01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 6/387
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -ОСОБА_1, довіреність № б/н від 30.06.2010 року
від відповідача -Євченко В.Є., довіреність № 366/10 від 11.01.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.09.2010
у справі № 6/387 ( .....)
за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
до Публічне акціонерне товариство "Кредит Європа Банк"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним кредитного договору
В судовому засіданні 02.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 року у справі № 6/387 у позові Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Кредит Європа Банк” про визнання недійсним кредитного договору відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 02-4.1/8357 від 30.09.2010 року), в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 року у справі № 6/387 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Апелянт зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткова ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі і погашення кредиту.
На думку скаржника, норми статті 345 ГК України не містять рекомендаційного характеру, а прямо вказують на те, згоди яких саме істотних умов повинні досягнути суб'єкти господарювання під час укладання кредитного договору, в тому числі - відповідальності кредитодавця.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2010 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2010 року.
29.10.2010 року до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства „Кредит Європа Банк” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 року у справі № 6/387 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
При цьому, відповідач зазначає, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом з цим, позивачем та відповідачем при укладені спірного Кредитного договору було погоджено його істотні умов, а саме строк (п. 11.2), ціну (п. 2.6.2) та предмет (ст.1) Кредитного договору.
В судове засідання 02.11.2010 року з'явилися повноважні представники сторін та підтримали свої вимоги викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Кредит Європа Банк” про визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач в позовній заяві зазначав, що при укладені кредитного договору не було досягнуто згоди щодо істотних умов, а саме: відповідальності кредитодавця.
Залишаючи позов без задоволення, місцевий господарський суд встановив, що 12.05.2008 року між Закритим акціонерним товариством “Кредит Європа Банк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Кредит Європа Банк” (далі по тексту - банком), та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі по тексту - боржником) було укладено кредитний договір № 00010-EL-000000001037 (далі по тексту - Договір).
Відповідно до умов Договору банк надав боржнику на умовах повернення, строковості, платності споживчий кредит у розмірі 488 747,00 гривень строком користування 60 місяців із сплатою 18 % річних, виходячи із 360-ти календарних днів у році, а боржник зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити відсотки, плату за надання кредиту у встановлений даним Договором строк і виконати свої обов'язки за даним Договором у повному обсязі.
Дослідивши умови спірного договору й фактичні обставини справи, враховуючи те, що сторонами у справі було погоджено умови щодо предмету (ст. 1), ціни (п. 2.6.2) та строку дії договору (п. 11.2), місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що укладаючи спірний Договір сторони досягли згоди, щодо усіх його істотних умов.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст.20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78р. № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
За змістом ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (ч. 1 ст. 144 Господарського кодексу України).
В ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно статті 180 Господарського кодексу України та статті 638 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно до п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, за яким сторони при укладанні господарського договору зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу кредитним договором є правочин, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У кредитному договорі фіксуються всі основні умови кредитування, а саме мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (частина друга ст. 345 Господарського кодексу).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.05.2010 року між позивачем, ЗАТ „Кредит Європа банк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Кредит Європа Банк”, та відповідачем укладений кредитний договір № 00010-EL-000000001037.
Предметом даного договору є надання позичальнику грошових коштів у сумі 488 747,00 грн. на строк користування 60 місяців із сплатою відсотків в розмірі 18% річних, виходячи із 360-ти календарних днів у році.
Пунктом 1.2 Договору визначено цільове призначення та мета кредиту, а саме придбання рухомого майна - екскаватор - навантажувач, гідромолот HM - 385Q, марки ІНФОРМАЦІЯ_1, рік випуску 2008 року.
Згідно до п. 2.1 Договору банк надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення, цільового використання та плати за користування.
Відповідно до п. 2.6 Договору кредит у дату його видачі спрямовується в наступному порядку:
- в сумі 488 747,00 грн. позичкового рахунку банку на рахунок позичальника, відкритий у банку (п. 2.6.1 Договору);
- в розмірі 1,0 % від суми кредиту - списується в порядку договірного списання з рахунку позичальника в рахунок банку у вигляді плати за надання кредиту (п. 2.6.2 Договору).
Відповідно до п. 11.2 Договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного погашення позичальником кредитної заборгованості (штрафних санкцій, відсотків за користування, суми кредиту.
Таким чином, зміст оспорюваного кредитного договору свідчить про досягнення сторонами згоди з приводу предмету договору, строку його дії, порядку сплати відсотків за користування кредитом, мети надання кредиту, тощо.
Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не доведено наявності підстав для визнання спірного договору недійсним. Спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд вірно зазначив, що ст. 345 ГК України носить рекомендаційний характер і не містить застереження про обов'язковість погодження сторонами в кредитному договорі умови про відповідальність кредитодавця.
До того ж, колегія суддів зауважує, що відсутність у договорі хоча б однієї з істотних умов може бути підставою для визнання договору неукладеним.
А тому, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний кредитний договір містить усі істотні умови, жодна з його умов не суперечить вимогам чинного законодавства, а при його укладенні дотримані й усі інші вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
З огляду на відсутність передбачених ст. 215 ЦК України підстав для визнання спірного договору недійсним апеляційна інстанція погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про відмову в позові.
У відповідності до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладений саме на позивача.
При цьому, позивачем не доведено факту порушення його прав та інтересів оспорюваним договором.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 року у справі № 6/387 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.
2. Матеріали справи № 6/387 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дата підписання постанови 04.11.2010 року
Головуючий суддя
Судді
04.11.10 (відправлено)