01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.09.2010 № 51/491
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Чорної Л.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача : не з'явився
від відповідача: Петруня А.В. дов. від 21.09.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 31.05.2010
у справі № 51/491 ( .....)
за позовом Приватне підприємство "Селена"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"
про стягнення 25866,42 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Приватного підприємства “Селена” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Телесистеми України” про стягнення з відповідача 25 866 грн. 42 коп., з яких: 23 854 40 грн. боргу за надані у січні -квітні 2009 року послуги оренди та 2 012, 02 грн. -неустойки (пені).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язання щодо сплати за договором суборенди нерухомого майна № 133 від 11.02.2008 р.
У процесі провадження у справі позивач неодноразово уточнював заявлені позовні вимоги. Відповідно до останньої заяви, яка прийнята судом до розгляду, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 18 093 грн. 61 коп., з яких: 10 000 грн. 00 коп. недоплаченої суми суборендної плати за користування приміщення за договором суборенди № 133 від 11.02.08р.; 4901 грн. 46 коп. -суму відшкодування рівня інфляції; 2231 грн. 37 коп. -пені за прострочення оплати суборендної плати за серпень -грудень 2008 року та січень -березень 2009 року; 391 грн. 71 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування комунальних послуг за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року; 56 грн. 56 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування земельного податку за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року; 512 грн. 51 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування рівня інфляції за серпень -грудень 2008 року та січень- квітень 2009 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2010 року у справі №51/491 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Телесистеми України” на користь Приватного підприємства “Селена” 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості по суборендним платежам, 232 (двісті тридцять дві) грн. 74 коп. пені за прострочення оплати суборендної плати, 4901 (чотири тисячі дев'ятсот одну) грн. 46 коп. інфляційних нарахувань, державне мито в сумі 151 (сто п'ятдесят одну) грн. 42 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 263 (двісті шістдесят три) грн. 47 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач визнав заявлені до нього позовні вимоги в частині залишку заборгованості по суборендним платежам. Факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлений.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 232,74 грн., інфляційних витрат у розмірі 4901 грн. 46 коп. обґрунтованими.
Оскільки між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі, за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо несвоєчасного відшкодування комунальних послуг та земельного податку, суд першої станції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 391 грн. 71 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування комунальних послуг за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року, а також 56 грн. 56 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування земельного податку за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року, є необґрунтованою, а тому такою, що задоволенню не підлягає.
Крім цього, оскільки між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі, за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо несвоєчасної оплати рівня інфляції, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 512 грн. 51 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування рівня інфляції за серпень -грудень 2008 року та січень- квітень 2009 року, є необґрунтованою, а тому такою, що задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2010 року у справі №51/491 в частині стягнення з Відповідача суми суборендної плати в розмірі 10 000,00 грн., в частині стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 4 901,46 грн. та в частині стягнення з відповідача 263,47 грн. - ІТЗ., прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача 5 505,08 грн. - суми суборендної плати, судові витрати покласти на сторони відповідно до розміру задоволених позовних вимог, в частині стягнення 4 901,46 грн. інфляційних нарахувань - відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд безпідставно стягнув розмір індексації суборендної плати у розмірі 4 901,46 грн., оскільки дані правовідносини не врегульовані договором. Крім цього, суд першоїі станції вийшов за межі позовних вимог, задовольнивши індекс інфляції за прострочку виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 року апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.09.2010 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 08.09.2010 року представника позивача, колегією суддів ухвалою від 08.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 22.09.2010 року.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2010 року у справі №51/491 скасувати в частині стягнення з Відповідача суми суборендної плати в розмірі 10 000,00 грн., в частині стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 4 901,46 грн. та в частині стягнення з відповідача 263,47 грн. - ІТЗ., прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача 5 505,08 грн. - суми суборендної плати, судові витрати покласти на сторони відповідно до розміру задоволених позовних вимог, в частині стягнення 4 901,46 грн. інфляційних нарахувань - відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.
