01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.11.2010 № 46/381
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Демченко О.В. - представник за дов. б/н від 01.06.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПП "Тернопільська фірма "Будівельник"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.09.2010
у справі № 46/381 ( .....)
за позовом ПП "Тернопільська фірма "Будівельник"
до ТОВ "Український промисловий банк" в особі Тернопільської філії
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним кредитного договору №30/КВ-08 від 01.10.2008р.
Приватне підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник" у серпні 2010 р. звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 30/КВ-08 від 01.10.2008 р., укладеного ним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (надалі - Банк, відповідач) .
Позовні вимоги мотивовані тим, що за відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання Банком валют кредиту за вищевказаним договором суперечило приписам п. "в" і п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", "Положенню про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483.
Банк позов не визнавав і просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що операція з надання банками кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Поряд з цим , відповідач вказував на наявність у нього на момент укладення спірного договору банківської ліцензії № 67 , виданої Національним банком України 13.12.2001р. , на право здійснення банківських операцій , визначених частиною першою та п. 5-11 частини другої статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” ,а також письмового дозволу НБУ № 67-4 від 03.06.2006 р. на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Рішенням від 18.09.2010р. Господарського суду міста Києва у позові у справі № 46/381 було відмовлено повністю у зв'язку з тим, що необґрунтованістю позовних вимог.
Не погоджуючись з даним рішенням, ПП "Тернопільська фірма "Будівельник" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою , у якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення про визнання недійсним кредитного договору №30/КВ-08 від 01.10.2008 р. між позивачем та відповідачем. Апеляційна скаргу умотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, які полягали у розгляді господарського спору у першому ж судовому засіданні без участі представника позивача , тоді як той клопотав перед судом про відкладення розгляду спору.
Крім того, апелянт посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального права , які містять вимоги щодо чинності правочину. На думку апелянта, місцевий господарський суд при вирішенні спору не врахував , що усупереч ч. 2 ст. 345 ЦК України спірний кредитний договір не містить такої істотної умови кредитного договору як відповідальність банку щодо видачі кредиту, і не вірно проаналізував норми законодавчих актів України, наведених у позовній заяві на доведення незаконності кредитного договору № 30/КВ-08 від 01.10.2008 р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2010 року у складі колегії: Коротун О.М. - головуючий суддя, суддів Кропивна Л.В., Поляк О.І. апеляційну скаргу у справі № 46/381 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.11.2010 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2010 року №01-23/1/3 "Про зміну складу колегії суддів" у зв'язку з виробничою необхідністю (перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному та судді Поляк О.І. у відпустці) були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі №46/381 колегії суддів у складі: Кропивної Л.В. - головуючий суддя, суддів Калатай Н.Ф., Синиці О.Ф.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому висловилося про законність рішення суду першої існтанції та вважало безпідставними заявлені позовні вимоги та заперечувало їх у повному обсязі.
У судове засідання з'явився представник відповідача, а представник позивача, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду апеляційної скарги, - не з'явився.
Розгляд апеляційної скарги колегія суддів вважає можливим у відсутність представника апелянта , зважаючи на те, що його повідомлено належним чином про місце та час розгляду апеляційної скарги, про що свідчить отримання судом апеляційної інстанції зворотного повідомлення про отримання апелянтом ухвали про прийняття його апеляційної скарги до розгляду , та докладним викладенням ним своєї правової позиції з привод оскаржуваного ним судового акту.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, який взяв участь у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України (далі - ГК України) грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Нормативним актом, який регулює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" 19 лютого 1993 року N 15-93 (далі - Декрет). Відповідно до цього акту Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Індивідуальні ліцензії, зокрема, видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, а саме: з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п.1, підпункти "в", "г" п.4 Декрету). Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на проведення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Порядок видачі ліцензій банкам та перелік банківських операцій, які ліцензуються, закріплені у Законі України "Про банки і банківську діяльність" (Глава 3; ст. 47).
Як вірно встановлено місцевим господарським судом , відповідач на момент укладення кредитного договору № 30/КВ-08 від 01.10.2008 р із ПП "Тернопільська фірма "Будівельник" мав право на здійснення валютних операцій, про що свідчать належним чином засвідчені копії банківської ліцензії, а також дозволу і додатку до цього дозволу на проведення валютних операцій ( а.с. 63- 66).
Крім того, судова колегія апеляційного суду встановила, що за нормами п.1.5. "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483, дозволено використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується з висновками Господарського суду міста Києва про відсутність підстав для отримання банком індивідуальної ліцензії.
Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта, згідно з якими відсутність у кредитному договорі умови щодо відповідальності кредитора має наслідком незаконність укладеного договору , з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст.180 ГК України).
В силу диспозитивного характеру цивільних правовідносин та свободи договору , що відтворено у ч. 3 ст. 6 ЦК України , сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
За змістом пункту 10.9 спірного договору текст оспорюваного позивачем договору відображав дійсні наміри сторін. Як вказали договірні сторони , “з укладенням цього договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов ,які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору”.
За даних обставин , а також виходячи із структурно-системного аналізу інших положень ЦК та ГК України, судова колегія апеляційного суду не знайшла законних підстав для визнання спірного договору недійсним через відсутність у його тексті умови , з приводу якої між сторонами не було спору на момент укладення договору .
Як вірно встановив суд першої інстанції кожна сторона, у відповідності до ст.33 Господарського процесуального кодексу, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують , обставини справи судом першої інстанції встановлені повно та об'єктивно, доказам по справі надана належна юридична оцінка, відтак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду.
З огляду на наведене та керуючись ст. ст. 12, 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 року у справі №46/381 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" - без задоволення.
2. Матеріали справи №46/381 повернути до Господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді
11.11.10 (відправлено)