01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
25.10.2010 № 20/052-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гарник Л.Л.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Волошин О.М. (довіреність від 20.05.2010р. б/н);
від відповідача 1-не з'явився
від відповідача 2-не з'явився
від третьої особи- не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Бакинський бульвар"
на рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2010
у справі № 20/052-10 ( .....)
за позовом ТОВ "Бакинський бульвар"
до ТОВ "А-Метал"
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
третя особа позивача
третя особа відповідача ЗАТ "Кінний завод Гранд"
про визнання договору недійсним
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. здійснено заміну Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” його правонаступником - Публічним акціонерним товариством „Укрсоцбанк”.
Рішенням господарського суду Київської області від 31.08.2010 року у справі № 20/052-10 припинено провадження у даній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Бакинський бульвар” до Товариства з обмеженою відповідальністю „А-Метал”, у задоволенні позовних вимог до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині залишення без задоволення позовних вимог до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю „Бакинський бульвар” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у відповідній частині та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Скарга мотивована неповним з'ясуванням місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема частини 1 статті 20, частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не було досліджено ту обставину, що постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2010р. № 19/372-09 встановлено факт законності користування ним земельною ділянкою, навколо якої склалися спірні правовідносини сторін.
Відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник скаржника висловився за задовлення апеляційної скарги.
Інші учасники провадження у справі в судове засідання апеляційної інстанції представників не направили, про причини неприбуття суд не повідомили. Враховуючи те, що інші учасники провадження у справі про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд рішення місцевого господарського суду в даній справі за наявними матеріалами справи та без участі їх представників.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Товариством з обмеженою відповідальністю „Бакинський бульвар” (далі по тексту - позивач) пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „А-Метал”, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного останніми договору оренди земельної ділянки від 06.11.2009р.
Позов мотивовано тим, що об'єктом оренди за спірним договором є земельна ділянка, орендарем якої є позивач на підставі укладеного з ОСОБА_1 договіру оренди від 17.06.2009р.
Дослідивши фактичні обставини справи, місцевий господарський суд встановив, що 17.06.2009р. ОСОБА_1 (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 8 090 кв. м на АДРЕСА_1 та розташованих на цій ділянці приміщень.
На виконання умов названого договору сторонами складено акт приймання-передавання обумовленого договором майна від 17.06.2009р.
06.11.2009р. Товариством з обмеженою відповідальністю „А-Метал” й фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,8090 га на території Підгірцівської сільської ради в межах АДРЕСА_1.
Встановивши що державна реєстрація укладеного з позивачем з ОСОБА_1 договіру оренди від 17.06.2009р. не проводилась, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).
В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно статті 203 названого кодексу зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства (частина1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2).
Вирішуючи спір про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Звертаючись з позовом у даній справі, Публічне акціонерное товариство „Укрсоцбанк” послалось на частину 5 статті 203 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, а також норму статті 386 Цивільного кодексу України, на підставі якої власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
У цьому зв'язку заслуговує на увагу з'ясування місцевим господарським судом тої обставини, що укладений позивачем з ОСОБА_1 договір оренди спірної земельної ділянки від 17.06.2009р. в установленому законом порядку зареєстрований не був.
Між тим, згідно ст. 18 Закону "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту реєстрації такого права.
Державний комітет України по земельних ресурсах згідно з положенням, затвердженим Указом Президента України в редакції від 26.04.2002, та місцеві державні органи земельних ресурсів згідно із Типовими положеннями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 N 930, здійснюють в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, а також, зокрема, здійснюють в межах державного земельного кадастру реєстрацію землеволодінь, землекористувань, договорів оренди земельних ділянок та забезпечують ведення відповідних реєстрів.
Як встановлено, Державна реєстрація укладеного позивачем з ОСОБА_1 договору оренди спірної земельної ділянки від 17.06.2009р. не проводилась.
Згідно частини 1 статті 210 правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
З урахуванням фактичних обставин справи й викладених норм чинного законодавства, позивач не наділений суб'єктивним правом оскаржувати спірний договір оренди, а його довід про те що цей договір порушує його права не ґрунтується на законі.
За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України можливість визнання недійсним правочину, недійсність якого прямо не встановлена законом, пов'язується із наявністю заперечень його дійсності на встановлених законом підставах однією із сторін або іншою заінтересованою особою.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосування судами при вирішенні підвідомчих їм спорів.
З у рахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів не вбачає цивільного інтересу позивача, який підлягає правовому захисту і у цьому зв'язку може вважатись законним.
Відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист свого порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту суб'єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом або умовах договору підставах.
При таких обставинах, підстав для задоволення позову у місцевого господарського суду не було.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду.
При таких обставинах, місцевим господарським судом обґрунтовано залишено без задоволення позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору, а також припинено провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „А-Метал” на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з його ліквідацією.
Керуючись статями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Рішення господарського суду Київської області від 31.08.2010 року у справі № 20/052-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Бакинський бульвар” - без задоволення.
Справу № 20/052-10 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя
Судді
27.10.10 (відправлено)