01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.10.2010 № 15/161
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: представник - Напольських О. М. довіреність від 06.04.2010р.
від відповідача: представник - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Басстрой"
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.06.2010
у справі № 15/161 ( .....)
за позовом ТОВ "ТВК "СВК"
до ТОВ "Басстрой"
про стягнення 40000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі № 15/161 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Басстрой» на користь ТОВ «ТВК «СВК» 25 480, 20 грн. основного боргу. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Басстрой» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі №15/161 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що його було позбавлено можливості обґрунтувати свої заперечення проти позову та надати суду пояснення та докази по справі, оскільки жодних відомостей стосовно даної справи відповідач не отримував, внаслідок чого оскаржуване рішення прийнято за відсутності відповідача.
Також, скаржник зазначає, що в порушення норм ст. 33 ГПК України, позивачем жодного належного доказу на підтвердження наявності заборгованості відповідача з поставки товару не надано, а судом першої інстанції не витребувано.
Окрім того, відповідач вказує на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, оскільки згідно видаткової накладної № 05/11/9 від 05.11.2009 року, яка належним чином відображена в бухгалтерській звітності, відповідачем видано позивачу через Ярчевського М.Б., який діяв на підставі довіреності НБИ № 724638 від 05.11.2009р. 56,7 тон меляси за ціною 587,89 грн./іт. на загальну суму 40 000,00 грн., в тому числі ПДВ 6 666,67 грн.
Відповідач, зокрема зазначає, що ТОВ «Басстрой» позивачеві видано податкову накладу № 05/11-9 від 05.11.2009р., яка засвідчує факт придбання позивачем товару на загальну суму 40 000,00 грн. в тому числі ПДВ 6 666,67грн.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 №01-23/1/1 було змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Кондес Л.О, судді - Куровський С.В., Нєсвєтова Н.М.
Ухвалою від 06.10.2010р. розгляд справи було відкладено на 26.10.2010р. в зв'язку з необхідністю проведення звірки взаєморозрахунків щодо купівлі - продажу мелясу.
В судове засідання з'явився представник позивача, який заперечував проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до усної домовленості, укладеної між ТОВ «ТВК «СВК» та ТОВ «Басстрой» позивач здійснює попередню оплату в розмірі 100% вартості Товару, що складає 40 000,00 грн, а відповідач, після передоплати, передає позивачу 100%, у кількості 66,67 тон.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання своїх зобов'язань, позивач 05.11.2009 р. перерахував, на підставі рахунку-фактури №39 від 05.11.2009 на розрахунковий рахунок відповідача 40000,00 грн., що підтверджуться банківською випискою від 05.11.2009р.
Позивач зазначає, що в порушення своїх зобов'язань, відповідач частково поставив позивачу Товар, у кількості 24,2 тони, що складає 14 20,00грн.
В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 40 000,00грн., або зобов'язати відповідача поставити товар у кількості 42,47тон.
Судова колегія повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Між сторонами виник правочин, а саме, відповідачем було передано, а позивачем прийнято товар, і, одже, позивач взяв на себе обов'язок розрахуватись за нього.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а також провочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. (ст. 206 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Оскільки, відповідач поставив товар у кількості 24,2 тони на суму 14 520,00грн, то оплаченого та непоставленого товару у нього залишилось не на 40 000,00грн, як вказує позивач, а на 25 480,20грн та у кількості 42,47тони.
З матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду справи сума основного боргу відповідача - склала 25 480,20 грн, що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків станом на 01.05.2010 р.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В ст. 525 Цивільного кодексу України зазначається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).
Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, судом правильно стягнуто з відповідача на користь позивача 25 480,20 грн. - основного боргу.
Судова колегія критично відноситься до посилань скаржника на те, що його було позбавлено можливості обґрунтувати свої заперечення проти позову та надати суду пояснення та докази по справі, оскільки жодних відомостей стосовно даної справи він не отримував, внаслідок чого оскаржуване рішення прийнято за його відсутності, виходячи з наступного.
Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
З матеріалів справи вбачається, що судом ухвала про порушення провадження у справі направлялася відповідачу за адресою: 03113,м. Київ, вул. Дегтярівська, 43/1, кв. 56, яка вказана у позовній заяві.
Враховуючи викладене, судом не було порушено норми ст. 33 ГПК України.
Також, слід зазначити, що апеляційним судом не беруться до уваги посилання відповідача на видаткову накладну № 05/11/9 від 05.11.2009 року, за якою відповідачем видано позивачу через Ярчевського М.Б., який діяв на підставі довіреності НБИ № 724638 від 05.11.2009р. 56,7 тон меляси за ціною 587,89 грн./іт. на загальну суму 40 000,00 грн., в тому числі ПДВ 6 666,67 грн. та податкову накладу № 05/11-9 від 05.11.2009р., яка засвідчує факт придбання позивачем товару на загальну суму 40 000,00 грн. в томі числі ПДВ 6 666,67грн., оскільки вони не були предметом дослідження у суді першої інстанції.
Судова колегія критично оцінює доводи, викладені в апеляційній скарзі, оскільки висновки суду першої інстанції грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 43 ГПК України).
Водночас відповідач жодних документальних доказів, в порядку ст.ст. 32,33 ГПК України, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом викласти докази, що обгрунтовують відхилення позовних вимог (повне чи часткове), а також надати всі документи, які б підтверджували заперечення проти позову.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним було виконано зобов'язання в повному обсязі та вчасно.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі №15/161 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі №15/161 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Басстрой» - без задоволення.
2. Матеріали справи №15/161 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
01.11.10 (відправлено)