01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2010 № 52/155
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Іваненко І.П. (дов. № Д07/2010/06/25-2 від 25.06.2010р.),
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.06.2010
у справі № 52/155 ( )
за позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України
про стягнення 53622,44 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2010р. у справі № 52/155 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 48730,64 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 216396 грн. інфляційної складової боргу, 348,23 грн. 3% річних, 50,00 грн. пені, 536,22 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови у позові, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою від 25.08.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не надано, в судове засідання представника не направлено, у зв'язку з чим 05.10.2010р. розгляд справи було відкладено відповідно до ст. 77 ГПК України.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги (повідомлення направлялось за адресою, що вказана у позовній заяві та довідці з ЄДРПОУ), колегія вважає за можливе здійснити перевірку судового рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (електропостачальна організація) та Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України (споживач) укладено договір про користування електричною енергією № 71420 (о/р 3271420) (далі - Договір), відповідно до умов якого електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови, визначені даним договором.
Договір укладається на термін до 31 грудні 2000 року, набирає чинності з дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення його терміну жодною стороною не буде заявлено про припинення його дії або перегляд (п.13 договору).
Відповідно до п. 13 додатку №2,6 до договору споживач до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснює оплату 100% від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу за період з 01.11.2009р. по 01.03.2010р. електричну енергію на загальну суму 115471,23 грн., що підтверджується звітами про використану електричну енергію, довідкою про надходження коштів в погашення боргу за спожиту від АК “Київенерго” електроенергію, рахунками-розшифровками та актами прийому-передачі товарної продукції.
В свою чергу відповідач розрахувався за електроенергію частково в розмірі 61578,07 грн.
Таким чином, станом на 01.03.2010р. борг відповідача за спожиту електроенергію становить 48730,64 грн.
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України установлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідачем не надано господарському суду доказів на підтвердження оплати спожитої електричної енергії в повному обсязі, що є підставою для стягнення з нього суми заборгованості в розмірі 48730,64 грн., про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2 163,96 грн. інфляційної складової боргу та 348,23 грн. 3% річних за неналежне виконання зобов'язання з оплати спожитої електроенергії, оскільки відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, апеляційна колегія відзначає помилковість висновку суду першої інстанції про зменшення суми пені за прострочення виконання грошового зобов'язання до 50 грн. згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України з огляду на встановлені судом обставин щодо розміру заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання, стану виконання цього зобов'язання, розміру прострочених сум та тяжкого фінансового становища відповідача.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Статтею 1 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 551 названого Кодексу встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Проте, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.3 Договору у випадку несплати до кінця розрахункового періоду спожитої активної і реактивної електроенергії з першого числа наступного за розрахунковим місяця нараховується пеня у розмірі 0,75% за кожний день прострочення платежу по день фактичної оплати, але не більше розміру, визначеного чинним законодавством.
Позивачем нарахована пеня за неналежне виконання зобов'язання відповідача в частині своєчасної оплати спожитої електроенергії в розмірі 2379,60 грн. за період з 01.11.2009р. по 01.03.2010р.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України Господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Місцевий господарський суд, обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру стягуваної пені, не взяв до уваги, що наведена норма є процесуальною і може бути застосована лише разом з відповідною нормою закону матеріального. Проте норм матеріального права в обґрунтування прийнятого рішення не наведено. Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що зменшення розміру пені може мати місце лише у виняткових випадках, за існування певних обставин, що відповідно до ст. 33, 34, 43 ГПК України, повинні бути обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами.
За таких обставин, апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені обставин щодо неналежного виконання відповідачем умов договору, відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження тяжкого матеріального становища відповідача, або існування інших обставин, які б могли були підставою для зменшення пені, вважає за необхідне стягнути нараховану позивачем пеню в повному обсязі, одночасно скасувавши оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови в позовних вимогах про стягнення пені в розмірі 2329,60 грн. та задовольнивши їх.
Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з повним задоволенням вимог апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 51,00 грн. витрат по оплаті державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 49, 101, 103 - 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2010р. у справі № 52/155 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 2329,60 грн.
3. Прийняти в цій частині нове рішення.
4. Позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 2329,60 грн. задовольнити.
5. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Горького, буд. 124-128, код 30573192) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код 00131305) 2329 (дві тисячі триста двадцять девять) грн. 60 коп. пені, 51 (п'ятдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита.
6. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2010р. у справі № 52/155 залишити без змін.
7. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи № 52/155 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді