Справа № 711/5968/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скляренко В.М.
18 грудня 2024 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Черкаській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2024 року,
ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Черкаській області Департаменту патрульної поліції, у якому просила:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1496971 від 19.07.2024, винесену поліцейським 1 батальйону 4 роти 2 взводу УПП в Черкаській області капралом поліції Граділь А.В., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн;
- закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 182 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 1496971 від 19.07.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн, винесену поліцейським 1 батальйону 4 роти 2 взводу Управління патрульної поліції в Черкаській області капралом поліції Граділь А.В. - скасувати.
Провадження по адміністративній справі закрито.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги зокрема тим, що ОСОБА_1 було правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності з дотриманням встановленої процедури, вимог законодавства та за наявності відповідних доказів, а отже підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою серії ЕГА №1496971 по справі про адміністративне правопорушення, поліцейським 2 взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Черкаській області Граділь А.В. на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КУпАП.
Так, вкаазно, що 19.07.2024 о 22 год. 57 хв. в м. Черкаси по бул. Шевченка, 418, на прибудинковій території ресторану «Тарас Бульба» гучно працював генератор, а адміністратор даного закладу ОСОБА_1 на неодноразові вимоги відмовлялась припиняти правопорушення та вимикати генератор, при цьому шум проникав за межі цього приміщення, де допускати це заборонено з 22 год. 00 хв. до 08 год. 00 хв., чим порушила вимоги ч. 3 ст. 32 Закону України «Про систему громадського здоров'я».
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз фактичних обставин змісту події, що стала підставою для винесення оскаржуваної постанови, з огляду на обсяг доказів, наданих відповідачем суду, не дозволяє дійти об'єктивного висновку поза розумним сумнівом, що позивачкою 19.07.2024 о 22 год. 57 хв. було вчинено діяння, яке є підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 182 КУпАП.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи та апеляційній скарзі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 ст. 222 КУпАП визначено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення на місці вчинення такого правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 182 КУпАП порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п'яти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян - суб'єктів господарської діяльності - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положення щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму визначені у ст. 32 Закону України від 06.09.2022р. №2573-ІХ «Про систему громадського здоров'я» (далі - Закон №2573).
Частиною першою статті 32 Закону № 2573 передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та громадяни під час здійснення будь-яких видів діяльності з метою запобігання утворенню шуму і зменшення його шкідливого впливу на здоров'я людини зобов'язані:
1) здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи із запобігання утворенню та зниження шуму до рівнів, визначених державними медико-санітарними нормативами та правилами;
2) забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, під час проведення концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів дотримання рівнів звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площах, а також рівнів шуму у прилеглих до них житлових і нежитлових будівлях не вище визначених державними медико-санітарними нормативами та правилами;
3) вживати заходів для недопущення перевищення рівнів шуму, а також шкідливого впливу інших фізичних факторів, зокрема під час руху автомобільного транспорту в населених пунктах;
4) вживати заходів для недопущення упродовж доби перевищення рівнів шуму, встановлених державними медико-санітарними нормативами, у таких приміщеннях і на таких територіях (захищених об'єктах):
у приміщеннях житлових будинків і на прибудинковій території;
у приміщеннях закладів охорони здоров'я, санаторно-курортних закладів, закладів соціального захисту населення, надавачів соціальних послуг, закладів освіти, культури;
у приміщеннях готелів і гуртожитків;
у приміщеннях закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, розташованих у межах населених пунктів;
у приміщеннях інших будівель і споруд, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди;
на територіях парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону №2573 шум на захищених об'єктах під час здійснення будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівні, встановлені державними медико-санітарними нормативами для відповідного часу доби.
Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону №2573 на захищених об'єктах із 22 години до 8 години забороняються гучний спів і гучні вигуки, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що приписи статті 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем факт вчинення правопорушення позивачкою належним чином не зафіксовано та не підтверджено допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень.
Відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо достеменно визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачкою. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, що не дає підстав однозначно стверджувати про допущення позивачкою порушення, відповідальність за яке передбачено КУпАП, оскільки зазначені твердження не знайшли підтвердження під час розгляду справи.
Лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а.
Однак, у даній справі основним доказом вчинення правопорушення стали висновки працівника поліції, які не можуть бути достатнім доказом за відсутності інших доказів вчинення такого правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення є недоведеним.
Таким чином, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував вимоги частини другої статті 77 КАС України та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вини позивача.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності складання оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, та не доведено факту порушення позивачкою вимог закону.
Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення та відповідні докази. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 524/1284/17.
За принципом презумпції невинуватості, закріпленим у ст. 62 Конституції України всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення, залишається недоведеним.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Черкаській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
М. І. Кобаль