01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.10.2010 № 11/221
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Цурка Н.О. (дов. № Д07/2010/06/25-8 від 25.06.2010р.),
від відповідача - Мазурок О.І. (дов. № 155/1/23-2067 від 31.05.2010р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 19.08.2010
у справі № 11/221 ( )
за позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до КП "Київжитлоспецексплуатація"
про стягнення заборгованності
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2010 р. у справі № 11/221 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 21 047,06 грн. основного боргу, 1 623,37 грн. інфляційних нарахувань за час прострочення, 326,27 грн. - три проценти річних, 2 229,62 грн. пені, 252,26 грн. державного мита, 85,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2010 р. та прийняти нове, яким в позов задовольнити повністю. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстави порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”.
Відповідачем надано відзив, в якому він просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2001 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (Енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством “Київжитлоспецексплуатація” (Абонент) укладено Договір № 8373121 на постачання теплової енергії у гарячій воді до об'єкту, що знаходиться за адресою Мінське шосе, 8.
Предметом вказаного Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором (п.1.1).
За умовами договору Енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року (п. 2.2.1 Договору).
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 8373121 від 01.10.2001 Енергопостачальна організація відпускає Абоненту теплову енергію в гарячій воді в межах 675,1 Гкал/на рік.
Відповідно до п. 2.3.1 Договору Абонент зобов'язаний додержуватись кількісного споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Порядок розрахунків за теплову енергію визначений сторонами у Додатку № 4 до Договору № 8373121 від 01.10.2001.
Відповідно до п. 5 вказаного Додатку Абонент щомісяця с 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Абонент повертає в РВТ).
Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Енергопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії за розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця (п.2 Додатку № 4).
Згідно із п. 5.1 Договору облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити розрахунковим способом.
Строк дії договору встановлений сторонами з дня його підписання до 31.12.2001 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.1 п. 8.4 Договору).
Доказів припинення договору в установленому порядку сторонами не надано, тобто він діє на час розгляду справи у господарському суді.
Позивач зазначає, що відповідач зобов'язання за Договором № 8373121 від 01.10.2001 не виконав, оплату за використану теплову енергію за період з 01.11.2009 по 01.05.2010 не здійснив. Згідно облікових карток (табуляграм) та довідки про здійснення нарахувань та оплати заборгованість відповідача за вказаний період становить 60 754,52 грн.
Спір у даній справі виник на підставі того, що позивачем нарахована вартість поставленої та використаної теплової енергії за період грудень 2008 року - квітень 2009 року за тарифами, визначеними Розпорядженнями КМДА, які скасовані Указами Президента України, у зв'язку з чим, на думку відповідача, вартість теплової енергії за вказаний була необґрунтовано збільшена на суму 39 707,50 грн.
Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ст. 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін (ч.1)
Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору (ч. 3 ст. 276 Господарського кодексу України).
Частиною 6 ст. 276 зазначеного кодексу передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про теплопостачання” тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії за період грудень 2008 року по квітень 2009 року проводився позивачем на підставі тарифів, встановлених:
за період з 01.12.2008 по 30.12.2008 Розпорядженням КМДА № 1662 від 27.11.2008 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”;
за період з 31.12.2008 по 05.02.2009 Розпорядженням КМДА № 1780/1 від 25.12.2008 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”;
за період з 06.02.2009 по 09.02.2009 Розпорядженням КМДА № 127 від 05.02.2009 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для інших споживачів” та № 128 від 05.02.2009 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ”.
Указом Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 “Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації” скасовано, як таке, що не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства розпорядження голови Київської міської державної адміністрації № 1162 від 27.11.2008 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”.
Указом Президента України № 65/2009 від 03.02.2009 “Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації” скасовано, як таке, що не порушують вимоги Закону України “Про житлово-комунальні послуги” розпорядження голови Київської міської державної адміністрації № 1780/1 від 25.12.2008 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”.
Указом Президента України № 76/2009 від 09.02.2009 “Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації” скасоване, як таке, що суперечить Конституції України, Господарському кодексу України, Закону України “Про житлово-комунальні послуги, Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, Постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води” та економічно необґрунтованими, неефективними за очікуваними результатами розпорядження голови Київської міської державної адміністрації № 127 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для інших споживачів” та № 128 від 05.02.2009 “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ”.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До 1 грудня 2008 року тарифи на теплову енергію, що виробляється позивачем, були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007.
Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27.11.2008 про втрату чинності розпорядження № 86 від 31.01.2007 скасоване.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 02.032009 з 10 лютого 2009 року поновлено у дії розпорядження № 86 від 31.01.2007.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування плати за теплову енергію для потреб нежилих приміщень, спожиту протягом грудня 2008 - лютого 2009 років, слід проводити за тарифами затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007.
Таким чином, вартість поставленої позивачем теплової енергії за період грудень 2008 року по квітень 2009 року за тарифами, встановленими розпорядженням КМДА № 86 від 31.01.2007, становить 67 947,97 грн.
Як підтверджено матеріалами справи, перераховані відповідачем грошові кошти 03.11.2009 в розмірі 20 500,00 грн., 29.12.2009 в розмірі 60 000,00 грн., 30.12.2009 в розмірі 28173,02 грн. позивачем в повному обсязі зараховані в рахунок оплати теплової енергії, поставленої за період грудень 2008 року - травень 2009 року.
Враховуючи, що вартість спожитої відповідачем теплової енергії за період грудень 2008 року - лютий 2009 року розрахована позивачем на підставі розпорядження голови Київської міської державної адміністрації, які втратили чинність у зв'язку з їх скасуванням, із суми проведеного у листопаді, грудні 2009 року платежів позивач мав право зарахувати 68 965,51 грн. в рахунок оплати енергії, поставленої у грудні 2008 року та січні - травні 2009 року, а залишок підлягає зарахуванню в рахунок оплати енергії, поставленої у спірний період.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що згідно здійснених оплат за теплову енергію, облікових карток (табуляграм) споживання теплової енергії за період листопад 2009 року по квітень 2010 року (включно), заборгованість відповідача по оплаті одержаної від позивача теплової енергії становить 21 047,06 грн.
Належних доказів погашення заборгованості за Договором № 8373121 від 01.10.2001 у розмірі 21 047,06 грн. відповідач суду не надав.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення 21 047,06 грн. основного боргу за період листопад 2009 року - квітень 2010 року, 3% річних в розмірі 326,27 грн. та втрат від інфляції в сумі 1 623,37 грн. підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7 Додатку № 4 до Договору № 8373121 від 01.10.2001 сторони погодили, що Абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) Енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше обумовленої чинним законодавством України.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 2 229,62 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором №8373121 від 01.10.2001р.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апелянтом не надано беззаперечних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2010р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2010р. у справі № 11/221 - без змін.
Матеріали справи № 11/221 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді