01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 30/190
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Калінчук В.В. дов. №044/24-17 від 12.01.2010 року
від відповідача: Рудницький С.С. дов. №2230 від 26.07.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2010
у справі № 30/190 ( .....)
за позовом Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
про стягнення 13 100,71 грн.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спец житлофонд” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором оренди житлового приміщення № 3879 від 07.10.05 року в сумі 13 100,71 грн. (6684.09 грн. - матеріальні збитки, 6416,62 грн. -неустойка).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Договору оренди житлового приміщення № 3879 від 07.10.05. своєчасно не звільнив орендоване приміщення та не передав його по акту приймання-передачі позивачу.
27.09.2010р позивачем в судовому засіданні було надані уточнення позовних вимог, відповідно до яких останній просив суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 8602,90грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 року у справі №30/190 позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спец житлофонд” задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс» на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спец житлофонд” 8 602 (вісім тисяч шістсот дві) грн. 90 коп. - неустойки, 102 (сто дві) грн. 00 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку, своє зобов'язання щодо повернення орендованого приміщення не виконав, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 року у справі №30/190, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача в частині суми неустойки задовольнити частково - 2623,08 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було застосовано строк позовної давності в один рік щодо стягнення неустойки. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення неустойки за період з 03.06.2009 року по 03.12..2009 року з урахуванням строку позовної давності підлягають задоволенню в сумі - 2623,08грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2010 року.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 року у справі 30/190 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача в частині суми неустойки задовольнити частково - 2623,08 грн.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2010 року у справі 30/190.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
Рішенням Київської міської Ради від 01.03.01. № 217/1194 «Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд”, шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП “Київжитлоспецексплуатація” було створено комунальне підприємство “Спец житлофонд”.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12.11.01. № 2419 “Про будинки Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спец житлофонд”, будинок № 10 по вул. Борщагівській закріплено за Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спец житлофонд” на праві повного господарського відання, як будинок маневреного фонду.
07.10.05. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального значення “Спец житлофонд” (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Україна житло - сервіс” (Орендар) було укладено Договір оренди житлового приміщення № 3879 (далі - Договір)
Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець надає, а Орендар, на визначений у п. 5.1 термін, приймає в орендне користування житлове приміщення з характеристикою, викладеною у п. 1.2, оплатою, визначеною у розділі 2.
Згідно п. 1.2 Договору визначено, що предметом Договору є житлове приміщення: квартира № 139 у будинку № 10 на вул. Борщагівській, з характеристикою: житлова площа - 25,5 кв. м, загальна площа 41,4 кв. м.
Пунктом 5.1 Договору, сторони погодили строк дії даного Договору з 07.10.05 року по 01.04.06 року.
Відповідно до п. 5.3. Договору сторони визначили, що після закінчення терміну дії Договору, або у випадку відмови Орендаря від оренди житлового приміщення, житлове приміщення передається Орендодавцю за актом прийому - передачі.
В зв'язку з тим, що після закінчення строку дії Договору відповідач продовжував користуватись спірним житловим приміщенням, у відповідності до вимог п. 2. ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 764 Цивільного кодексу України, строк дії Договору було продовжено з 02.04.06року до 25.09.06 року, з 26.09.06 року до 21.03.07 року, з 22.03.07 року до 14.09.07 року, з 15.09.07 року до 10.03.08 року.
Оскільки строк дії Договору закінчився 10.03.08 року, відповідачу засобами поштового зв'язку було направлено заяву про припинення строку дії Договору від 11.03.08. № 044/24 - 2539 (повідомлення про вручення поштового відправлення від 13.03.08.).
Спір виник внаслідок того, що після закінчення строку дії Договору відповідач орендоване приміщення не звільнив та продовжував ним безпідставно користуватись з 11.03.08 року по 31.10.09 року, в зв'язку з чим позивач на підставі норм ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на користь позивача неустойку в розмірі 8 602,90 грн.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі, строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Згідно ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно ч. 3 статті 18 вищевказаного Закону України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до ч1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ч.2 ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки за користування річчю за час прострочення.
Розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.
Таким чином, за умовою вказаної вище правової норми позивач має право стягнути з відповідача неустойку за весь час безпідставного користування приміщенням без обмеження будь - якими строками, оскільки нормами ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення зобов'язання.
Крім того, відповідно до п. 3.2.5. Договору, сторонами погоджено, що Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщення за кожний місяць прострочення його звільнення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при регулюванні спірних орендних правовідносин, ст. 785 Цивільного кодексу України є спеціальною по відношенню до ст. 232 Господарського кодексу України (яка є загальною та обмежує строк нарахування штрафних санкцій у всіх випадках, якщо інше не встановлено договором, або законом).
Враховуючи те, що відповідач житлове приміщення після закінчення строку дії договору оренди позивачу не повернув, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про обґрунтованість позовної вимоги та стягнення з відповідача 8602,90 грн. неустойки.
Колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює твердження відповідача щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків. Необхідно нагадати, що за правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді. Доцільним, але не обов'язковим, видається подання такої заяви у письмовому вигляді і у межах цивільного судочинства.
За змістом ст. 267 Цивільного кодексу України вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до Листа Вищого господарського суду від 07.04.2008, № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" на відміну від імперативного правила статті 75 ЦК УРСР, яке передбачало обов'язковість застосування позовної давності, частина третя статті 267 ЦК України передбачає можливість застосування цього правового інституту лише за заявою сторони. Господарський суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.
Матеріали справи не містять заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки до винесення рішення у справі.
Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції.
Таким чином, апеляційна інстанції позбавлена права прийняти до розгляду заяву про застування строку позовної давності на стадії апеляційного провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2010 року у справі №30/190 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 року у справі №30/190 залишити без змін.
Матеріали справи № 30/190 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді