Справа № 127/32894/24
Провадження № 2/127/4811/24
18 грудня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Воробйова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовну заяву тим, що 13.05.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №458193672, у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 14750,00 грн.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав свої зобов'язання, проте, відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка станом на момент подання позовної заяви становить 31624,07 грн., з яких: 14750,00 грн. заборгованість за основною сумою боргу; 16874,07 грн. - заборгованість за відсотками.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
31.12.2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року викладено в новій редакції, проте його дата укладання залишена як 28.11.2018 року та №28/1118-01.
Відповідно до Реєстру боржників №145 від 03.08.2021 року до договору факторингу №28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №458193672.
20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20102022, відповідно до умов якого, до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.10.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
У визначені судом строки, відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було, судову кореспонденцію надіслано судом на зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 . Конверти з матеріалами позовної заяви та ухвалою про відкриття провадження повернулись на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи викладене вище та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 13.05.2021 року укладено кредитний договір №458193672, у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 14750,00 грн. (а.с. 4-8).
Відповідно до платіжного доручення від 13.05.2021 року, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надало відповідачу кредитні кошти в сумі 14750,00 грн. (а.с. 45).
При цьому, позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» є новим кредитором за вказаним кредитним договором, виходячи з наступного.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01.
31.12.2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року викладено в новій редакції, проте його дата укладання залишена як 28.11.2018 року та №28/1118-01 (а.с. 9-11).
Відповідно до Реєстру боржників №145 від 03.08.2021 року до договору факторингу №28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №458193672 (а.с. 42-43).
20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20102022, відповідно до умов якого, до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 12-14).
Судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
У ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається із договору №458193672 від 13.05.2021 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Зазначене відповідає висновкам, які викладені Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28.10.2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01.11.2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08.08.2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Виконання первинним кредитором обов'язку щодо надання відповідачу грошових коштів у розмірі 14750,00 грн. підтверджується копією платіжного доручення від 13.05.2021 року.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» дані правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1 і 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою . Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №914/868/17 та від 18.10.2018 року у справі № 910/11965/16.
Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі №752/8842/14-ц.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
У ході розгляду даної справи судом встановлено, що договір №458193672 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений 13.05.2021 року. При цьому, договір факторингу №28/1118-01 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», на який посилається позивач як на одну з підстав переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 , був укладений 28.11.2018 року, а право вимоги до ОСОБА_1 вказано лише у реєстрі прав вимоги №1 від 21.10.2022 року. Тобто, на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником.
За даних обставин суд дійшов висновку про те, що передати право вимоги за зобов'язанням, яке взагалі не існувало на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, було неможливо. У зв'язку з цим право вимоги до боржника ОСОБА_1 ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року не набуло, а тому, відповідно, не могло передати його в подальшому за договором факторингу №20102022 від 20.10.2022 року позивачу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
При цьому, суд вважає, що майбутня вимога на момент укладення договору мала би бути чітко визначеною, тоді, як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року не було і сторони цього договору не могли передбачити, що 13.05.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 буде укладено кредитний договір №458193672.
Таким чином, суд вважає, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не надало належних доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №458193672, оскільки кредитний договір був укладений 13.05.2021 року, а договір факторингу, за умовами якого одному з попередніх факторів - ТОВ «Таліон Плюс» передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28.11.2018 року, тобто задовго до укладення самого кредитного договору.
Крім того, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження оплати за договором факторингу від 28.11.2018 року.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не набуло прав первісного кредитора, а отже, не має права пред'являти свої вимоги за кредитним договором №458193672, укладеним 13.05.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
При цьому, суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.
При цьому, доводи позивача щодо презумпції правомірності правочину судом не враховуються, оскільки передача за правочином невизначених вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину.
При цьому, судом враховано, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд не стягує з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 128, 131, 133, 141, 247, 263, 265, 274, 275, 279, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 18.12.2024 року.
Суддя: