01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 42/204
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Іваненко І.П. - представник, дов. №Д07/2010/06/25-2 від 25.06.2010;
від відповідача - Мазурок О.І. - представник, дов. № 155/1/23-2067 від 31.05.2010;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.07.2010
у справі № 42/204 ( .....)
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 75979,06 грн.
На підставі ст.ст. 77,99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 42/204 відкладено на 12.10.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі № 42/204 позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 45 638,59 грн. боргу, 1 572,78 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 391,45 грн. три проценти річних з простроченої суми, 2 674,95 грн. пені, 502,77 грн. витрат по оплаті державного мита, 156,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у позові в іншій частині відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягів та вартості теплової енергії, поставленої позивачем відповідачу у спірний період, які визначені згідно із наданими ними розрахунками у розмірі 68 968,04 грн.; поданим відповідачем платіжним дорученням № 1234 від 03.12.2009 підтверджується факт оплати ним спожитої за договором теплової енергії № 153-8128-9 від 10.08.1999 у розмірі 39 556,40 грн.; станом на 01.12.2009 заборгованість відповідача по оплаті одержаної від позивача теплової енергії становила 16 226,95 грн., таким чином, із суми проведеного у грудні 2009р. платежу позивач був вправі зарахувати 16 226,95 грн. в рахунок оплати енергії, поставленої до 01.12.2009, а залишок у розмірі 23 329,45 грн. підлягає зарахуванню в рахунок оплати енергії, поставленої у спірний період; доводи позивача щодо існування у відповідача заборгованості на суму проведеного у грудні 2009р. платежу є безпідставними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства; враховуючи, що відповідач прострочив оплату за договором, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 624, 625 ЦК України підлягає стягненню борг, а також, з урахуванням фактичного розміру прострочених сум, збитки внаслідок інфляції за час прострочення, три проценти річних з простроченої суми та передбачена п. 7 додатку № 4 до договору № 153-8128-9 від 10.08.1999 пеня.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі № 42/204 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник вказує на те, що позиція суду щодо застосування неправомірних нормативних актів, скасованих Указами Президента України, не відповідає ч. 1 ст. 58 Конституції України, якою визначений загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за яким дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
Скаржник посилається на те, що при визначенні кількості спожитої теплової енергії за період з грудня 2008р. по лютий 2009р., позивач керувався тарифами, встановленими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 25.12.2008 № 1780/1, від 05.02.2009 № 127, від 02.03.2009 № 230 щодо поновлення у дії з 10.02.2009 розпорядження КМДА від 31.01.2007 № 86; згідно з п. 3.2 Статуту скаржника - компанія здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, отже, з моменту скасування вказаних розпоряджень, дані розпорядження не застосовувались; згідно з умовами договору від 10.08.1999 № 153-8128-9 позивач та відповідач погодили застосування розпорядження Київської міської державної адміністрації для визначення вартості спожитої теплової енергії, які є обов'язковими для виконання.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказує на те, що при зверненні до Господарського суду міста Києва за стягненням суми боргу по договору № 153-8128-9, позивач не відкоригував суми боргу і не скасував незаконні нарахування за період грудень 2008р. - лютий 2009р., чим порушив чинне законодавство України, адже розпорядження, які скасовані Указами Президента України, як такі, що суперечать Конституції та законам України, є нечинним з моменту їх прийняття.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доказами того, що позивач застосовував розпорядження скасовані Президентом України, є табуляграми позивача, крім того, відповідач здійснив перерахунок вартості теплової енергії за грудень 2008р., січень, лютий 2009р., згідно з чинним законодавством на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.01.2007 № 86, яке було поновлено в дії, у зв'язку із цим, відповідач визнав борг перед позивачем у сумі 45 638,60 грн.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 68 968,04 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 2 376,88 грн. інфляційної складової боргу, 3% річних у сумі 591,59 грн., пені в сумі 4 042,55 грн. та судових витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.08.1999 між позивачем та Державним комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" укладено договір № 153-8128-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п. 1.1 Статуту відповідача, зареєстрованого 14.12.1996 за № 03584 зі змінами від 01.11.2001, відповідач є правонаступником Державного комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".
Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно із п. 2.1 договору № 153-8128-9 при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
У п.п. 2.2.1, 2.3.1 договору № 153-8128-9 сторонами погоджено, що позивач, за договором енергопостачальна організація, зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору, а відповідач, за договором абонент, додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено положеннями Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон).
На підставі п.п. 5 частини 3 ст. 20 Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із витягів із даних особових рахунків теплолічильників, даними облікових карток, наявних у матеріалах справи, за грудень 2009р. - квітень 2010р., підтверджується факт постачання позивачем відповідачу у зазначений період теплової енергії за договором № 153-8128-9 на загальну суму у розмірі 68 968,04 грн.
Факт часткової оплати відповідачем спожитої ним за договором теплової енергії за вказаний період у розмірі 39 556,40 грн. підтверджується платіжним дорученням № 1234 від 03.12.2009.
Позивачем не надано доказів наявності у відповідача заборгованості на загальну суму проведеного платежу за платіжним дорученням № 1234 від 03.12.2009 за минулий період, тому апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції, що сума у розмірі 16 226,95 грн., із загальної суми, перерахованої відповідачем позивачу за платіжним дорученням № 1234 від 03.12.2009, підлягає зарахуванню в рахунок оплати енергії, поставленої до 01.12.2009, а залишок суми у розмірі 23 329,45 грн. - зарахуванню в рахунок оплати теплової енергії, поставленої у період грудень 2009р. - квітень 2010р.
Частиною 6 ст. 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Як вбачається із матеріалів справи, вартість поставленої енергії у період з грудня 2008р. по лютий 2009р. позивач визначав на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1780/1 від 25.12.2008, №№ 127, 128 від 05.02.2009, які були скасовані згідно із Указами Президента України відповідно №№ 1199/2008 від 24.12.2008, 65/2009 від 03.02.2009, 76/2009 від 09.02.2009, як такі, що суперечать Конституції та Законам України.
Таким чином, у позивача та відповідача відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень.
З урахуванням цих обставин, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для здійснення нарахування плати за теплову енергію, поставлену позивачем відповідачу за договором № 153-8128-9 за тарифами згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007, яке діяло до 01.12.2007 в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007 та стягнення з відповідача заборгованості за поставлену позивачем теплову енергію за згаданим договором у розмірі 45 638,59 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 572,78 грн., а також 3 % річних в сумі 391,45 грн.
Пунктом 7 додатку № 4 до договору № 153-8128-9 сторони погодили, що відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
При перерахунку суми пені з урахуванням фактичного розміру прострочених сум, апеляційний господарський суд вважає суму пені у розмірі 2 674,95 грн. правильною.
Апеляційна інстанція не вбачає порушень Господарським судом міста Києва норм Конституції України.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.
Статтею 118 Конституції України встановлено, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
В Указах Президента України №№ 1199/2008 від 24.12.2008, 65/2009 від 03.02.2009, 76/2009 від 09.02.2009 встановлено, що вищезазначені розпорядження Голови Київської міської державної адміністрації є такими, що не відповідають Конституції України та законам України, іншим актам законодавства.
Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі №42/204 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 42/204 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
04.11.10 (відправлено)