01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 42/200
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Залерцов М.О. (дов. № 294 від 01.10.2010р.),
від відповідача - Саєнко О.Д. (дов. № 77 від 04.10.2010р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.07.2010
у справі № 42/200 ( )
за позовом ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до ЗАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця"
про стягнення 347 846,49 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі № 42/200 в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі №42/200 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” було прийнято до провадження.
Відповідачем надано відзив у якому він заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2003 року між сторонами у справі було укладено договір № 01721/5-02 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір).
За умовами п. 1 Договору позивач зобов'язався надавати послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач зобов'язується розраховуватися за вищевказані послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. № 65.
Відповідно до п. 2.2 Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Кількість поданої води згідно п.п. 3.1, 3.2 договору передбачено визначати за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.
Кількість стічних вод згідно п. 3.3 договору визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.
Строк оплати за договором відповідно до умов п. 3.5 встановлений п'ять днів з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.
Згідно п. 5.2 Договору у випадку прийняття органами виконавчої влади рішень щодо змін порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без їх узгодження сторонами.
Відповідно до розділу 7 договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.
Спір у даній справі виник у зв'язку з нарахуванням відповідачу у період грудень 2008 року - березень 2009 року вартості послуг з постачання води у розмірі 331967,89 грн. за тарифами, які скасовані указами Президента України.
У період грудень 2008 року - березень 2009 року відповідачем спожито послуг за Договором у розмірі 75262 куб.м.
За період грудень 2008 року - березень 2009 року відповідачем сплачено грошові кошти за послуги згідно Договору у розмірі 126440,16 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень та не заперечується сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач нараховував відповідачу плату за послуги з постачання води у період грудень 2008 року - березень 2009 року відповідно до тарифів, що були затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а саме № 1661 від 27.11.2008р., № 1780 від 25 грудня 2008 р., № 127 від 5 лютого 2009 р.
Указами Президента України № 1199/2008 від 24 грудня 2008 р., № 65/2009 від 3 лютого 2009 р., № 76/2009 від 9 лютого 2009 р. зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у сторін у даній справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на послуги водовідведення, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за ці послуги на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.
Щодо визначення тарифу, за яким необхідно обрахувати вартість наданих позивачем та отриманих відповідачем послуг за Договором, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в цій частині помилковими та зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції для обрахунку послуг за договором у період грудень 2008 року - березень 2009 року застосував розпорядження Київської міської державної адміністрації “Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої” № 1127 від 28.08.2007 р.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України “Про столицю - місто-герой Київ” міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України “Про столицю - місто-герой Київ” міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Рішенням від 11 березня 1999 року № 161/262 Київська міська рада сформувала власний виконавчий орган на базі Київської міської державної адміністрації.
Відповідно до Закону України “Про столицю - місто-герой Київ” та рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року № 21-рп/2003 Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996 року право встановлювати тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення, які надаються суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності для всіх споживачів, і комплекс робіт, пов'язаних з відпуском цим суб'єктам води та її очищенням делеговано Київській міській державній адміністрації (п. 16).
Такі повноваження Київська міська державна адміністрація мала до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 р. № 342, якою внесено зміни до постанови № 1548 від 25.12.1996 року та пункт 16 визнано таким, що втратив чинність.
Таким чином, у спірний період єдиним органом, який у межах міста Києва мав право на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги є Київська міська рада, а на виконання делегованих повноважень - виконавчий орган Київради, який відповідно до ст. 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” очолює міський голова, який зокрема, підписує рішення ради та її виконавчого комітету, здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету, видає розпорядження у межах своїх повноважень.
При цьому, міському голові не надано повноваження щодо встановлення цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.
Відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет міської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються міським головою.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” на виконання власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003р. № 21-рп/2003, однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Київський міський голова виконує функції голови Київської міської державної адміністрації за законом. Особа, обрана Київським міським головою, відповідно призначається головою Київської міської державної адміністрації.
Таким чином, законодавством розмежовуються повноваження Київського міського голови (голова Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради) та голови Київської міської державної адміністрації, які на виконання своїх та делегованих повноважень видають акти:
у формі рішення - як особа, що очолює виконавчий орган Київської міської ради, міський голова;
у формі розпорядження - як особа, що очолює державний виконавчий орган, голова державної адміністрації.
Зазначене розпорядження № 1127 від 28.08.2007р. підписані одноособово головою Київської міської держадміністрації без зазначення щодо використання повноважень міського голови як голови органу місцевого самоврядування, а отже відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” такі розпорядження підлягають державній реєстрації у відповідному органі юстиції (Головному управлінні юстиції у місті Києві) в установленому органом порядку і набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності згідно Указу Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”.
Оскільки назване розпорядження Київської міської державної адміністрації не було зареєстровано у органах юстиції, воно відповідно не набрало чинності, а отже, у позивача суду першої інстанції відсутні підстави для їх застосування до спірних правовідносин.
Також, колегія суддів вважає, що розпорядження про затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги, які прийняті після набрання чинності постановою КМ України від 11.05.2005 р. № 342, прийнято Київською міською державною адміністрацією без необхідних повноважень, оскільки таке право є компетенцією Київської міської ради як органу місцевого самоврядування та може бути делеговано її виконавчому органу або Київській міській державній адміністрації.
Доказів на підтвердження делегування повноважень Київській міській державній адміністрації щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, сторонами не надано.
Таким чином, колегія суддів вважає, що застосування тарифів на послуги з водопостачання, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 р. є безпідставним.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Чинним у період з 01.12.2006 року по 25.05.2008 року, розпорядженням Київської міської державної адміністрації “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення” від 28.08.2002р. № 1680, зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 30 серпня 2002 р. за № 66/449, передбачено тариф на водовідведення стічних вод у каналізаційну мережу в розмірі 0,47 грн. (без ПДВ) за 1 куб.м наданих послуг з водопостачання та водовідведення, який необхідно застосувати для визначення вартості наданих позивачем та отриманих відповідачем послуг.
Таким чином, за спірний період позивачем було надано послуг в розмірі: 75262 м3 (об'єм спожитої води) * 0,564 (тариф) на загальну суму 42447,77 грн.
Відповідачем сплачено за надані послуги грошові кошти в розмірі 126440,16 грн., що перевищує вартість послуги спожитої протягом спірного періоду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Згідно ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що у відповідача відсутня заборгованість за отримані згідно Договору послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апелянтом не надано беззаперечних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі № 42/200 - без змін.
Матеріали справи № 42/200 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді