01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 05-6-50/243
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військовий прокурор Севастопольського гарнізону
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.07.2010
у справі № 05-6-50/243 ( .....)
за позовом Військовий прокурор Севастопольського гарнізону
до ТОВ "Міжнародний аеропорт "Херсонес"
Севастопольська міська державна адміністрація
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним договору
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерств оборони України, Військової частини А 4515 до Товариства з обмеженою відповідальністю, “Міжнародний аеропорт “Херсонес”, Севастопольської міської державної адміністрації про визнання недійсним договору про встановлення обмеженого речового права - права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), укладений 17 лютого 2009 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Міжнародний аеропорт “Херсонес”.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 року у справі № 05-6-50/243 у прийнятті позовної заяви відмовлено, позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачу на підставі п.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала господарського суду першої інстанції мотивована тим, що позов військового прокурора Севастопольського гарнізону про визнання недійсним договору повинен розглядатись відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 року у справі № 05-6-50/243 та направити справу на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 року апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 20.10.2010 року.
Представники сторін та прокурор в судове засідання 20.10.2010 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 20.10.2010року за відсутності представників сторін та прокурора.
Відповідно до ч.5 ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши оскаржувану ухвалу на предмет правильності застосування господарським судом м. Києва норм процесуального та матеріального права, дійшла висновку що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням позовних матеріалів для розгляду до господарського суду м Києва з наступних підстав.
Згідно ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Відповідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначено ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, зокрема ними є:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство.
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери.
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Відповідно до п. 1.6 Рекомендацій Вищого господарського суду від 02.02.2010, № 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" в порядку господарського судочинства розгляду підлягають, зокрема, такі категорії спорів:
- з питань набуття та реалізації юридичними особами (в т. ч. суб'єктами підприємницької діяльності), органами місцевого самоврядування та державою права на земельні ділянки;
- визнання незаконними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання у користування, припинення права власності на ділянки, вилучення земельних ділянок із користування;
- пов'язані із захистом права власності або права користування земельною ділянкою (в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку);
- про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок;
- про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;
- пов'язані з набуттям, зміною та припиненням права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
- про встановлення, зміну та припинення земельного сервітуту;
- про стягнення заборгованості з орендної плати за договором користування земельною ділянкою;
- інші спори, пов'язані з правами суб'єктів господарювання на земельні ділянки.
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) є речовим правом на земельну ділянку, врегульованим главою 34 ЦК України та главою 161 ЗК України. (п. 3.6 Рекомендацій Вищого господарського суду від 02.02.2010, № 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства").
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухали послався на Рішення Конституційного Суду від 01.04.2010 № 10-рп/2010 "У справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України" , яким визначено, що положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що відносини по договору про встановлення обмеженого речового права - права користування чужою земельною ділянкою для забудови є публічно-правовими, та позов Військового прокурора Севастопольського гарнізону про визнання недійсним вищевказаного договору повинен розглядатись відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Військовий прокурор звернувся до господарського суду з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації про визнання недійсним договору про встановлення обмеженого речового права - права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), укладеного 17 лютого 2009 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Міжнародний аеропорт “Херсонес”.(звернення до суду Військовим прокурором здійснено відповідно до вимог п. 1.6 Рекомендацій Вищого господарського суду від 02.02.2010, № 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства").
Крім цього, Військовий прокурор звернувся до відповідача не як до суб'єкта владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), а як до сторони господарських правовідносин.
В даному випадку має місце укладення господарської угоди, а не адміністративного договору в розумінні Рішення Конституційного суду України від 1 квітня 2010 року.
Севастопольська міська державна адміністрація, як сторона по даному договору не володіє і не здійснює по відношенню до іншої сторони договору будь-яких адміністративно-владних повноважень. Між сторонами відсутні будь-які публічно-правові відносини.
Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції щодо відмови у прийнятті позовної заяви на підставі п.1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України є помилковим та безпідставним.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 106 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
Таким чином, апеляційна скарга Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 року у справі № 05-6-50/243 - скасуванню, з направленням позовних матеріалів №05-6-50/243 на розгляд до Господарського суду м. Києва.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону задовольнити, ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 року у справі № 05-6-50/243 скасувати.
Позовні матеріали №05-6-50/243 передати на розгляд до Господарського суду м. Києва
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді