01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.10.2010 № 17/290
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Краснобокий О.В.,
від відповідача -Ємельянчиков Д.А.,
Миценко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Житомиробленерго”
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2010
у справі № 17/290 ( .....)
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Житомиробленерго”
до Державного територіально-галузевого об'єднання „Південно-Західна залізниця” в особі структурного підрозділу „Енергозбут”
про зобов"язання укласти договір
Відкрите акціонерне товариство „Енергопостачальна компанія „Житомиробленерго” (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання „Південно-Західна залізниця” в особі структурного підрозділу „Енергозбут” (відповідач) про зобов'язання останнього укласти з позивачем договір про взаємні послуги з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами в редакції позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2010 в задоволенні позовних вимог ВАТ „Енергопостачальна компанія „Житомиробленерго” відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги. Апелянт вважає, що рішення не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 26.10.2010.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду від 15.09.2010 скасувати, позов задовольнити.
Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні просив рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2010 залишити без змін та відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
05.12.2008 між ДТГО „Південно-Західна залізниця” та ВАТ „Енергопостачальна компанія „Житомиробленерго” було укладено договір № 737 про взаємні послуги з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами (а.с. 44-47 т. І). Договір укладався у відповідності з чинними на той момент правилами користування електричною енергією та іншими нормативними актами.
Пунктом 8.1 зазначеного вище договору передбачено, що договір діє з 01.01.2009 до 31.12.2009. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо кожна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку дії цього договору.
27.11.2009 листом за № ЕЕ-1656 (а.с. 56 т. І) ДТГО „Південно-Західна залізниця” повідомила ВАТ „Енергопостачальна компанія „Житомиробленерго”, що договір втрачає силу з 01.01.2010.
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 018/2147-001833 від 03.03.2010 позивач направив відповідачу для розгляду та підписання договір про взаємні послуги з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами від 01.03.2010, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями опису вкладення та фіскального чеку № 7551 від 03.03.2010 (а.с. 13-18 т. І).
Предметом вказаного договору є надання послуг з передачі електричної енергії, що належить одній стороні, через власні локальні мережі для другої сторони (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.5 договору передбачалась оплата відповідачем послуг за перетікання реактивної енергії на межі приєднання тягових електромереж відповідача - електротяги (по зоні живлення від тягових підстанцій: Бровки, Головки, Іскорость, Чуднів-Волинський, Звягель відповідно до „Порядку використання для залізниць України методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами”, затвердженого наказом Мінпаливенерго та Мінтрансу України № 149/225 від 22.03.2004, погодженого НКРЕ та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України № 457/9056 від 08.04.2004 (надалі - порядок).
Листом № ЕЕ-0741 від 07.05.2010 (а.с. 19 т. І) відповідач відмовив позивачу в укладенні договору та повернув направлені позивачем примірники договору. Відмову мотивовано тим, що відповідач, як ліцензіат, є повноправним членом Оптового ринку електроенергетики України і є постачальником електроенергії, а дія порядку на правовідносини позивача та відповідача не розповсюджується.
Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про зобов'язання відповідача укласти договір в редакції, запропонованій позивачем. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що він є власником місцевих (локальних) електромереж і йому відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (ЦК України) належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону. В ситуації, яка склалась між позивачем та відповідачем, останній виступає як споживач електричної енергії, а позивач є її постачальником, а тому взаємовідносини між сторонами регулюються „Порядком використання для залізниць України методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами”, затвердженим наказом Мінпаливенерго та Мінтрансу України № 149/225 від 22.03.2004, погодженим НКРЕ та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України № 457/9056 від 08.04.2004.
Як вірно визначено судом першої інстанції, між сторонами по справі виник спір щодо укладення господарського договору з перетоків реактивної електричної енергії, правовідносини щодо яких врегульовані Законом України „Про електроенергетику” та Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 (Правила).
У відповідності до п. 1.2 Правил електрична енергія (реактивна) - технологічно шкідлива циркуляція електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму, викликана електромагнітною незбалансованістю електроустановок.
Існування реактивної електричної енергії пов'язане зі здійсненням господарської діяльності з постачання або передавання активної електричної енергії.
Місцевим господарським судом було встановлено, що у спірних правовідносинах позивач виступає електропередавальною організацією, оскільки здійснює передачу електричної енергії відповідачу власними мережами.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що він є постачальником електричної енергії, визначаючи відповідача - споживачем. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими доводами апелянта, беручи до уваги наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про електроенергетику” споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.
У відповідності до ч. 3 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
Пунктом 1.3 розділу 1 Постанови НКРЕ від 25.05.2006 № 654 „Про затвердження Положення про порядок подання, визначення та затвердження економічних коефіцієнтів нормативних технологічних витрат електроенергії” визначено, що електропередавальна організація - суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії.
Виходячи з наведеного вище, ДТГО „Південно-Західна залізниця” є електропередавальною організацією, оскільки згідно з отриманими ліцензіями: ліцензія ПР № 0039 та ліцензія ПСр № 1057 (а.с. 91-92 т. І) закуповує електричну енергію на оптовому ринку електричної енергії України та здійснює її постачання споживачам, які приєднані до локальних електромереж залізниці, за тарифами, затвердженими НКРЕ.
Діючим законодавством України не передбачено взаємну оплату за перетікання реактивної електроенергії між суміжними ліцензіатами, про що, також, зазначено в листі заступнику Міністра палива та енергетики від 03.03.2010 № 1778/24/10-10 (а.с. 169 т. І).
Розрахунки між електропередавальною організацією та споживачами за перетікання реактивної електроенергії передбачені Методикою, затвердженою наказом Мінпаливенерго від 17.01.2002 № 19; Порядок, затверджений наказом Мінпаливенерго та Міністерством транспорту від 22.03.2004 № 149/225 поширюється на залізниць-споживачів.
Таким чином, колегія суддів не може погодитися з посиланням позивача на порядок використання для залізниць України методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, оскільки ДТГО „Південно-Західна залізниця”, як електропередавальна організація, не регулюється зазначеним порядком.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 2 статті 67 ГК України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. ст. 640, 642 ЦК України).
Згідно з ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Таким чином, договірні зобов'язання, зокрема, базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе лише за спільною згодою всіх сторін.
Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні. В ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ч.1 ст. 187 ГК України).
Як вбачається з матеріалів справи, пропозиція про укладення договору в редакції, запропонованій позивачем, відповідачем прийнята не була. Зважаючи на те, що спірний договір не пов'язаний із державним замовленням і обов'язковість його укладення законом не передбачена, вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти договір в редакції позивача є необґрунтованими.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить скасувати рішення суду першої інстанції.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Житомиробленерго” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2010 - без змін.
Матеріали справи № 17/290 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді