01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 30/136
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Калинчук В.В. (дов. № 044/24-47 від 12.01.2010р.),
від відповідача - Ніколаєнко В.В. (дов. № 1875 від 07.06.2010р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2010
у справі № 30/136 ( )
за позовом Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
про стягнення 9141,44 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2010 р. у справі № 30/136 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” 6 441,60 грн. неустойки, 66,31 грн. державного мита та 153,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 3 467,03 грн. матеріальних збитків - в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2010 р. та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково в сумі 1964,16 грн. неустойки.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс”.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2005р. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального значення “Спец житлофонд”(Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Україна житло - сервіс”(Орендар) укладено Договір оренди житлового приміщення № 3887 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець надає, а Орендар, на визначений у п. 5.1 термін, приймає в орендне користування житлове приміщення з характеристикою, викладеною у п. 1.2, оплатою, визначеною у розділі 2.
Згідно п. 1.2 Договору визначено, що предметом Договору є житлове приміщення: квартира № 178 у будинку № 10 на вул. Борщагівській, з характеристикою: житлова площа -15,00 кв. м, загальна площа 31,00 кв. м.
Згідно п. 2.2 Договору, сторонами погоджено, що розмір орендної плати за користування спірним приміщенням становить 163,68 грн. на місяць.
У відповідності до п. 5.1 Договору, сторони погодили строк дії даного Договору з 07.10.05. по 01.04.06.
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” строк дії договору був продовжений до 10.03.2008р.
Строк дії Договору закінчився 10.03.2008р., у зв'язку з направленням відповідачу засобами поштового зв'язку заяву про припинення строку дії Договору від 11.03.08. № 044/24 - 2543, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 13.03.2008р.
Згідно ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У п. 5.3. Договору сторони погодили, що після закінчення терміну дії Договору, або у випадку відмови Орендаря від оренди житлового приміщення, житлове приміщення передається Орендодавцю за актом прийому - передачі.
Відповідач орендоване приміщення не звільнив та продовжував ним безпідставно користуватись після закінчення строку дії Договору, що не заперечується сторонами.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України зазначено, що до складу збитків, зокрема, відноситься неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка задала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Таким чином, особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона отримала б відповідну вигоду у разі, якщо б її право було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Будь-яких доказів наявності у позивача наміру передачі спірного житлового приміщення у платне користування іншому орендарю після 10.03.2008р. господарському суду не надано.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
А за таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 467,03 грн. матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки такі вимоги грунтуються на припущеннях та не підтвердженні будь-якими доказами.
Крім того, позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення неустойку за період з 11.03.2008р. по 30.04.2009р. в розмірі 6441,60 грн. за невиконання зобов'язання повернути орендоване приміщення, що передбачено п. 5.3 Договору та ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, зазначеною нормою законодавства передбачено присікальний строк для нарахування неустойки у разі, якщо інший строк не визначений в укладеному сторонами договорі, або іншому законі.
Саме таким законом, на думку колегії суддів, є Цивільний кодекс України, який містить норму ч. 2 ст. 785, а саме: “якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення”.
Зазначеною нормою установлено право наймодавця вимагати сплати неустойки за весь час прострочення виконання наймачем зобов'язання з повернення найманої речі, в даному випадку орендованої квартири, що є предметом Договору оренди житлового приміщення № 3887 від 07.05.2005р.
Таким чином, безпідставними є посилання апелянта на помилковість висновків суду першої інстанції щодо незастосування шестимісячного строку нарахування неустойки, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Також безпідставними є доводи скаржника на застосування до спірних правовідносин скороченого строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки, передбаченого ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, згідно якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 2 - 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідачем не було подано заву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин у суді першої інстанції, а подача такої заяви до суду апеляційної інстанції унеможливлює її прийняття та розгляд, оскільки згідно ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6441,60 грн. неустойки за період прострочення зобов'язання з повернення орендованого приміщення, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання такого обов'язку у період з 11.03.2008р. по 31.10.2009р.
Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2010р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2010р. у справі № 30/136 - без змін.
Матеріали справи № 30/136 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді