01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.10.2010 № 6/171
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куровського С.В.
суддів: Нєсвєтову Н.М.
За участю представників:
від позивача: Вергун М.М. - за довіреністю,
від відповідача: Галітко С.П. - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.04.2010
у справі № 6/171 ( .....)
за позовом Державного підприємства завод "Електроважмаш"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 6225,38 грн.
У березні 2010 року ДП „Електроважмаш” (позивач) звернулося до Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія ”Енергоатом” про стягнення 6225,38 грн. боргу, в тому числі 4677,47 грн. інфляційних витрат та 1547,91 грн. трьох відсотків річних.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2006 р. у справі № 6/496, яке набрало законної сили 08.12.2006 р., щодо стягнення з нього на користь позивача 60819,6 грн. основного боргу, 608,2 грн. державного мита та 118 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2010 року у справі № 6/171 позовні вимоги задоволені повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №6/171 від 26.04.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В своїй апеляційній скарзі , відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як свідчать матеріали даної справи, 20.06.2001 р. між науково-виробничим об'єднанням «Електроважмаш»(постачальником), правонаступником якого є позивач, та державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електростанція» (замовником) було укладено договір № 1/02 нпо .
Додатковими угодами від 28.12.2002 р. та 25.03.2003 р. було внесено зміни до договору №1/02 нпо.
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався виготовити, поставити та передати у власність замовника, а замовник - оплатити і прийняти енергетичне обладнання для гідроагрегата № 2 Ташлицької ГАЕС в номенклатурі, кількості і по цінам, вказаних в додатках № 1 та № 2, що є невід'ємною частиною даного договору.
Обов'язки постачальника вважаються виконаними після поставки (у відповідності з додатками № 1 та № 2 обладнання в повному обсязі і проведеними випробуваннями гідрогенератора-двигуна СВО 1190/210-44УХЛ4 під навантаженням протягом 72 годин, що буде оформлено відповідним актом (п. 1.2).
Умови поставки та оплати визначені у розділі 3 договору.
Постачальник за рахунок замовника забезпечує замовлення транспортних засобів, завантаження, розміщення і кріплення обладнання відповідно до діючих норм, оформлення необхідних транспортних документів до станції Южноукраїнськ, Одеської залізної дороги.
Оплату транспортних витрат замовник здійснює за фактичними витратами постачальника підтверджених відповідними документами. Форма оплати - попередня.
Відповідно до п. 4.1 договору авансування, оплата і відвантаження обладнання (вузлів) по даному Договору здійснюється відповідно до «Графіка виготовлення, поставки і оплати гідрогенератора-двигуна СВО-1255/255-40УХЛ4». Додатковою угодою до договору від 25.03.2003 р. було встановлено строк поставки -2 квартал 2003 року.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Під час виконання умов договору позивач поніс транспортні витрати на суму 60819,6 грн., що підтверджується квитанціями про приймання вантажу.
Між позивачем та ВП «Южно-Українська АЕС» було підписано акти виконаних робіт (акт № 26 від 17.02.2003 р. на суму 12980,4 грн., № 27 від 10.02.2003 р. на суму 21795,6 грн., № 28 від 10.04.2003 р. на суму 9154,8 грн., № 29 від 30.05.2003 р. на суму 4250,4 грн., № 30 від 24.06.2003 р. на суму 2156,4 грн., № 13 від 27.08.2003 р. на суму 6207,6 грн., № 14 від 04.09.2003 р. на суму 4274,4 грн.).
У свою чергу, відповідач транспортні витрати позивача у розмірі 60819,6 грн. не відшкодував.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2006 р. по справі № 6/496, яке набрало законної сили 08.12.2006 р., були задоволені позовні вимоги державного підприємства завод «Електроважмаш»щодо стягнення з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заборгованості у розмірі 60819,6 грн. основного боргу, 608,2 грн. державного мита та 118 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Станом на 28.02.2009 р. відповідачем борг не сплачено.
З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідач порушив вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.
За період з 01.03.2009 р. по 31.12.2009 р. інфляційна складова боргу становить 4677,47 грн., три проценти річних складають 1547,91 грн.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми. При цьому, застосування положень цієї статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідач безпідставно ототожнює зазначені складові грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього Закону.
Зважаючи на те, що вимоги позивача до відповідача щодо стягнення вказаних вище сум не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство та не заявлялись позивачем як кредитором у цій справі, вони підлягають розгляду в межах позовного провадження, тобто в межах провадження у даній справі. В іншому випадку неможливість задоволення вимог щодо стягнення грошових коштів ані в межах провадження зі справи про банкрутство, ані в межах позовного провадження порушує права позивача та дискримінує його по відношенню до відповідача (боржника).
Дослідивши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних та річних, колегія вважає , що місцевий суд правомірно прийняв вказаний розрахунок , оскільки він є обґрунтованим.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №6/171 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія ”Енергоатом” залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №6/171 повернути до господарського суду міста Києва.
4.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді Нєсвєтова Н.М.