01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.10.2010 № 7/102-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Петриненко О.М. дов. б/н від 05.01.2010 року
від відповідача: 1) не з'явились
2) не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПП "Південний Експрес"
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.07.2010
у справі № 7/102-10 ( .....)
за позовом Підприємство з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Автобрат"
до ПП "Південний Експрес"
СПД - фізична особа ОСОБА_2
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 16 760, 29 грн
На розгляд господарського суду Київської обалсті передані вимоги Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОБРАТ” Приватного підприємства “Південний Експрес” та до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 16 760,29 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Приватним підприємством “Південний Експрес” зобов'язань за договором №43 про надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом від 11.06.2009 року, зокрема, щодо оплати наданих Підприємством з іноземними інвестиціями Товариством з обмеженою відповідальністю “АВТОБРАТ” послуг та невиконанням Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за договором поруки №9 від 30.11.2009 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.07.2010 р. у справі №7/102-10 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства “Південний Експрес” на користь Підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю “АВТОБРАТ” 4 183 (чотири тисячі сто вісімдесят три) грн. 60 коп. основного боргу, 6 417 (шість тисяч чотириста сімнадцять) грн. 00 коп. штрафу, 561 (п'ятсот шістдесят одну) грн. 42 коп. пені, 415 (чотириста п'ятнадцять) грн. 35 коп. інфляційних втрат, 128 (сто двадцять вісім) грн. 77 коп. 3% річних та судові витрати: 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 42 коп. державного мита та 83 (вісімдесят три) грн.47 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю “АВТОБРАТ” 150 (сто п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу та судові витрати: 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 42 коп. державного мита та 83 (вісімдесят три) грн.47 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що доказів оплати в повному обсязі вартості наданих послуг у відповідності до п. 4.5. договору, а також доказів виконання взятого на себе зобов'язання поручителем, СПД ОСОБА_2, в розмірі 150,00 грн., відповідачі суду не надали. Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємства “Південний Експрес” суми основного боргу в розмірі 4 183,60 грн., та про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 150,00 грн. є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Крім цього, оскільки факт прострочення виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості наданих послуг доведено позивачем належними та допустимими доказами, судом першої інстанції стягнуто 6417,00грн. штрафу, 561,42 грн. пені, 415,35 грн. інфляційних втрат та 128,77 грн. - 3% річних.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.07.2010 р. у справі №7/102-10 в частині неправомірного застосування подвійного стягнення неустойки.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд застосував за порушення зобов'язання двічі неустойку, оскільки діюче цивільне законодавство України під неустойкою розуміє штраф та пеню.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.09.2010 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 22.09.2010 року представників відповідача 1 та відповідача 2, колегією суддів ухвалою від 22.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 06.10.2010 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача 1, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 27.07.2010 р. у справі №7/102-10.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання 06.10.2010 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідачі не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.10.2010року за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
11.06.2009року між Підприємством з іноземними інвестиціями Товариством з обмеженою відповідальністю “АВТОБРАТ”(перевізник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством “Південний Експрес”(експедитор за договором, відповідач 1 у справі) було укладено договір №43 про надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом (далі - договір №43).
Згідно п. 1.1 договору №43 перевізник зобов'язався здійснити перевезення вантажу в строки, які узгоджені сторонами і вказані в заявці, справним вантажним транспортом відповідної вантажопідйомності, а експедитор прийняв на себе зобов'язання провести оплату за перевезення у відповідності з умовами договору, діючим законодавством України, вимогами міжнародних Конвенцій і домовленостей в галузі міжнародних перевезень.
На основі договору перевізник здійснює перевезення вантажу в строки, які узгоджені сторонами та вказані в заявці, наданій експедитором, справним вантажним транспортом відповідної вантажопідйомності (п. 2.1. договору).
У відповідності з п. 4.2. договору ціни, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень), узгоджуються в заявці, додатково перед кожним перевезенням.
