ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.12.2024Справа № 910/12470/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лакофарбова компанія "СИНЕД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ІНВЕСТОПТ"
про стягнення 356 970,12 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лакофарбова компанія "СИНЕД" (далі - позивач, Компанія) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ІНВЕСТОПТ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 356 970,12 грн., з яких: 160 599,52 грн. - основний борг, 145 229,58 грн. - пеня, 51 141,02 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем оплати товару, поставленого позивачем на виконання умов укладеного між сторонами 23.07.2021 року договору постачання № 246, у зв'язку з чим, за Товариством утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат.
Ухвалою від 15.10.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Компанії строку та способу усунення її недоліків.
24.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 23.10.2024 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 30.10.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/12470/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін. Крім того, цією ухвалою суд встановив відповідачу строк на подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення копії даної ухвали.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, враховуючи відсутність у Товариства електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 30.10.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/12470/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03057, місто Київ, вулиця Довженка, будинок 12-А.
Проте, вищевказане відправлення з трек-номером 0610202797256 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
23.07.2021 року між Компанією (постачальник) та Товариством (покупець) був укладений договір постачання № 246 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити за продукцію (далі - товар) певну грошову суму згідно накладних.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб'єктів господарювання.
За умовами пункту 1.2 Договору асортимент, ціна та кількість товару, що постачається, наводиться в накладних.
Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Договору умови постачання товару по даному Договору, а саме: самовивезення або доставка на склад покупця, вирішується за домовленістю сторін в кожному окремому випадку.
Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент постачання товару. Датою постачання товару є день відправлення товару зі складу постачальника на склад покупця, що оформлюється накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін.
Вартість товару, що постачається, вказується постачальником у рахунках та накладних (пункт 4.1 Договору).
Згідно з пунктом 4.2 цієї угоди розрахунки за товар проводяться між постачальником і покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 робочих днів з моменту отримання товару покупцем.
За умовами пункту 7.1 Договору останній набирає сили з моменту підписання і діє до 23.07.2024 року. Дія даного Договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявила про намір розірвати даний Договір за 10 днів до закінчення строку його дії.
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги, Компанія посилалася на те, що на виконання умов Договору вона на підставі видаткових накладних від 13.01.2022 року № 27 на суму 78 347,52 грн. та від 03.02.2022 року № 261 на суму 82 259,71 грн. відвантажила та передала Товариству у власність погоджений сторонами товар (Mr. Build силікон-герметик універсальний).
Оскільки всупереч взятим на себе за Договором обов'язкам Товариство у добровільному порядку не здійснило оплату вартості поставленого йому за означеними видатковими накладними товару (з урахуванням взаєморозрахунків між сторонами за попередніми поставками), Компанія звернулася до господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з Товариства 160 599,52 грн. основного боргу, а також 145 229,58 грн. пені та 51 141,02 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасної оплати товару.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За умовами статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За умовами частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Разом із тим, суд наголошує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.
Подібні за змістом висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 року в справі № 905/49/15, від 29.11.2019 року в справі № 914/2267/18 та інших.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі - Положення в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до пункту 2.4 Положення обов'язковими реквізитами первинного документа є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (пункт 2.5 вищенаведеного Положення).
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
Проте судом встановлено, що наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних від 13.01.2022 року № 27 на суму 78 347,52 грн. та від 03.02.2022 року № 261 на суму 82 259,71 грн., на які Компанія посилалася як на підставу для пред'явлених у цій справі вимог, не містять особистого підпису уповноваженої особи Товариства або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні вказаних господарських операцій від імені покупця. Також означені документи не містять і відтиску печатки відповідача.
Товарно-транспортні документи щодо прийняття покупцем від постачальника товару згідно з видатковими накладними від 13.01.2022 року № 27 на суму 78 347,52 грн. та від 03.02.2022 року № 261 на суму 82 259,71 грн. в матеріалах справи відсутні.
Інші оформлені у встановленому законом порядку первинні документи, які містять відомості про спірні господарські операції та переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару за цими документами, в матеріалах справи також відсутні.
У той же час стосовно наданих позивачем податкових накладних суд зазначає, що як доказ такі податкові накладні можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не можуть буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт, зокрема, постачання товару (чи надання послуг) покупцю та його прийняття ним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року в справі № 916/922/19.
Наявні у матеріалах справи рахунки на оплату від 13.01.2022 року № 20 та від 03.02.2022 року № 250 не є первинними документами і не свідчать про фактичне здійснення спірних господарських операцій з поставки Товариству товару, а Компанією не подано доказів на підтвердження виставлення цих рахунків відповідачу.
Слід зазначити, що наданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.01.2022 року по 16.05.2024 року також не містить ні підпису уповноваженої особи Товариства, ні відбитку печатки відповідача, у зв'язку із чим не береться судом до уваги.
Суд також зазначає, що у копіях платіжних інструкцій від 13.01.2022 року № 779 на суму 23 000,00 грн. та від 14.01.2022 року № 484 на суму 28 113,31 грн. (наданих позивачем на підтвердження часткової оплати поставленого за видатковими накладними від 13.01.2022 року № 27 та від 03.02.2022 року № 261 товару) призначенням платежу є "Оплата за товар зг. договору № 246 від 23/07/2021р.". Разом із тим, ці платіжні документи не містять інформації про оплату Товариством грошових коштів саме за товар, зазначений у видаткових накладних від 13.01.2022 року № 27 та від 03.02.2022 року № 261, що могло б опосередковано свідчити про фактичне здійснення господарських операцій за цими товаророзпорядчими документами. Більше того, умовами Договору не передбачено здійснення покупцем передоплати товару, що свідчить про відсутність підстав вважати сплачені за платіжними інструкціями від 13.01.2022 року № 779 та від 14.01.2022 року № 484 кошти передоплатою товару, поставленого 03.02.2022 року за видатковою накладною № 261.
Посилання позивача на лист Товариства (без дати та без номеру), в якому останнє визнало наявну перед Компанією заборгованість у розмірі 160 599,52 грн. та гарантувало її оплату до 30.04.2023 року, також не підтверджує обґрунтованості вимог позивача у даній справі, оскільки не містить інформації щодо підстави виникнення цього боргу (відсутнє посилання як на сам Договір, так і на конкретні видаткові накладні) та не свідчить про фактичне здійснення господарської операції з поставки відповідачу товару за видатковими накладними від 13.01.2022 року № 27 та від 03.02.2022 року № 261 (чи визнання відповідачем факту такої поставки за цими товаророзпорядчими документами). У той же час інші видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками обох сторін та/або скріплені печатками означених контрагентів, у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищенаведені обставини, а також зважаючи на те, що вказані недоліки у первинних товаросупровідних документах не можуть вважатися неістотними в розумінні норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів визнання відповідачем факту здійснення господарських операцій з поставки товару за видатковими накладними від 13.01.2022 року № 27 та від 03.02.2022 року № 261, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Компанії про стягнення з відповідача 160 599,52 грн. основного боргу, а також похідних вимог про стягнення з Товариства 51 141,02 грн. інфляційних втрат та 145 229,58 грн. пені (нарахованої з 02.02.2022 року по 12.05.2024 року, тобто більше ніж за 2 роки).
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи позивача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог Компанії в даній справі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за Компанією та компенсації останній не підлягає.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 20.12.2024 року.
Суддя В.С. Ломака