лізинг» та ТОВ «ФК «Суперіум» (а.с. 29-36);
- платіжне доручення № 16 від 10.07.2020 оплата за права вимоги за договором (а.с. 27);
- довідку за заборгованістю боржника ОСОБА_1 , від 30.01.2024 (а.с. 37).
Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до п. 6.2.3. Договору факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020, права вимоги переходять від Клієнта Фактору з моменту підписання акту приймання-передачі прав вимоги (за формою, наведеною у Додатку № 5 до цього Договору). Після виконання даних умов Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості.
При цьому в п. 6.5 договору факторингу № 172, укладеного між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Олком-Лізинг» також зазначено, що саме після підписання акту приймання-передачі права вимоги до фактора переходять права вимоги, зокрема щодо примусового стягнення заборгованості із відповідачів.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження виникнення права вимоги було надано до суду договір факторингу № 1307-Ф, укладений між ТОВ «Олком-Лізинг» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Суперіум» (Фактор) 13.07.2020, зі змісту якого вбачається, що клієнт передає (відступає) фактору в якості нового кредитора за плату, а фактор приймає належні клієнту права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між первинним кредитором (кредитодавцем) і боржником (портфель заборгованості) (а.с. 29).
До позовної заяви та в процесі розгляду справи позивачем не було надано суду акту приймання-передачі прав вимоги (за формою, наведеною у Додатку № 5 до Договору факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020).
Крім того, п. 7.1 договору факторингу № 1307-Ф визначено, що в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги, фактор протягом 5 робочих днів сплачує клієнту плату в розмірі 1750000 грн без ПДВ. При цьому оплата прав вимоги, які підлягають відступленню, згідно цього договору, до кожного окремо боржника, визначається згідно Додатку № 1 до даного договору. Фактор здійснює оплату клієнтові шляхом перерахування суми, що вказана в п. 7.1 цього Договору, на вказаний у реквізитах до цього Договору рахунок протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами договору.
Разом з тим, до матеріалів справи позивачем долучено платіжне доручення № 16 від 10.07.2020 на суму 1750000 грн, призначення платежу - оплата за права вимоги за договором, без зазначення дати і номера такого договору. Крім того, вказане платіжне доручення складено раніше ніж укладено договір факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020, що вірно було враховано судом першої інстанції.
Крім того, не було надано і акту приймання-передачі прав вимоги (за формою, наведеною у Додатку № 3 до Договору факторингу № 172, укладеного між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Олком-Лізинг»).
Отже, звертаючись в суд з даним позовом ТОВ «ФК «Суперіум» не довело існування права вимоги до відповідача, адже таке право мало перейти до позивача після укладення договору факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020 та підписання акта приймання-передачі прав вимоги, який не було надано суду, як і не було надано відповідного реєстру боржників.
Таким чином, на підставі доказів, які надані позивачем в обґрунтування заявлених вимог колегія дійшла висновку, що позивачем не доведено перехід права вимоги відповідно до договору факторингу, укладеного між ТОВ «Олком-Лізинг» від АТ «Укрсиббанк» та договору факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020, укладеного між ТОВ «ФК «Суперіум» та ТОВ «Олком-Лізинг» 13.07.2020, що спростовує доводи апеляційної скарги про отримання саме 13.07.2020 року ТОВ «ФК «Суперіум» право вимоги до відповідача.
До апеляційної скарги ТОВ «ФК «Суперіум» було додано нові докази, а саме: акт приймання-передачі права вимоги, підписаний ТОВ «ФК «Суперіум» та ТОВ «Олком-Лізинг» 13.07.2020, акт приймання-передачі реєстру боржників від 13 липня 2020 року до договору факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020, акт приймання-передачі до договору факторингу № 172 від 13.07.2020, реєстр боржників до договору факторингу № 1307-Ф від 13.07.2020.
При цьому, подаючи позов ТОВ «ФК «Суперіум» не вказувало на неможливість надання тих чи інших доказів. Долучивши відповідні докази до апеляційної скарги, не зазначено поважність причин неможливості їх подання до суду першої інстанції та не заявлено клопотання про їх долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду справи.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), де зазначено, що в порушення вимог ст. 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що перегляд в апеляційному порядку справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки клопотання про прийняття нових доказів позивачем не заявлено, не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи, як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.
За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які додані до апеляційної скарги, оскільки скаржником не доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України), за умови їх наявності у позивача на момент подачі позову.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Отже, у цій справі позивач не довів факт набуття права вимоги до відповідача про стягнення грошових коштів за договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95857845000, тому відсутні підстави для дослідження наявності та розміру заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухилення суду від вирішення спору по суті.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Суперіум» слід залишити без задоволення, а рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 вересня 2024 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 18 грудня 2024 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. М. Новіков
Т. Л. Фетісова