Пунктом 4.4. договору передбачено, що після виконання робіт і послуг по даному договору сторони не пізніше 5 календарних днів з моменту закінчення робіт підписують акт прийому-передачі робіт, який є підставою для виставлення рахунку на оплату послуг за вказаний в акті період. При відмові перевізника від підписання акту він зобов'язаний в ті ж строки надіслати мотивовану відмову від підписання акту здачі-прийому робіт.
Згідно 4.5 договору визначено, що після підписання акту прийому-передачі робіт перевізником, виставляється рахунок за виконану роботу. Оплата послуг перевізника здійснюється на протязі 10 банківських днів після вигрузки автомобіля.
Відповідно до п. 10.1. договору він вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2008 року. З усних пояснень представника позивача у судовому засіданні та з наявних в матеріалах справи документів, господарським судом встановлено, що під час оформлення договору мала місце помилка, а тому слід вважати, що дія договору була встановлена сторонами до 31.12.2009 року.
Пунктом 10.3 Договору передбачено, що якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить в письмовій формі про своє бажання розірвати договір, то він вважається продовженим сторонами на той же строк і на тих же умовах (п. 10.3. договору).
Жодною із сторін не подано суду доказів звернення одна до одної у визначений договором строк і формі з заявою про його розірвання, а тому господарський суд вважає, що договір №43 від 11.06.2009 року пролонгований сторонами і є чинним на момент розгляду спору у господарському суді.
На забезпечення договору №43 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АВТОБРАТ” (кредитор за договором, позивач у справі) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) 30.11.2009 року був укладений договір поруки №9 (далі -договір поруки) , відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за неналежне виконання Приватним підприємством “Південний Експрес”зобов'язань за договором №43 від 11.06.2009 року та заявкою №1 від 11.06.2009 року укладених між ПІІ ТОВ “АВТОБРАТ”та ПП “Південний експрес”.
Відповідно до п. 2.1. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором лише за часткове виконання боржником зобов'язань за договором №43 від 11.06.2009 року, укладеного між кредитором та боржником, а саме: поручитель відповідає за виконання боржником зобов'язань перед кредитором на суму 150,00 грн.
Пунктом 2.3. договору поруки сторони визначили, що в разі невиконання боржником встановлених договором №43 від 11.06.2009 року зобов'язань, в обумовлений угодою строк, поручитель, як солідарний боржник в частині передбаченій п. 2.1. договору, зобов'язаний виконати в цій частині таке зобов'язання на користь кредитора, протягом п'яти днів з моменту заявлення кредитором відповідної вимоги.
Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до припинення забезпеченого ним зобов'язання, тобто до повного виконання боржником свого зобов'язання перед кредитором (п. 4.1. договору поруки).
На підставі письмової заявки №1 від 11.06.2009 року відповідача 1, яка була узгоджена сторонами, позивач взяв на себе зобов'язання з перевезення вантажу за маршрутом м.48012 Bagnacavallo (RA) (Італія) -м. Київ зі строком доставки 22.06.2009 року.
Вартість перевезення встановлена сторонами у сумі 450 євро по курсу НБУ на момент розвантаження в Києві+30 євро (затаможка)+200 грн. (печатки), що в гривнях по курсу НБУ становить 5 333,60 грн.
Пунктом 3 додаткових умов заявки №1 від 11.06.2009 року сторонами було погоджено, що за несвоєчасну подачу автомобіля, затримку автомобіля при навантаженні, розвантаженні винна сторона сплачує штраф в розмірі 200 євро за одну добу.
На виконання умов договору позивач надав відповідачеві 1 послуги з перевезення вантажу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної №024265.
У відповідності до умов договору позивачем було виставлено Приватному підприємству “Південний Експрес” рахунок-фактура №09-25/06 від 25.06.2009 року на суму 7 472,00 грн., з яких 5 333,00 грн. вартість наданих послуг по перевезенню вантажу та 2 139,00 грн. штраф за понаднормований простій автомобіля, згідно п. 3 заявки №1 від 11.06.2009 року, та акт виконаних робіт.
Позивач зазначає, що порушення умов договору №43, а саме п. 4.5., оплата шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 10-ти банківських днів, а саме до 09.07.2009 року (враховуючи дату відвантаження 25.06.2009 року) відповідачем 1 здійснена не була.
Позивач звернувся до відповідача 1 з претензією №25 від 27.10.2009 року, в якій позивач заявив вимогу сплатити заборгованість за надані послуги по перевезенню вантажу у розмірі 5 333,00 грн., а також вимогу сплатити штраф за понаднормований простій автомобіля (3 доби) в розмірі 6 417,00 грн. та пеню в розмірі 763,11 грн.
Надіслана претензія залишена відповідачем 1 без відповіді та задоволення.
У відповідності з умовами договору поруки №9 від 30.11.2009 року кредитор (позивач у справі) повідомив поручителя (відповідач 2) -Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про невиконання боржником своїх зобов'язань за договором №43 від 11.06.2009 року.
У відповідь на звернення позивача СПД ОСОБА_2 листом №68 від 04.01.2010 року повідомив про відсутність фінансових можливостей для виконання своїх зобов'язань як солідарного боржника за договором поруки №9 від 30.11.2009 року.
26.02.2010 року відповідач 1, ПП “Південний Експрес”, частково погасив суму основного боргу у розмірі 1 000,00 грн., що підтверджується наданою представником позивача копією банківської виписки по його особовому рахунку.
Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення вантажу становить 4 333,60 грн. (5 333,60 грн. загальна вартість замовлених послуг-1 000,00 грн. сплачена відповідачем 1 вартість автопослуг).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Як передбачено приписами ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (термін).
Доказів оплати в повному обсязі вартості наданих послуг у відповідності до п. 4.5. договору, а також доказів виконання взятого на себе зобов'язання поручителем, СПД ОСОБА_2, в розмірі 150,00 грн., відповідачі суду не надали.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про стягнення з Приватного підприємства “Південний Експрес” суми основного боргу в розмірі 4 183,60 грн., та про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 150,00 грн. є законною та обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.6.1. договору №43 від 11.06.2009 року експедитор сплачує перевізнику понаднормований простій транспортного засобу, який виник з вини експедитора, під час переміщення чи на місцях навантаження/розвантаження із розрахунку 250 грн. за кожну повну добу понаднормованого простою, якщо інше не передбачено сторонами в поданій заявці. Допустимою нормою часу на навантаження/розвантаження і митне оформлення вантажу сторони домовились вважати -96 годин, якщо інше не визначено в заявці.
Пунктом 2 додаткових умов заявки №1 від 11.06.2009 року сторонами передбачений час під навантаження/розвантаження -48 годин+48 годин, а згідно п. 3 заявки за несвоєчасну подачу автомобіля, затримку автомобіля при навантаженні, розвантаженні винна сторона сплачує штраф в розмірі 200 євро за одну добу.
З міжнародної товарно-транспортної накладної вбачається, що автомобіль прибув до Київської регіональної митниці 20.06.2009 року та вибув 25.06.2009 року.
Беручи до уваги, що нормативний час на розвантаження автомобіля згідно п. 2 заявки №1 становить 48 годин (дві доби), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що понаднормований час становить 3 повні доби, а не чотири як помилково зазначає позивач в позовній заяві.
У претензії №25 від 27.10.2009 року позивач також визначає, що простій автомобіля при розвантаженні становив 3 доби.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про стягнення з відповідача 1 штрафу за простій автомобіля є правомірною.
Однак враховуючи, що простій становив три доби, а не чотири, заявлений позивачем розрахунок штрафу є невірним.
Судом першої інстанції було вірно здійснено розрахунок штрафу на підставі п. 3 додаткових умов заявки №1 від 11.06.2009 року, відповідно до якого з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 6 417,00 грн. (200євро*3 доби*10,695 грн. офіційний курс євро на дату розвантаження). В іншій частині позову, а саме в стягненні 2 139,00 грн. штрафу, судом правомірно відмовлено.
