01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 17/240
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Нєсвєтову Н.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Саєнко Ю.М. (дов. б/н від 22.04.2010);
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Семененко В.І. (посвідчення №137 від 15.07.2004);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської державної адміністрації
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.09.2010
у справі № 17/240 ( .....)
за позовом ТОВ "Фірма "Т.М.М."
до Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської державної адміністрації
третя особа Генеральна прокуратура України
про визнання недійсним договору
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2010 у справі №17/240 позовні вимоги задоволені: визнано недійсним Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №582 від 26.09.2008р., укладений між фірмою “Т.М.М”- Товариством з обмеженою відповідальністю, Головним управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації та Генеральною прокуратура України; стягнуто з Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації на користь фірми “Т.М.М”- Товариства з обмеженою відповідальністю судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, Головне управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В апеляційній скарзі відповідач наголошує, що відносини сплати пайового внеску було в повній мірі регламентовано та регульовано рішенням Київської міської ради від 17 січня 2008 р. № 3/4475 «Про бюджет міста Києва на 2008 рік», зокрема, Додатком №19 до цього рішення.
В свою чергу, твердження суду першої інстанції, про те, що на момент укладення спірного Договору Рішення № 271/431, не було чинним, а відтак, спірний Договір не відповідає чинному на дату його укладання законодавству, оскільки , на думку скаржника, місцевим господарським судом невірно застосовано ч.1 ст. 648 Цивільного кодексу України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу третя особа повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення.
Ухвалою від 08.10.2010 розгляд справи було призначено на 02.11.2010р.
В судове засідання з'явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №09834040 (а.с.92).
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.07.2010р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, по розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у засіданні суду апеляційної інстанції не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м. Києва за наявними у справі матеріалами без представника відповідача.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, колегія суддів встановила наступне:
Фірма «Т.М.М.» - ТОВ звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 582 від 26.09.2008 р. (далі - Договір).
Позовні вимоги мотивовано тим, що, як вбачається з умов Договору, його укладено відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 р. № 271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (з подальшими змінами), в той час як вказане рішення з 01.09.2008 р., тобто ще до укладення Договору, втратило свою чинність, а отже, вказаний Договір не є дійсним та не породжує жодних прав та обов'язків сторін.
Крім того, 25.12.2008р. було прийнято Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», який набрав чинності 14.01.2009р., відповідно до п. 11 ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень якого втратив свою чинність п. 5 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», у зв'язку з чим Київрада не має такої функції як залучення коштів замовників будівництва в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
В свою чергу, сплата пайового внеску відповідно до положень ст.ст. 175, 177 Господарського кодексу України є добровільною та здійснюється за умови здійснення будівництва, а спірним договором встановлено шість видів відповідальності позивача за порушення грошових та інших зобов'язань, у той час, як жодних штрафних санкцій для відповідача в договорі не передбачено.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, тобто не скористався наданим йому ГПК України процесуальним правом на судовий захист.
Ухвалою від 05.07.2010 Господарський суд м.Києва залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Генеральну прокуратуру України.
Третя особа в письмових поясненнях зазначила, що вона є стороною спірного Договору, однак жодних прав та обов'язків вона за вказаним Договором не несе. Крім того, третя особа зауважила на тому, що спірний Договір укладено на підставі рішення Київради від 27.02.2003 р. № 271/431, яке втратило чинність на дату укладення Договору.
Колегія суддів підтримує правову позицію суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав:
Між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ, Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації та Генеральною прокуратурою України було укладено Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно -транспортної інфраструктури міста Києва № 582 від 26.09.2008.
В преамбулі Договору сторони зазначили, що цей Договір укладається до рішення Київради від 27.02.2003 №271/431 (із змінами внесеними рішеннями Київради «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» від 12.02.2004 №14/1223, від 28.12.2004 №1051/2461, від 27.12.2005 №622/3083, від 31.10.2006 №122/179 та від 28.12.2006 №530/587).
Відповідно до п. 1.1 Договору предметом Договору є сплата позивачем пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м.Києва (пайовий внесок), у зв'язку з будівництвом житлового будинку (загальна площа квартир 31841,36 кв. м.) з вбудованими приміщеннями загальною площею 3054,38 кв. м. (в т. ч. площа спортивно-оздоровчого комплексу 1498,94 кв. м., бару -131,50 кв. м., офісних приміщень -1423,94 кв. м.), підземним паркінгом площею 7072,76 кв. м. та відкритою автостоянкою площею 355,50 кв. м. у провулку Лабораторному, 7 у Печерському районі м. Києва.
В п. 1.3 Договору сторони передбачили, що розмір пайового внеску згідно з розрахунками 1, 2, 3, 4, 5 та 6 становить 16596,40 тис. грн. (без ПДВ).
Приписами ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - Договір), а саме, ч.ч. 1-3, 5, 6, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В свою чергу, нормами ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Частиною 1 п. 2 зазначеної постанови зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
В свою чергу, в ч. 1 ст. 648 ЦК України законодавець зазначив, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
Спірний Договір було укладено відповідно до Рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (далі - Рішення № 271/431).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Рішення Київської міської ради від 17 січня 2008 р. № 3/4475 «Про бюджет міста Києва на 2008 рік» Рішення № 271/431 втратило чинність з 1 вересня 2008 року.
В свою чергу, спірний Договір було укладено 26.09.2008, тобто, на момент укладення Договору Рішення № 271/431, відповідно до якого укладений Договір, вже не було чинним, а відтак, Договір не відповідає чинному на дату його укладення законодавству.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог, а тому позовні вимоги про визнання недійсним Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 582 від 26.09.2008 р. є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що Рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» до якого укладений спірний Договір є чинним.
Посилання скаржника на те, що відносини сплати пайового внеску було в повній мірі регламентовано та регульовано рішенням Київської міської ради від 17 січня 2008 р. № 3/4475 «Про бюджет міста Києва на 2008 рік», зокрема Додатком №19 до цього рішення, документально не доведено.
Стосовно невірного застосування судом першої інстанції норм ст. 648 ЦК України, то слід зазначити наступне:
В преамбулі Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно -транспортної інфраструктури міста Києва № 582 від 26.09.2008 сторони чітко зазначили, що цей Договір укладається до рішення Київради від 27.02.2003 №271/431 (із змінами внесеними рішеннями Київради «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» від 12.02.2004 №14/1223, від 28.12.2004 №1051/2461, від 27.12.2005 №622/3083, від 31.10.2006 №122/179 та від 28.12.2006 №530/587).
В свою чергу, відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
Таким чином, місцевим господарським судом правильно застосовано норми чинного законодавства, а саме, ч.1 ст. 648 ЦК України.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2010 у справі №17/240 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2010 у справі №17/240 залишити без змін, а апеляційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації - без задоволення.
2. Матеріали справи № 17/240 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді Нєсвєтова Н.М.