Представник позивача в судове засідання 22.09.2010 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористалася своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони , Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 22.09.2010року за відсутності представника позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
11.02.08р. між сторонами було укладено договір піднайму (суборенди) нерухомого майна № 133, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування (піднайм, суборенду) нежитлові приміщення в багатоповерховій будівлі загальною площею 141,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 3, а саме: 7 поверх, кімнати № 4-11, площа кімнати 141,7 кв.м., ціна 1 кв.м. 101 грн. 00 коп., крім того ПДВ -20,20 грн. 00 коп., до сплати 121 грн. 20 коп.
Зазначений факт підтверджується актом приймання -передачі нежитлових приміщень від 20.02.08р., який є додатком № 2 до договору № 133 від 11.02.08р., підписаним у двосторонньому порядку та завіреним печатками сторін.
Відповідно до п. 12.1 договору його укладено строком на 1 рік. Перебіг строку розпочинається з моменту (дати ) підписання сторонами акта приймання -передачі майна в оренду.
Пунктом 3.1 договору № 133 від 11.02.08р. сторонами узгоджено, що за користування майном відповідач щомісячно сплачує на користь позивача суборенду плату, яка не включає експлуатаційні видати позивача по його утриманню. Розмір орендної плати за користування майном на момент укладення цього договору становить 14 311 грн. 70 коп., крім того ПДВ 2 385 грн. 28 коп., що разом становить 17 174 грн. 04 коп.
Згідно з п. 3.2 договору № 133 від 11.02.08р., плата за користування майном перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача в банківській установі щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним в повному обсязі.
Сторонами узгоджено, що відповідно до положень п. 3.3 договору № 133 від 11.02.08р., нарахування плати за користування майном починається з дати підписання акта приймання -передачі майна. Останнім днем нарахування плати за користування майном є дата підписання сторонами акту приймання -передачі при поверненні майна позивачу або дати примусового виселення відповідача по рішенню суду органами державної виконавчої служби.
Згідно з п. 3.4 договору оренди № 133 від 11.02.08р., сторони домовилися, що відшкодування вартості комунальних послуг: водопостачання, водовідведення, опалення, а також плата за експлуатаційні витрати (охорона будівлі, виклик міліції, вивіз сміття, прибирання місць загального користування, профдезінфекція, обслуговування ліфтів та електроустановок в місцях загального користування тощо) буде провадитися відповідачем щомісячно на підставі фактичних витрат в пропорційному відношенні до загальної площі приміщень в будівлі, що передані в суборенду відповідачу. Підставою для відшкодування комунальних витрат та оплати експлуатаційних витрат відповідача є відповідний договір про надання послуг, акт виконаних робіт (надання послуг) та рахунок (рахунок -фактура).
Пунктом 1 додаткової угоди № 3 від 01.02.09р. до договору № 133 від 11.02.08р. сторонами продовжено чинність договору, відповідно до якого останнім днем користування майном є 30.04.09р.
Згідно з п. 2 додаткової угоди № 3 від 01.02.09р. до договору № 133 від 11.02.08р. сторонами внесено зміни до п. 3.2 договору, відповідно до яких плата за користування майном перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача в банківській установі щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним в повному обсязі.
Таким чином, обов'язок відповідача розраховуватися по суборендним платежам щомісячно за період з 20.02.08р. до 31.01.09р. до 15 числа місяця наступного за звітним, передбачено саме п. 3.2 договору № 133 від 01.02.09р., а обов'язок відповідача розраховуватися по платі за користування майном щомісячно за період з 01.02.09р. до 30.04.09р. не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, узгоджено саме п. 2 додаткової угоди № 3 від 01.02.09р. до договору № 133 від 11.02.08р.
Відповідач протягом дії договірних відносин частково виконував покладені на нього зобов'язання щодо оплати суборендної плати, перерахувавши позивачу грошові кошти на суму 236 271 грн. 72 коп., що підтверджується виписками з банківського рахунку, а також довідкою з банківської установи про надходження на рахунки позивача за період з 11.02.08р. до 13.04.10р. від відповідача грошових коштів по грошовим зобов'язанням за договором № 133 від 11.02.08р.
У зв'язку із закінченням строку суборенди, позивач 22.04.09р звернувся до відповідача з листом № 22.04/04, відповідно до якого просив провести повний розрахунок за договором суборенди № 133 від 11.02.08р. та підписати акт приймання -передачі об'єкту суборенди.
Оскільки відповідач, незважаючи на попереднє звернення позивача, не виконав в повному обсязі своїх грошових зобов'язань за договором суборенди № 133 від 11.02.08р., ПП “Селена” повторно звернулося до нього з листом №25.05/01 від 25.05.09р. про проведення розрахунків за вказаним договором.
Спір по справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем за період з лютого 2008 року до квітня 2009 року своїх грошових зобов'язань за договором суборенди № 133 від 11.02.08р., в результаті чого позивач просить суд стягнути боржника на свою користь залишок заборгованість по суборендним платежам у сумі 10 000 грн. 00 коп.; 4901 грн. 46 коп. -суму відшкодування рівня інфляції; 2231 грн. 37 коп. -пені за прострочення оплати суборендної плати за серпень -грудень 2008 року та січень -березень 2009 року; 391 грн. 71 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування комунальних послуг за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року; 56 грн. 56 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування земельного податку за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року; 512 грн. 51 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування рівня інфляції за серпень -грудень 2008 року та січень- квітень 2009 року.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі, строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Згідно ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно ч. 3 статті 18 вищевказаного Закону України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до ч1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (терміті).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приймаючи до уваги часткове виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань № 133 від 13.04.10р., колегія суддів дійшов висновку, що непогашеною залишилась заборгованість по суборендним платежам у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Відповідач визнав заявлені до нього позовні вимоги в частині залишку заборгованості по суборендним платежам. Факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлений.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача залишку заборгованості по суборендним платежам у розмірі 10000грн. є обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).
Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 9.6. договору сторони погодили, що за несвоєчасну сплату суборендної плати або сплату в не повному обсязі, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення грошового зобов'язання, включаючи день оплати.
Оскільки позивачем застосовано помилку в методиці розрахунку пені, судом першої інстанції правомірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню відповідача за період з 16.09.08р. до березень 2009 року - 232 грн. 74 коп.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача 4901,46 грн. інфляційних нарахувань за період з березня до травня 2009 року.
Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних витрат, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 4901 грн. 46 коп.
Щодо стягнення з відповідача 391 грн. 71 коп. - пені за прострочення оплати відшкодування комунальних послуг за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року; 56 грн. 56 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування земельного податку за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до п. 2.1. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р. зі змінами та доповненнями (чинним на момент винесення рішення), якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Колегією суддів встановлено, що в договорі суборенди № 133 від 11.02.08р. сторонами передбачено відповідальність у вигляді пені, а також узгоджено конкретний її розмір лише за несвоєчасну сплату відповідачем суборендної плати, однак нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо несвоєчасної оплати комунальних послуг та земельного податку у вказаному договорі сторонами передбачено не було.
Отже, між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі, за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо несвоєчасного відшкодування комунальних послуг та земельного податку.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновокм суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 391 грн. 71 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування комунальних послуг за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року, а також 56 грн. 56 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування земельного податку за серпень -грудень 2008 року та січень -квітень 2009 року, є необґрунтованою, а тому такою, що задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення з відповідача 512 грн. 51 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування рівня інфляції за серпень -грудень 2008 року та січень- квітень 2009 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи, зокрема, індекс інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведені норми права, зважаючи на те, що пеня є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, а індекс інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору, беручи до уваги те, що між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі, за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо несвоєчасної оплати рівня інфляції, суд першої існтанції дійшов цілком вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 512 грн. 51 коп. -пені за прострочення оплати відшкодування рівня інфляції за серпень -грудень 2008 року та січень- квітень 2009 року, є необґрунтованою, а тому такою, що задоволенню не підлягає.
За таких обставин, рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2010 року по справі №51/491 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Телесистеми України”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Телесистеми України” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2010 року по справі №51/491 залишити без змін.
Матеріали справи № 51/491 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді Чорна Л.В.