При цьому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки штраф за простій - за своєю суттю є санкцією за несвоєчасне виконання основного зобов'язання щодо перевезення вантажів за договорами-заявками та полягає в затримці автомобіля, а саме, перевищені встановленого договорами-заявками часу, визначеного для здійснення перевезення, навантаження, розвантаження, то включення суми штрафу до основної суми боргу, та нарахування на цю суму пені, інфляційних втрат та 3% річних є неправомірним.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт прострочення виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості наданих послуг доведено позивачем належними та допустимими доказами.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2. договору №43 від 11.06.2009 року сторони визначили, що у випадку прострочення платежу винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від суми платежу.
Беручи до уваги вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, дату розвантаження автомобіля (25.06.2009 року) та те, що відповідно до умов договору №43 відповідач 1 у справі повинен був сплатити вартість наданих послуг протягом 10 банківських днів після розвантаження автомобіля (тобто до 09.07.2009 року), строк нарахування пені розпочинається 10.07.2009 року та закінчується 10.01.2010 року.
Судом першої інстанції вірно здійснено перерахунок суми пені за вказаний термін (за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛІГА:Еліт 8.0.1.”) та на суму основного боргу, без врахування штрафу за понаднормований простій автомобіля, відповідно до якого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 561,42 грн. В іншій частині стягнення 1 764,94 грн. пені (2 326,36 грн. -561,42 грн.) правомірно відмовлено.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних -платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то колегія суддів дійшла висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.
Судом першої інстанції вірно здійснено перерахунок сум інфляційних нарахувань та 3% річних на суму основного боргу, без врахування штрафу за понаднормований простій автомобіля, відповідно до якого з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню 415,35 грн. (389,35 грн.+26,00 грн.) інфляційних втрат та 128,77 грн. (101,70 грн.+27,07 грн.) -3% річних. В іншій частині судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Судова колегія критично оцінює ствердження відповідача 1 про те, що стягнення разом пені та штрафу суперечить вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне:
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України)
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
Частини 2 та 3 статті на законодавчому рівні розгляда ють штраф та пеню як різновиди неустойки.
Відповідно кваліфікуючими озна ками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зо бов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналеж но виконаного зобов'язання.
У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними оз наками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконан ня (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоє часно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.1,2,3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Зміст договору становлять, по-перше, ті умови (пункти), які визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Як зазначено у ч. 1 ст. 638, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягнули згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені як істотні законом або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-пра вового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.
У зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Воля і волевиявлення учасників договору формуються насампе ред під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовід носин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється кон кретним змістом, набирає своєї «плоті та крові». Але в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, щодо розмірів законної неустой ки за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні. При визначенні окремих умов договору сторони можуть враховувати й взірцеві умови, вироблені практикою для договорів певного виду й опубліковані у пресі.
Свобода договору, як зазначалось, проявляється також у наділенні сторін правом включати в договір умови, які є характерними (істотними) для різних видів договорів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалось вище, відповідно до п.6.1. договору №43 від 11.06.2009 року експедитор сплачує перевізнику понаднормований простій транспортного засобу, який виник з вини експедитора, під час переміщення чи на місцях навантаження/розвантаження із розрахунку 250 грн. за кожну повну добу понаднормованого простою, якщо інше не передбачено сторонами в поданій заявці. Допустимою нормою часу на навантаження/розвантаження і митне оформлення вантажу сторони домовились вважати -96 годин, якщо інше не визначено в заявці. Ппунктом 2 додаткових умов заявки №1 від 11.06.2009 року сторонами передбачений час під навантаження/розвантаження -48 годин+48 годин, а згідно п. 3 заявки за несвоєчасну подачу автомобіля, затримку автомобіля при навантаженні, розвантаженні винна сторона сплачує штраф в розмірі 200 євро за одну добу.
Пунктом 6.2. договору №43 від 11.06.2009 року сторони визначили, що у випадку прострочення платежу винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від суми платежу.
Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним пунктів 6.1 та 6.2 Договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодиться з доводами скаржника, що стягнення пені та штрафу суперечить вимогам чинного законодавства України та загальним засадам цивільного законодавства.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 27.07.2010 р. у справі №7/102-10 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача 1(апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Південний Експрес” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 27.07.2010 р. у справі №7/102-10 залишити без змін.
Матеріали справи № 7/102-10 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді