Справа № 201/4671/23
Провадження № 2/201/263/2024
Іменем України
28 листопада 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Наумової О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Посольства російської федерації у Польщі, Міністерства закордонних справ російської федерації, Посольства російської федерації в Королівстві Бельгія, Посольства російської федерації у Сполученому Королівстві Великобританії та Північній Ірландії про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
20.04.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до російської федерації в особі посольства російської федерації у Польщі, міністерства закордонних справ російської федерації, Посольство російської федерації в Королівстві Бельгія, Посольства російської федерації у Сполученому Королівстві Великобританії та Північній Ірландії про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, з урахуванням заяв про уточнення вимог (а.с. 1-10, 64- 77, 136 - 137 т. 1).
В обґрунтування позову зазначила, що 20.02.2014 розпочалася військова збройна агресія РФ проти України, що призвело до окупації РФ частини території України, а саме, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу РФ на правах суб'єктів федерації Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено РФ 18.03.2014 нібито внаслідок проведення 16.03.2014 так званого референдуму про статус Криму. З цього часу, РФ втратила імунітет від судового переслідування в національних судах України, передбачений ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
В квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії РФ проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спепслужби РФ проголосили створення Донецької народної республіки (07.04.2014) та Луганської народної республіки (27.04.2014).
27 серпня 2014 року РФ розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ на територію Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року президент РФ Путін підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу.
24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія РФ проти України повномасштабне вторгнення агресора РФ на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами великої дальності з території Білорусі майже всі міста України. В даний час Україна залишається об'єктом збройної військової агресії з боку РФ яку остання здійснює.
РФ своїми протиправним діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином. РФ несе відповідальність за порушення прав і свобод українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
З інформації, розміщеної Нафтогаз України в мережі Інтернет встановлено, що за час незаконної окупації Криму та Донецької області РФ присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному урану, золота та великий кар'єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63 відсотки покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти. 20 відсотків родовищ природного газу. 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об'єктами права власності українського народу.
РФ взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev.
«Акціонери» України, якими є український народ, тобто громадяни України понесли збитків у сумі 12 трильйона 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 672 421,18 доларів США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18 440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення та тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства РФ.
Як зазначає Державна служба статистики України за 1 півріччя 2020 року виробництво хліба та хлібобулочних виробів становило 373 тисячі тонн хліба, що за весь 2079 рік становитиме 746 000 тонн, середньостатистична кількість споживання хліба (кг) на одну людину на рік становить 88,38 кг/рік (2020) без врахування населення на тимчасово окупованих територіях. Так, 746 000 тонн/людино/рік: 88,38 кг/людино/рік. що 8 440 823 людини, добавимо до цієї кількості 10 мільйонів людей, які виїхали з України за кордон отримаємо 18 440 823 людини.
Позивачка вважає, що незаконна експропріація РФ українських родовищ під час незаконної окупації території АРК, Луганськоїта Донецької областей РФ порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї призвело до нанесення їй матеріальної шкоди і розмірі 672 421,18 доларів США за порушення РФ майнового права, встановленого в статтях 13 Конституції України та 324 ЦК України, що не суперечить рішенню Міжнародного Арбітражного суду м. Гаага, Нідерланди від 02.05.2018 у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника РФ в якості компенсації за експропріацію РФ відповідного нерухомого майна та майнових прав. Крім того, просила стягнути моральну' шкоду в розмірі 35 000 Євро, що не суперечить рішенню Європейського суду з прав людини, у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (заява № 40.1993/435/514 від 28.07.1998) щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у разі порушення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час міжнародних збройних конфліктів від 12.08.1949.
РФ порушено гарантоване ст. 13 Конституції України право позивача на природні ресурси, тобто сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації за якої позивач змушена відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку.
РФ здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму. Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Такими діями РФ позивачці спричинена матеріальна шкода.
Крім того, позивачці спричинена моральна шкода порушенням права на мир, яка перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Позивачка народжувала дитину у перший день повномасштабного вторгнення, зазнала душевних страждань і приниження, перенесла неодноразові стреси і побоювання за свою безпеку, безпеку рідних, були порушені її нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, довелось вживати додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав, в тому числі неодноразово змушена була переховуватись у непристосованих бомбосховищах під час оголошених повітряних тривог. Війна накопичує систематичний стрес. У нових інформаційних реаліях засоби масової інформації та лідери громадської думки привели до накопичення психологічного негативу, який явно прискорив природні процеси старіння. Споглядання зруйнованих ракетними ударами на житловому масиві «Перемоги» будівель у м. Дніпрі, що знаходиться біля місця її проживання, а також неодноразові ракетні удари по місту Дніпро приносить додатковий дискомфорт, в тому числі часткову втрату віри в людяність загарбників. Позивачка втратила спокійний сон, не спить вночі, здригається від виття сирени повітряної тривоги. Внаслідок війни втратила можливість вільно працювати у зв'язку з падінням попиту на послуги внаслідок війни і наразі знаходиться у відпустці по догляду за дитиною.
На підставі викладеного, остаточно, з урахуванням додаткових пояснень, просила стягнути із Російської Федерації матеріальну шкоду в розмірі 19394954,96 грн. і моральну шкоду в розмірі 1359750,00 грн., завдану внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Заяви учасників процесу по суті справи.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Рух справи.
Ухвалою судді Наумової О.С. від 21.04.2023 позовну заяву залишено без руху та позивачці наданий строк на усунення недоліків (а.с. 50 т 1).
03.05.2023 позивачка усунула недоліки позовної заяви, надала уточнену позовну заяву (а.с. 52-58 т. 1).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 03.05.2024 відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 59 т. 1).
Ухвалою суду від 21.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про витребування доказів (а.с. 152 - 154 т. 1).
Підготовче засідання закрите 27.06.2024 та справа призначена до судового розгляду (а.с. 183-184 т. 1).
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Таламанчук О.С. у судове засідання не з'явилися, надали суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства рф в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
Водночас, судом були вжиті заходи щодо повідомлення відповідача шляхом направлення судової повістки разом із копіями позову із додатками на адресу Посольства російської федерації у Польщі, Міністерства закордонних справ російської федерації, Посольства російської федерації в Королівстві Бельгія, Посольства російської федерації у Сполученому Королівстві Великобританії та Північній Ірландії (а.с. 60 - 63, 80 - 82, 93 - 95, 150а, 155-156, т. 1).
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у АДРЕСА_1 (а.с. 12 т. 1).
Станом на момент повномасштабного вторгненням рф на територію України - 24 лютого 2022 року позивачка проживала у м. Дніпрі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила дитину - ОСОБА_2 у м. Дніпрі (а.с. 176-173 т. 1).
За заявою позивачки розпочате кримінальне провадження № 42024040000000303 від 27.06.2024 за ст. 15 ч. 1, ст. 115 ч. 1 КК України, у якому ОСОБА_1 допитана як потерпіла (а.с. 56 - 59 т. 2).
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.
Заявляючи вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, позивачка вказує на те, що РФ своїми протиправним діями заподіяла як матеріальну шкоду Україні, її громадянам, порушуючи права, у тому числі право на життя, мирне володіння майном і майновими правами на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. РФ несе відповідальність за порушення прав і свобод українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
З інформації, розміщеної Нафтогаз України в мережі Інтернет встановлено, що за час незаконної окупації Криму та Донецької області РФ присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному урану, золота та великий кар'єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63 відсотки покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти, 20 відсотків родовищ природного газу, 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об'єктами права власності українського народу.
РФ взяла під контроль українські родовища корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev.
Позивачка вказує, що акціонери України, якими є український народ, тобто громадяни України понесли збитків у сумі 12 трильйона 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 672 421,18 доларів США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18 440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення та тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства РФ.
Як зазначає Державна служба статистики України за 1 півріччя 2020 року виробництво хліба та хлібобулочних виробів становило 373 тисячі тонн хліба, що за весь 2079 рік становитиме 746 000 тонн, середньостатистична кількість споживання хліба (кг) на одну людину на рік становить 88,38 кг/рік (2020) без врахування населення на тимчасово окупованих територіях. Так, 746 000 тонн/людино/рік: 88,38 кг/людино/рік. що 8 440 823 людини, добавимо до цієї кількості 10 мільйонів людей, які виїхали з України за кордон отримаємо 18 440 823 людини.
Позивачка вважає, що незаконна родовищ корисних копалин під час незаконної окупації території АРК, Луганськоїта Донецької областей РФ порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї призвело до нанесення їй матеріальної шкоди внаслідок порушення РФ майнового права, встановленого в статтях 13 Конституції України та 324 ЦК України, що не суперечить рішенню Міжнародного Арбітражного суду м. Гаага, Нідерланди від 02.05.2018 у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника РФ в якості компенсації за експропріацію РФ відповідного нерухомого майна та майнових прав.
Судом враховано те, що відповідно до правових позицій, викладених у Постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Окрім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства рф в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф.
За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у справі доказів та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
В контексті завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Загальновідомими та такими, що у відповідності до ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування, є обставини, що збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами російської федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і російською федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту російської федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення, так званих "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
Четверта фаза збройної агресії розпочалася 24 лютого 2022 року повномасштабним вторгненням агресора на суверенну територію України.
Станом на зараз Україна залишається об'єктом збройної військової агресії з боку рф, яку остання здійснює.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
З позову вбачається, що позивачка ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеною особою, проживає у м. Дніпрі, яке не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначених наказом №309 від 22.12.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України №945 від 23.08.2022 «Про затвердження переліку об'єктів нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України, які є окупованими Російською Федерацією» затверджено перелік об'єктів нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України, які є окупованими Російською Федерацією.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Приписами ст. 324 ЦК України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Статтею 4 Кодексу України про надра встановлено, що український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.
Визнання народу України суб'єктом права виключної власності на певні природні ресурси не породжує самостійної форми власності на ці об'єкти. За своєю економічною природою власність на ці об'єкти фактично є державною.
Таким чином, судом встановлено, що позивач не має матеріально-правової зацікавленості (інтересу), так як право виключної власності, яке закріплене у ст. 13 Конституції України, на землі, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, не породжує для нього, як громадянина України, самостійної форми власності на ці об'єкти.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що окупація рф природних ресурсів України не порушує безпосередньо прав власності позивачки.
Щодо законного інтересу позивача суд зазначає, що за своїм сенсовим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".
Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги статей 2, 4 ЦПК України, об'єктом судового захисту в цивільному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений законний інтерес позивача.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в цивільному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»).
З позовної заяви в тому числі уточненої позовної заяви ОСОБА_1 випливає очевидна відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), так як вона не відноситься до кола осіб, які можуть бути позивачами у справах про стягнення з рф шкоди, яка завдана окупацією природних ресурсів, тобто позивачка не має у даному випадку матеріальної правоздатності.
При з'ясуванні статусу позивача як «потерпілого», суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.
Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов'язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджувальне порушення.
Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції.
Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу окупації рф природних ресурсів України, саме на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, при цьому покликається на порушення інтересу українського народу, частиною якого він є, і для якого цей інтерес має значення, що свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.
Крім того суд зазначає, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження розміру збитків, завданих окупацією.
Публікація у газеті The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev, на яку посилається позивач як на доказ розміру збитків, у розумінні ст. 78 ЦПК України, є недопустимим доказом, оскільки не є належним засобом доказування у виниклих правовідносин.
При цьому, суд бере до уваги ті обставини, що позивачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження точності приведених розрахунків кількісних та вартісних еквівалентів українських родовищ, корисних копалин, зазначені в публікації, а також точну чисельність населення громадян України, осіб, які в добровільному порядку набули громадянства російської федерації на тимчасово окупованих територіях на час вирішення спору тощо.
З цих підстав вимоги позову в частині відшкодування майнової шкоди позивачеві задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди.
Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих рф.
Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20.02.2014.
Наслідком саме збройної агресії рф відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки виникають, у тому числі внаслідок правопорушень (деліктів), у зв'язку з чим потерпіла сторона має право вимагати відшкодування завданих збитків.
В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім'ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у м. Дніпрі, у день повномасштабного вторгненням рф на територію України - ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала у м. Дніпрі і ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину - ОСОБА_2 у м. Дніпрі.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 , що є очевидним, зазнала душевних страждань, пережила стрес як мати, відчуваючи небезпеку і переживання за себе і за новонароджену дитину, відчула приниження, були порушені її нормальні життєві зв'язки, що потребує вчинення додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 порушенням її особистих конституційних прав внаслідок неправомірних дій держави російська федерація стосовно повномасштабних незаконних військових дій, незаконної збройної агресії російської федерації проти України.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , позбавлення його можливості реалізації своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості. Відшкодування ОСОБА_1 , моральної шкоди слід визначити у розмірі 100000,00 грн.
На думку суду, названа сума є належною компенсацією завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, що сприятиме відновленню порушених прав останнього.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй).
Оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (правова позиція, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).
Розподіл судових витрат.
Щодо судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» , то судовий збір за вимогу майнового характеру в розмірі 13420,00 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до російської федерації в особі Посольства російської федерації у Польщі, Міністерства закордонних справ російської федерації, Посольства російської федерації в Королівстві Бельгія, Посольства російської федерації у Сполученому Королівстві Великобританії та Північній Ірландії про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 на відшкодування моральної шкоди 100000,00 гривень.
Стягнути з держави Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 13420,00 гривень.
В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 06 грудня 2024 року.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.С. Наумова